МІЙ ПЕРШИЙ НІЖ
І що він мені
Тільки не показував!
Навіть шрами на гидких жовтих ребрах.
І розповідав що вбивав людину
Й про обставини в республіці Ічкерія
(Ми були за довгим незручним столом)
Та насамкінець він показав мені ніж
Танцюючи з русявою дівчиною
Цю дівчину привіз з центру я:
Звичайна лярва з прикрою посмішкою
Дуже-дуже молода
І з довгим конячим волоссям.
Нащадки спитають
Що я хотів і нащо привіз її в той будинок?
Важко сказати
Теоретично я з нею хотів переспати
Поки крякають рештки бору навколо
Очевидно
Дівчина йому сподобалась
Вони танцювали
Й саме тоді він узяв ніж
Чорний ніж з сірими заклепками
Та слідами торішнього хлібу і снігу
Дивлячись на мене й на неї
Він малював ним блюда в повітрі
Величезні
Все більше дивився саме на мене
Й іноді креслив літеру Зе
Відтоді я вирішив пишатися:
Я – зовсім не кінчена людина
Й не загнаний кабацький кабанчик:
Ніж мені показали ж бо
Не з-під столу як декому
А у швидкому
З натяком на пристрасність танці
Мій перший
Кухонний ніж!
ОСТАННІЙ ДЕНЬ ЧЕРВНЯ
улітку звуки як величезна кружка
лунає бах
і за ним поспішають діти
з вечірньої медової вулиці
в кімнату бризкає листя
піаністка перегортає аркуш і каже
нічого собі.
НОРМАЛЬНИЙ АВТОСТОП
Червоний мікроавтобус
Хороший мікроавтобус
І вантажівку зелену й іржаву
Розстрілюють влоба
Шматки погоди.
Нормальний автостоп
Ніби прилип на скло
Нормальний автостоп!
У сусідки індійсько-індіанська сумка
І душу гребуть два Володьки.
Хоч я і не надто сумлінно
Мандрую (із сумок – лише парасолька
котра вже й не зовсім парасолька)
Я маю ті самі права що й
Насправді
Тут ворожити чи візьмуть
Куди завезуть
Як воно – в світі жестів і спусків?
Тут усе дійсно безплатне
А віддавати доводиться
Погляди
Ще – відгадай своє графство
По номерах.
Сині зірки.
Ліс віддає місяцю лист.
В азарті шукайте стежок
До щиростей ніжностей
Гнучкостей
Минаючи крайню позначку
Постнекласичної
Карти
Азарт – він завжди такий:
Римується із камазом.
ЛИСТІВКИ
кожного дня народження
все менше лишається жити часу
і за якісь два тижні
вже парує курган осені
що ж робити?
як припинити цю ганебну практику
людям і їхнім друзям?
КОЛІР СВІБЛОВО
Бачте, це вже зовсім зима,
Але тільки деякі сайти
Вже одягли глибокий пухнастий
Новорічний дизайн.
А довкола плюс 10,
Довкола дощовий ранок:
Сірі краплі, калюжі й голуби,
Колір вулиць і колір метро,
Колір дерев, будинків, ставків
І роздоріжжя на Свіблово.
Тепло так, що навіть п’яного
Заносять у метро цілком роздягнено,
Людей накриває пахом і потом,
І навіть на ручці електрочайника,
Коли він щойно скипів і цим пишається,
Виникають крапельки
В тьоті Ані на кухні,
В тьоті Ані на кухні,
Де за вікном 307 гаражів.
Ранок першого дня зими позначився
Особливо довгим чеканням маршрутки
Й веселим пожвавленням у гаражах.
ЕНГЕЛЬС В ОДНУ РІЧКУ
Ті, хто знаються на політичній скульптурі,
Ті, хто знаються на ідеологічному ліпленні,
Ті, хто бачили першоджерела,
Знають про сумну колізію
Із лузерством Фридриха Енгельса.
Усі філософи, вожді й божевільні
Боролися за перше місце,
А на колективних портретах
Ставали скраю справа чи скраю зліва
Або й зовсім викидали геть решту
Дрібних попередників, крамарів думки,
Їхніми йменами називали епохи,
Пісні про Мао, хохми про реґґі Фіделя,
Ленінські кузні й діти,
Хороший Сталін, російський бог соколів і виховання,
Марксова справа, Марксів підхід,
Марксів принцип, прапори МММ,
Засмаглий портрет Махна!
