Місто

Плачучи, летять птахи на південь,

Бо не знають, навіщо тут потрібні.

Втомлене до болю місто.

Як шумно, брудно, тісно.

Життя, як на газетних шпальтах:

Чорне, біле, сіре...

Дороги, спориші, асфальти...

А хочеться хоч трошки мрії.

Задихається місто в пилу.

У небо стримлять дахів сірих вістря.

І терпкий запах, наче в полину.

Стомилась...

          Набридло...

                    Дайте повітря.

№2002

(ОСТАННІЙ ДЕНЬ ОСЕНІ)

Те, що було жовте, вже давно опало, -

Обтрусив листопад листя.

З тиші лісової залунала

Вітру ностальгійна пісня.

Завтра, вчора, сьогодні в єдине злились -

Час туманами простягся нам до ніг.

На краплини, що стукотять по склу, не злись, -

Завтра дощ ми проміняємо не сніг.

Птахом, веселкою, росами босими

З уст злетіли випадкові слова.

В останній день осені

Номер дві тисячі два.

* * *

Присвячується початку війни в Іраці

Білий сніг паде на чорні коси.

Створює контраст із звичних кольорів.

Сніжинки - то замерзлі сльози,

Хмарами принесені десь з-за морів.

Що не краплина - свій трагізм,

Своя історія, війна чи лихо...

Малюнком в стилі модернізм

Паде на руки сніг...Як тихо!

Чийсь стогін долетить з нікуди.

В своїй молитві ти його згадай.

Не будь черствим! - усі ми люди!

А з неба й далі капає вода...

Каприз

Перетворись в листок осінньою порою,

Із вітром полети удаль,

Але вернися до мого порогу,

І тільки не кажи "прощай!"

Із птахом полети у вирій,

і прилети весною зойком журавля.

Свій погляд втомлений, мрійливий

Окинь на луки й на поля.

Січневим снігом опади на вії,

Розтань сльозою на моїй щоці,

І закрутися в пристрасній завії,

Де заблукали і слова оці.

Прилинь до мене подихом весни.

Торкнись волосся теплим бризом.

Приходь до мене не лише у сни,

Не стань моїм дрібним капризом.

Засяй зорею над моїм вікном,

Отямся зливою в серпневу спеку.

Задзюркочи веселим джерелом,

Та біля мене, а не десь далеко.

* * *

Розлило небо молоко на місто -

Уранці було зовсім не впізнати.

І дивно так, здається, нема змісту,

Нема мети для чогось тут лежати.

А сніг не тане, тільки сипле з неба.

І мружиш очі від його суцвіть.

Сніг - не злочин, а земна потреба,

Зимові сльози хмарних верховіть.

Фотограф

Піймала кадр -

Листок в повітрі.

Це листопад

Летить із вітром.

Знайшла струну

І зачепила.

Більш не верну,

Де літа крила.

В польоті птах,

Верба в журбі.

А по дахах

Плетуть дощі.

Піймала мить

Знайшла момент,

Як місто спить,

Надходить день.

Як сонний парк

Осінніх барв

Шукає сам,

Гойда примар.

Барви веселкові

На загубленім фото -

З днів недовершених

Довершена Нота.

Я жду когось

Ранковим містом,

Жену геть млость...

Ще б розповісти!..

Дивлюсь з вікна -

Пейзаж осінній!..

Не ті слова, -

Чомусь все змінне.

Вулиці заплакані

Додивляються сни.

Листку неприземлений!

Печаль забери!..

Моя осінь

Як у Пушкіна,

моя осінь:

Золотава, зажурена, тиха,

З дібровами, лугами, покосами

Й вітром, що стогне інколи стиха.

З небом:

сірим,

та не втраченим,

Звідки чути журавлиний клич.

Якщо просто захочеш побачитись,

То на ім"я мене поклич.