Я до рота візьму легіон

Карамеликів,

В темно-синім колекторі

Для метеликів,

Залоскочуться крильцями

Гномики,

Затріпочуться тільцями

Сомики.

Не знайду – заберу,

Може темним лісом,

А чи запашним полем,

Ногами, ногами, ногами,

До дому вертається Голем

Голим.

Кислого злота –

А до гострого рота,

А до гризлого вуха –

Їжте, хто слуха…

СТАЛЕГРАД

Сталеградом

кроком шаленим

бруківкою темною

парком зеленим

крокую я.

Я поспішаю,

не помічаю

обличчя широкі, очі глибокі,

спини, машини, штовхання людини,

борсання людини, торкання людини.

Я – поспішаю туди.

Вже серце зривається з ритму,

чує на запах битву,

десь тут, за рогом, без пересторогів,

стиснувши бритву -

В битву, в битву!

Чуєш? Чуєш?

Це від ритмотертя невідкопаних тіл

На гору вилазять, як миші з могил,

Душі померлих сил.

Чуєш?

Немає страшніших за цих голодранців,

Нема гірших слів,

Ніж від сих діроштанців:

Збившись докупи в туманний загін,

Ходять до кожного,

Питають кожного,

А хто є він?

Смуту сіють довкола вони,

Вгризаються в мозок,

Вриваються в сни,

В час коли трудимось,

Чи відпочиваємо,

Плачемо, любимо,

Знаємо, знаємо,

Твердо тримаємо руки в землі.

Ні!

Раптово вилазить туманний загін,

Приходить до кожного,

Питає кожного,

А хто є він?

А я – в битву, в битву!

Лезом сталевим,

З хоробрістю лева,

Глибоко, глибоко,

В мозок собі.

Гей-гей! Прощавайте.

Невже ви не знаєте, що

я поспішаю,

я не помічаю

обличчя широкі, очі глибокі,

спини, машини, штовхання людини,

борсання людини, торкання людини.

Я – поспішаю туди.

КАПІТАН МАЙОРОВ

То тут, то там,

То тут, то там,

Залізною стрілою

Мчить в звукопростір космоліт.

Сталевими крилами,

Разючими крилами своїми

Шматує звукопростір космоліт.

Командир – доблесний капітан Майоров

Вгризається поглядом у безкрай невидимий.

Руками кремезними,

Руками невтомними

Контроль під контролем тримає.

Добре капітан Майоров знає,

Куди прямує космоліт:

До гіпермайбуття!

СОН КАПІТАНА МАЙОРОВА

Моє осерцьоване подихом тіло

В безмежному космосі рухатись сміло,

Звиватися,

Від зірки до зірки

переливатися,

В погляді темнім, згустками темряви,

Світлом перемежовані,

Мої руки сонцю колисанку танцювали,

Витанцьовували,

Виливали

виколисували.

Щось охопило, заполонило,

З-під серця теплом в душу легко дихає,

З кісток одяг зриває

виколисує,

І тіло – не тіло зовсім,

А згусток уяви про себе.

Я птахом став.

Куди тепер летіти маю?

Хто відповість?

Пораду може дасть?

ЛЮБОВ КАПІТАНА МАЙОРОВА

Кроком таємним,

Нишком темним

Підкрадуся.

Опір не чини мені,

Опір не чини мені.

М’який, однак прискорений я.

Ти – Дуся,

Киця,

Кицюня.

Проковтну тебе.

Не ворушися.

СУМНА

I

Ух!

Ах!

Коли?!

Боли?!

Коли?боро

коли?коло

коки?лоборови?!

Луг!

Плуг!

Луги?!

Плуги?!

І засиха

руса коса

Не

За

ру?ченавона.

II

Ух!

Ах!

Хови?!

Сови?!

Хови?сока

сови?каха

саки?саохови?!

Дзвін!

Дін!

Дзвони?!

Дони?!

І не дзвенить

не струменить

Не

Ці

ло?ванавона.

III

Біль!

Кіль!

Боли?!

Коли?!

І не коли?ть,

коли болить

кісне се?р

душ

ко,

ду?

шеч

ка.

Ой незаміжняя я!