Й тільки Енгельс – районний лох,
Дослужився лиш до назв маленьких вулиць,
Ну, ще містечко його іменем назвали
В Росії, в Саратовській області,
Але жодного енгельсизму,
Штурмових бригад імені Енглельса
Чи окремих персональних портретів!
Сумно вам?
За ввічливо зневаженого
Молодшого брата, молочного партнера
Великого Карла Маркса?
Сумно, що навіть трамвайну зупинку
Ним називали, коли нічим було вже назвати?
Зате Енгельс визначив поняття „структура”
Та й саме в Енгельса борода найсвітліша,
Він сховався в руїнах підприємств
І замислено посміхається,
Бо лиш Енгельс знає,
Що й любов так ховається
В кожному зруйнованому підприємстві
Та в приватизованому підприємстві теж,
Що для любові завжди є місце
В структурах, системах, свавіллі й беззаконні,
Що вона нікому не вірить,
Що вона нікого не слухає.
І це нагадує випадок
З однією тужливо-срібною попсовою піснею:
2003 рік,
Шумливі гори Карпати,
Кафе „Водограй” ще не відремонтовано,
Потворних дерев’яних гуцулів на стіні
Ще не заліплено
Безпорадними пластиковими смужками,
Навпроти брюнетка з довгим волоссям їсть салат „Дністер”,
А в колонках співається день у день:
„Двічі в одну річку не ввійдеш, не благай мене,
І зі мною щастя не знайдеш, не руйнуй, що є”.
2004 рік,
Кафе „Водограй” уже відремонтовано,
Навпроти співробітниця відомого часопису не хоче їсти котлету,
А їй співають колонки: „Двічі в одну річку не ввійдеш!”.
2005 рік,
Люди випалені людською любов’ю,
Зовсім трохи бракує, щоб перемогти
В дуже знаменитому хіт-параді
Нашій добрій пісні: „... не руйнуй, що є,
Вибач, зрозумій, я розлюбила”.
Літо 2005-го,
Сонце щовечора розбивається об нудьгу,
Пізня осінь 2006-го,
Маленький емоційний транзистор
Знову співає тужливо-срібну попсову пісню:
„Двічі в одну річку не ввійдеш,
Вибач, зрозумій, я розлюбила”.
І жодна концепція, жоден закон шоу-бізнесу,
Ніколи не примусить шумливий генделик „Водограй”
Та маленький емоційний транзистор
Припинити крутити цю гидоту!
Просто не буде такого! Й не чекайте!
Бо любов ходить хвилями структур
Навіть найтонших суспільних формацій
І їй до всього байдуже!
Читайте про це в зібранні творів Енгельса,
У першому томі, на 234 сторінці.
До речі, кажуть, 234 автобус скасували.
Начхати.
НЕ ВТРАЧАЮЧИ КОНТРОЛЮ
Море
Чорна застигла пластмаса
Рідко залицяється виноградною піною
Ваш танцпол зітхає
У фрикціях двох новеньких променів
бльостки вуха
очі руки
рухи туфлі
кільця
джинси джемпер
двічі пальці
вгору пауза
Джинси
Джинси
Джинси сплітаються в чотири змії
Пиво народжує гнівне море
І тільки ти
Тільки-тільки ти
Здається тільки ти
Не втрачаєш вонтролю
Груди майже в найдійних руках
Проміння знімає цю футболку
Спідниця
Сміється дитячим мухомором
Телефони втрачають своїх гувернерів
І тільки ти
Тільки-тільки ти
Здається тільки ти
Не втрачаєш котролю
Що таке любов і ненависть
Коли трохи торкаєшся ворога рукою
Це тільки ноти тільки частоти
Ні!
Ти не перекинеш столика
Не схочеш розтопити море
Ти розходишся по домах
І засинаєш першим.
ЮЛІЯ
в очах котячих свічка позіхнула:::::::::::::::::::::::::::::::
на добраніч кицька спить
а у вікні вікно горить.
ОСТАННІ НОВИНИ ПРО ПОМАРАНЧЕВУ РЕВОЛЮЦІЮ
1.
„Гуманоїди прилетіли тоді,
коли в мене зламалася
пральна машина.
Я пхала туди светри
й казала: Господи, твоя воля!
