Народилася я на Поділлі,

У жовтневий і сонячний день.

Мене мати купала у зіллі,

Колискових співала пісень.

І калиноньки грона червоні,

Сад в цвіту і родюча земля.

І жита, що колишуться в полі,

Україна безмежна моя.

І любисток пахучий, і м’ята,

І лелеки, і спів солов’я,

І дитинство, і пісня крилата,-

Україна співуча моя.

Україно моя, Україно !

Ріки й трави, у квітах земля.

Україно моя, Україно,

Я маленька краплинка твоя.

Зацвіла весна рожевим цвітом -

Все навкруг немовби ожило.

Першотравень з сонячним привітом

Заглядає ніжно у вікно.

Це його теплом зігріті

Верби зеленіють навкруги.

А від сну прокинулися квіти

Заквітчали ліс, поля, луги.

Я радію сонцю, миру, цвіту

Бо в природі див, хоч відбавляй.

Промайне весна, і ось вже літо

Принесе доспілий коровай.

Багряна осінь мріє у вікні,

Палахкотить кленовим листом.

Що лагодиш, чаклунко, ти мені –

Троянди цвіт чи з терену намисто ?

Благаю я: ти подаруй мені

Безмежну, чисту й зоряну дорогу,

Надії вогник в сивій далині

Барвистий килим отчого порогу.

Щоб тим омріяним шляхом іти,

Вдихаючи повітря повні груди,

Бо прагну квітку ту знайти,

Що називають щастям люди.

Шепотить берізка клену:

- Нещодавно був зелений,

одягнув багряні шати,

і тебе вже не впізнати.

Відповів берізці клен:

- Я вже справжній джентльмен!

Але й ти ж бо, білокора,

Не така вже як учора.

Заплела, моя сестричко,

Жовті стрічки у косички.

Це чому завжди у Тані

Щічки й ротик у сметані ?

Таня митися не хоче,

Щось під ніс собі муркоче.

Ми покликали мурка

До дитячого садка.

І тепер уже у Тані

Ротик й щічки не в сметані.

Облизав Мурко сметану

Вдячно глянув на Тетяну,

Роздивився навкруги,

„От ще б з сиром пироги!”

Скаче зайчик по дорозі,

І фонтаном ллються сльози.

На городі, де капуста,

Стало зовсім, зовсім пусто.

Поскакав малий до мами,

Умивається сльозами:

- Хтось капусту і морквину

позбирав в свою торбину!

Мати зайчика втішає,

Гіркі сльози витирає:

Всю капусту, – це не горе –

Заховали до комори.

Ну, а ти скачи, маленький,

Та не будь такий дивненький.

Прийде ще твоя година,

Відшукається морквина.

Смачно нею поласуєш,

Ще і друзів почастуєш.

Гріє сонечко привітне,

Пестить квіти та грядки,

В дитсадочок поспішають

Малюки – дошкільники.

Тільки Юлечка маленька

Йде в садочок не сама,

А з ведмедиком руденьким,

Хоч і хворим, та дарма.

Говорила мама доні:

„Хай Мишко не йде в садок, -

Оченята в нього сонні,

І засалений бочок.

І липкий від меду ротик

Та залатані штанці,

І болить його животик,

Бо об’ївся він млинців.

В дитсадочку є машинки,

Гарні кубики, ляльки.

І петрушки – веселинки,

З ними дружать малюки.”

Та малій недовподоби

М’ячик, кубики, ляльки,-

Є у неї ведмежатко,

З ним всі ігри залюбки.

Юля слухати не хоче

Все, що мама каже їй,

Тишком Мишкові шепоче:

„Ти хороший, любий мій.

Не віддам тебе нізащо,

Ти, Михайлику, найкращий!”

У вінку багряно–листім

Біля річки, край села.

В золотім вбранні й намисті

Осінь яблука несла.

Жовтобокі і рум’яні,

Спілі яблука, духмяні,

Дарувала малюкам

І дівчаткам, й хлопчакам.

Щоб були веселі діти,

Розквітали наче квіти.

Щоб здоров’я завжди мали

Та у щасті виростали.

Я люблю свої „сестрички”

Незвичайні, - рукавички.

І в мороз їх одягаю,

Ручки ними зігріваю.

А коли настане ранок –

Вибіжу мерщій на ганок,

Вмить беру свою лопату,

Буду сніг я відгортати.

Рукавички теж трудились

І від снігу замочились.

Вже пора іти до хати –

Положу „сестричок” спати.

Спіть малята-рукавички,

Червоненькі мов сунички.

Лялька-Катя захворіла

Цілий день вона лежить.

Може що погане з’їла?

Може зуб її болить?

Чим же ляльку звеселити?

Чим же їй допомогти?

Може сукню Каті зшити?

І на неї одягти?

Ляльку я причепурила,

Посадила край стола,

Одягла, чистенько вмила

В кіски стрічку заплела.

Тут і мама повернулась,

Ще й гостинця принесла.

І сказала: „молодчина!