Цілую снігом***
в мому дитинстві
було одне поле
і багато мишей
вони мали суперські зубки
з відтінком молока
і не встидалися посміхатися
навіть нещиро
їм не треба було мене кусати
я їх боявся
тремтів
втрачав свідомість
щоразу як вони посміхалися
їх всіх хотіли вбити мотикою
але мишки недарма тренували
свої ноги
бігали вони швидше від мене
чим теж мене дуже лякали
і лише одного разу мені стало
дико смішно
я побачив мишачу демонстрацію
з маленькими прапорцями
і гучними гаслами
мій сміх їм не заважав
я бачив як билися їхні лідери
за мікрофон
цього ранку я прокинувся пізно
і одразу поліз до холодильника
порожньо
і я в домашніх капцях поперся в магазин
а там
а там
а там
мама – миша купувала для свого наймолодшого
мишачий підгузник
***
задварокидосмерті
мертві
ангели
вдягають
сонячніокуляри
аби
вберегти свої очі
відсвітла
ненавидять
античні
міфи
бо
кожензних
відчуває
що може померти
смертю ікара
не бійтеся
небесні
сонце нині слабке
і не може
розтопити
навіть віск
на
вашихкрилах
***
тисне очі
маленький театр
тиснуть вуха
маленькі актори
перед нами вистава
в залі два крісла
одне пусте
а на іншому
ніхто не сидить
на сцені
насипали листя
поставили собачу будку
і маленький актор
у ролі собаки
спустошує
всі мої задуми
їсть листя
і говорить голосом людини
так триває всесвіт
між перервою на обід
і сигаретним брейком
не лишається часу
для театру
***
автобусна зупинка
на ній
моє обличчя
на яке престарілі люди
вже
давно не звертають уваги
знаю
в цю ніч
скло розіб'ють
і порвуть
моє паперове лице
але не боюся
бо також знаю
що завтра
матиму нове обличчя
під новим склом
на зупинці
де престарілі
чекають на трамвай
і не звертають уваги
на моє обличчя
***
життя
приходить
проходить
і
йде
а
миті
все одно
лишаються
митями
злива
приходить
проходить
і
йде
а
небеса
зостаються
невмитими
***
берегова лінія
розтріпана історичними епохами
криві і мокрі
риби
накриваються водою
голі люди перетягують воду
на себе
тридцять три кравчині зшивають
розірвану
матерію
моря
***
прибій
під бій
курантів
священний
хід
чужих курсантів
мою країну
лікували
війною і вірою
стіною сірою
крах
без цегли
розтріпані піски і камені
завершую хрестовий похід
шкода.
хрестоносці програли
бо не знали
моєї мови
***
столітній ювілей
під вечір
день стихає
трухлявий мавзолей
по трубах
кров чи лімфа
по трубах
біль чи більше
кріслом змучений
пилом всипаний
двадцятирічний прометей
не знає слави
висоти польоту
тепло надії
тепло чекання
не нищить льоду
люди
подарували
прометею
воду
***
перечекавши
поки з колії
приберуть
тіла закоханих
в життя
художників
йду
до
найближчої станції
місячне сяйво
крім
мене
нікого
не помічає
каміння
нафта
і пил з квітів
тривожний сигнал
байдужого потяга
притиснули
до красивих
холодних
стін
шедеври сьогоднішнього дня
***
чотири пальці
можна лишити
щоб потім
не шкодувати
один палець
можна відрубати
щоб врятувати
життя
серцю
***
пиріжкова
на куті вулиць
названих іменами
святих
вони вмирали молодими
шлунковий сік
скуповують в бездомних
і продають
бездольним
***
струменями води
тримаюся краю
крапельками тішуся
солю недосолену воду
моря навпроти
не йди
до мене
не йди
від мене
кілька сотень
метрів поля
лишаються попереду
кілька сотень
метрів моря
лишаються навпроти
***
закриваю двері
і поруч з собою
тебе не знаходжу
ранки від уколів
сверблять
схожі на поржавілі
дроти
ще сильні вени
потічок
впадає до річки
а річка не має
виходу до океану
її
напівдорозі
допиває
земля
спрага хоч і болить
але виліковує
невиліковно мокрих
***
смерть на руїнах
водоспаду
навіть ми
пропахли травою волосся і вітер
присіли на короткій гілці
вітром і волоссям
обмотують мертвих моряків
вітром і волоссям
лікують страх безодні
вітром вчаться дихати
волоссям – вірити.
повертаюся
щоб не лишитися
назавжди
***
склеєний і розтертий
тримаю на долоні
поштову марку
скринька вхідних повідомлень пуста
і незрозуміла
роса віщує тільки спогади
кип'яток замість посмішки сина
розбите скло замість погляду матері
примерзають губи до конверту
чужим батькам листів не пишуть
***
не треба плакати
буде краще
вода з твого ребра
у моєму тілі
почуває
себе
святою
сльози з твоїх очей
у моєму тілі
почувають себе
зайвими
тіло твоє
у моїй безтілесності
мертве
чекаю відродження
зароджуюся передчасно
не встигаєш?
то вирви із мого тіла
своє ребро
***
королі і актриси
сплять на одному ліжку
прив”язують руки
до підлоги
посмішки до стелі
але не туляться до себе
шукають м'якого пір'я
бо під серцем твердо
таємне спостереження
фотографії і малюнки
зі старого архіву
перегляд перед сном
пусті привітання
близькість
дистанція
ти посміла пестити
мої пальці
я ховаюся
близько
металеві прикраси
королі і актриси
не знімають корону на ніч
***
зодягнули тебе
в біленьку сорочку
перелили тебе
перешили тебе
тихо кликали
аби сів ось тут
тільки чули тебе
кольорові медсестри
прибирали
засмічені
дивани
мастили кремом від засмаги
мертвих мух
аби тобі
не було самотньо
на пляжі
в передмісті передсмертю
вишиванка
невиліковною
ниткою
лягаю
на твою сорочку
українці
не бувають
іншими
***
еміграція з раю
прикриваюся білим полотном
на якому спали солдати
прибиваю до черевиків
цвяхами пінопласт
треба втікати тихо
порушую закон
якого не існує
перетинаю кордон
розвалений ще на початку нашої ери
тривожуся
бо можу захлинутися водою
хлюпаю руками і сміюся
з твоїх смішних окулярів
нас двоє
а я тільки що це помітив
***
жорстока відстань
крім кілометрів
має інші точки виміру
приблизно пам”ятаю риси обличчя
кримінальні хроніки вже позаду
залишаються в минулому
і голоси
шепіт галасливих стежок
що ведуть до твоїх покоїв
причесані сіроманки
окупанти збираються в похід
не знаючи
що жорстока відстань крім
“ти” і “я”
не має інших точок виміру
***
відколи
птахи
почали
боятися
висоти
люди
стали
нижчими
майже бездітними
і безтурботними
поруч з кожним
окремо від нас
стеля
щоранку
посувається
вниз
нам непомітно.
життя це страждання