АНТИСМЕРТЬ

І п’яні колосочки так тихо шепотіли

“Убий її, Ісусе… Убий його, Маріє…”

Убий, убий, убий, убий,

Врізався нігтями в землю

і землю гриз зубами

“Убий його, Ісусе… Убий себе, Мар’яне…”

Аг-г-г-г-г-г-г…

АНТИСМЕРТЬ

АНТИСМЕРТЬ

АНТИСМЕРТЬ

Це – моє антижиття, Я – запалюю антицигарку.

Антиїм, антисплю, антипалю, антипишу. Анти не були моїми пращурами, Я – надто слабодухий

Я можу тільки антивас, або – антиїї, бо

Антивона чи антиви. Анти, хто ви?

- Антиви!

А ти – антити, а я – антия.

Антея труп чорнів в житах.

Ах-х-х-х-х-х!

АНТИСМЕРТЬ

АНТИСМЕРТЬ

АНТИСМЕРТЬ

А еН Те И еС еМ Е еР Те Ять

Мертві не сплять, мертві не сплять,

Мертві нам крізь трави шепотять

А ЕН ТЕ

И ЕС ЕМ Е

ЕР ТЕ Е – ЕР ТЕ Е

До тебе звертаюся! Візьми антимене!

АНДЕПРЕША

Чекаю щастя я,

Я міняю на Ю

Юність минає так:

тік-так, тік-так, тік-так.

Дико так шкутильгає,

Є в мене щастя, є!

Це не черговий нервовий тік,

по тілу розносить червоний сік,

і сікачем рубає:

щастя немає, щастя немає.

Є – хтось про це ще не відає ніц,

А зате у мене сонце є…

ПОСМІШКА БУДИ

Збудую собі Буду,

Молитись Буді буду,

Любити Буду буду,

Збудованого Буду.

Збудую Буді ніс,

Збудую Буді хвіст,

Збудую Буді німб,

Він богом буде в нім.

Збудую Буді буду,

В ній тепло Буді буде,

В ній жити Буда буде,

В буддійській теплій буді.

Збудую Буді блядь,

Хай буде Буда блядь єбать,

У теплій буді буде,

Мій Буда блядь мою єбать,

Нехай.

Як блядь не збудить Буду,

Біда здобуде Буду,

Я й сам його забуду,

Збудованого Буду,

Обібраного Буду,

Оббльованого Буду,

Усміхненого Буду...

І спогади сумні

мені ненависні.

ххх

Твоєї смерті не знесу.

Як ні, то впаду на землю,

А в небі – коні червоні,

Коні червоні криваво-гарячі.

Вихром в небі коні скачуть.

Земля. Пахне духом і тілами тих,

Що їх забули давно.

Впаду і голосіннями землю засію.

Ось добра стара квартира.

Немає в ній тебе.

Я й сам цей дім покинув.

Впаду на бетон. Стогін.

Стогін глухий. Гомін у небі.

То коні червоні криваво-гарячі.

Скачуть коні, скачуть. Я – на бетоні.

ххх

Дорога вривається в душу,

Безжалісно, стрімко стирає,

Спогади милі, що мушу

Покинути їх назавжди.

І постать твоя білосніжна,

Туманам сліпим на поталу

Позаду полишена. Й ніжна

Пісня твоя вже німа.

Дорога засмоктує в небо,

Де зорі, де сонце, де тучі,

І нові супутники – сльози тягучі

На землю нитками спадають.

МЕМОРІАЛ

Я так втомився...

Загрався-закурився-спився.

А серце забирай,

Поставиш на сервант,

Чи просто викинеш.

Тебе кохати?

Назви хоча б одну причину.

Я Аполлон,

Я так не схожий на мужчину.

Ці дзеркала,

Зображення тебе-мене у нас.

Це ти, це я, ми разом.

А може ще раз?

Тобі-мені і похоті.

Час забиратися, однак

Ця квітка,

Цей кривавий мак,

Залишиться у тебе і в тобі.

Як пам’яті печальний знак.

Тебе кохати?

Назви хоча б одну причину.

Я Аполлон,

Я так не схожий на мужчину.

ХХХ

Після грози

Запах сльози,

Шепіт сльози.

М’який я.

Після грози

Душу злижи,

Тихо скажи

Який я.

Мокрий асфальт

В нічній самоті.