А тут кудись дівся
дах будинку,
наді мною висіла летюча тарілка,
мене підняло туди невідомою силою
і засмоктало всередину.
Гуманоїди були синьо-зелені,
роздивлялись мене овальними очима,
торкались голови,
рук
і натискали в себе якісь кнопки,
а потім повернули мене назад.
Відтоді я схудла на 130 грам.”
2.
„Я вперше гнав фуру
з-за кордону
і просто дивився вперед,
та раптом шосе перетворилось
на смугу якогось світла,
а потім усе навколо
стало жахливим променем,
із нього з’явилася гуманоїдка,
точніше я сподіваюся,
що це була саме гуманоїдка,
бо вона підлізла до лобового скла
й не розумію, як
витягла мене з кабіни,
викинула в лісосмугу,
зробила зі мною казна-що,
а коли вдовольнилася, то зникла –
і світло погасло,
я вийшов на трасу та поїхав додому.
Відтоді не їжджу за кордон.”
3.
Ольга Дацько мріє, щоб її
викрали гуманоїди.
Хоч ненадовго, хоч якось,
тому вона дивиться СТБ.
4.
Насправді ж гуманоїди
прилітали не для того,
щоб робити свої сміховинні досліди,
там мацати когось і робити висновки,
вони прилітали до повсталої України,
щоб напитись енергії.
Гуманоїди всіх кольорів розділилися,
стали невидимі, й
кожен став за спиною революціонера,
впивався, насолоджуючись
кожним кроком, вигуком і страхом
свого підопічного,
наче б небесний хранитель
або заступник.
5.
Де барабанів втома?
Де прапорів доми?
Міль-йон густих вогнів.
Степ і лабірнит каналів
ховавсь у снігові замети,
водій вишневої машини,
схожий на гуску й на їжака,
переляканий, гордий,
шукав дорогу
серед білих плям і шматків сонця.
Село Дубові Гряди –
вам не собачий хвіст,
тут не вміють розминутись на дорозі
й тут маякують у степ
з кожного паркану революційні стрічки.
Люди збуджені,
сонце червоне
й танцювала підпита
секретарка виборчої комісії.
Аж настає ніч,
Люди вилазять
на дах виборчої комісії
та в темно-синьому океані
з полегшенням знаходять
вогник міжнародної траси,
показують його водію:
он! отам! над каналом „Дніпро-Донбас”.
А спускаючись драбиною,
ховають у зубах
короткі, але грубі прокляття.
6.
На перекритій вулиці
стрибали звуки,
дзеленчало сонце й морозні випари.
Натовп нервово рухався,
хтось вилазив на флаґшток,
а хлоп у смугастій шапці
дуже задумано дивився вперед
і гойдав прапорцем.
Рішучий усміх і втома –
от і вся зброя,
от і все, що робило таким задумливим.
Кругом стрибало сонце:
по вітринах, окулярах, ворогах.
Кругом були люди,
і вони чесно піднімали руки.
Так кожен ставав
художником своєї втоми.
Де барабанів втома?
Де прапорів доми?
Міль-йон густих вогнів.
7.
З революції можна вертатись
не тільки нерозпізнаним летючим об’єктом,
а навіть залізничним експресом.
І кажуть, що час є добрий лікар,
а може навіть непоганий слідчий.
У другому ж класі пасажирам
показували телевізор,
там в заплутаній історії
з підкреслено струнною музикою
персонаж промовляв до своєї коханої:
„Мені пропонують підвищення,
але в далеких-далеких краях,
як прикро, що я тебе більш не побачу,
як мені тебе не вистачатиме,
як я про тебе думатиму!”,
і кохана погоджувалась, що це прикро,
аж раптом один з пасажирів
жбурнув у телевізор огризком
і закричав, що якщо той мужик
є справді мужик і якщо він кохає,
то від коханих не тікають на підвищення,
не треба нас дурити,
і взагалі пора вже викинути
цю телевізійну гармошку!
Повідниця злякалась, обурилась
та не знала, що їй робити,
а машиніст тим часом
так замислився, так замислився,
що забув зупинитись на станції „Полтава”
й пролетів повз,
здійнявши на пероні хуртовину.
Але це жарт,
насправді ніхто ніде не забув зупинитись,
бо інакше він би зламав
графік руху поїздів.
А це вже небезпечно.