Мій телефон,

Скажу “привіт”.

Дивлюсь за вікно:

Таємний ліхтар,

Тінь на стіні...

Не йди, постривай!

А телефон?

Дзвонить нехай.

Потім скажу

“Бувай”.

Несамовитий

Після грози

Погляд і запах

Душить.

Після грози

Мозок стає

Пухкий, і думки

Глушить.

Висох асфальт,

І ніби в кіно.

Плюну на нього

В відкрите вікно.

Задухо!

Горло міцніше стискай!

Я телефон

Вимкнув давно.

І за вікно...

Бувай.

ХХХ

Порожнеча – це така солодкувата пустеля на язику і в роті піском заліпило слюнявий язик намертво замуровано зубами не розчепити скістявілий згусток мого тіла сохне мертвим сяйвом на сонці з’явилися радіоактивні плями виступили в мене просто на обличчі у неї ростуть скажено красиві очі дивилися мені до колодязя душі. А там – порожнеча.

ДІАЛОГИ

- Ти хто?

- А що, не можна?

- Та ні, я не заперечую… Зовсім я не заперечую.

- Тоді в чім проблема?

- Жодних проблем, абсолютно жодних проблем…

- Ну ні, якщо є проблема, то так і скажи.

- Та ж кажу – ніяких проблем!

- Ні, якась проблема все ж є, ти мені просто не говориш.

- Та не хочу я нічого говорити. Нема ніяких проблем. Нема ніяких проблем і крапка. Все, закрили тему.

- Як це – “закрили тему”?

- Ну так, взяли і “закрили”. “Тему”.

- І все ж якась проблема є. Ти що, хочеш дізнатися моє ім”я? Тобі це так важливо?

- Ні, ні. Зовсім мені це не важливо. Себто, це не так принципово, як мені здалося на перший погляд.

- Але, на перший погляд саме так і здалося, чи ж не так?

- Не так. Не так, як ти це інтерпретуєш. Це не так важливо, як тобі здається, що здалося мені.

- Тоді що означає питання “ти хто”?

- Нічого важливого воно не означає. Якось вирвалося просто так.

- Нічого “просто так” не буває.

- А це, уяви собі, так трапилося, що, виявляється, буває.

- Не буває!

- Буває!

- Не буває!

- Кажу, що буває!

- НЕ БУ ВА Є!

- Буває, і не тобі це заперчувати.

- Як не мені?.. Як не мені?! А кому ж?!!! Може, хочеш сказати, вже хтось інший тобі заперечує, поки мене нема поблизу?

- Ну знову ти за своє…

- А ну, ну. Відповідай!

- Що, “відповідай”?

- Відповідай, хто ще тобі заперечує?

- Слухай, ти ж прекрасно знаєш, ніхто окрім тебе мені не заперечує. У мене більше нікого нема окрім тебе.

- Ну-ну. Байки ці знаєш кому будеш розказувати?..

- Ну і кому ж? Кому?

- СВОЇМ ДІТЯМ! Дибіл.

- Дітям?.. Сонечко, ти… ти вагітна?

ЧУБУРАШКА

Люди з холодними очами,

Холодними серцями,

Голодними думками,

Ви, люди, - німі!

А я – такий голосний,

Такий м’ясистий,

Такий запашний,

Маю мислі із тіста.

Такий от смішний.

НЕЗАРАТУСТРА

А я (а мені)

все похуй, похуй, похуй.

А їм (а їй)

пизди, пизди, пизди.

Так сказав (Незаратустра).

Розвернувся і пішов

(нахуй, нахуй, нахуй).

Прощавайте, квітучі сади!

ХХХ

Сніги.

Ги-ги…

Ги-ги-ги…

Чекаю. Чи?..

Вмираю. Чи?..

Живу. Чи?..

Співаю. Чи?..

Чи є?

Твоє!

Моє, понад усе!!!

Сніги завалили дорогу

Снігами,

Принц виграє за клавіром

Гами.

Був чи не був?

Ось це питання.

ХХХ

Лазити-злазити

Сміхом перелазити

Перелизувати

Тіло зализувати

Мислі зажовувати

Журбу приховувати.

Хтось запхав три пальці в рот

Ось такий от поворот.