12 вересня 2008 року – день, що став одним з найскандальніших для не так давно створеного Єдиного центру, коли дітей – учнів та вчителів загальноосвітніх навчальних закладів Закарпатської області організовано та централізовано шкільними автобусами було «доставлено» у місто Ужгород для підтримки акції команди Балоги, організованої проти Юлії Тимошенко.

Проте незважаючи на численні звернення до КМУ і ВРУ, петиції до Президента України, винуватців тієї незаконної акції так і не було притягнуто до відповідальності. Але ж закон начебто один для всіх?!

Тоді ми не змогли відстояти право наших дітей на так би мовити аполітичне життя, яке гарантує чинне законодавство України.

А вже 15 березня 2009 року для святкування 70-ї річниці Карпатської України славнозвісний Єдиний центр знову звіз дітей з Закарпатської області, ще в автобусі добровільно-примусово давши їм свої прапори для того, щоб вони ними «розвівали» на повітрі.

Невже й нині ми мовчатимемо, спокійно спостерігатимемо за тим, як наші діти за 20 гривень під чужим примусом тримають прапори сумнівних політичних структур?

Невже ми дозволимо централізовано вивозити дітей зі школи на участь у політичних акціях?

У чому ж полягає незаконність політичної експлуатації дітей? Стаття 15 Конвенції ООН про права дитини говорить: держави-сторони визнають право дитини на свободу асоціацій і свободу мирних зборів. Але поряд з цим дитина ( особа віком до 18 років, якщо за законом, застосовуваним до неї, вона не досягне повноліття раніше), згідно чинного законодавства України, не може залучатися до політичної діяльності.

Та й чи відповідає «свобода участі» тій ситуації, коли учнів загальноосвітніх навчальних закладів їх керівництво залучає до загальнодержавних акцій, не забезпечивши надійного захисту від експлуатації політичними структурами?

Тобто йдеться не про те, що дирекція шкіл зобов’язала дітей примусово рекламувати символіку ЄЦу, а про те, що вона не зуміла захистити учнів від цього ( тоді як саме супроводжуючі педагоги несуть відповідальність за збереження життя, здоров’я, і, відповідно, дотримання прав осіб, які не досягли 18-річного віку).

Стаття 32 Конвенції ООН про права дитини констатує, що «держави-сторони визнають право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку ( ч. 1), держави-сторони вживають законодавчі, адміністративні та соціальні заходи, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб забезпечити реалізацію цієї статті ( ч. 2)».

Ми заявляємо, що залучення дітей до мітингування має політичний відтінок, яскравим свідченням чого є той факт, що дітям у автобусі роздали прапори Єдиного центру для популяризації партії.

Водночас було залучено використання «шкільних» автобусів, тим часом як школярам у той день не вистачало транспорту для участі у пробному зовнішньому незалежному оцінюванні ( варто також перевірити списки і з’ясувати, чи повинні були проходити його діти-учасники акції), що «перешкоджало їм в одержанні освіти».

Було завдано шкоди здоров’ю учнів, адже їх не забезпечили не лише харчуванням, але навіть туалети були відсутніми ( що ще раз доводить низький рівень організації акції).

Також було завдано шкоди як моральному, так і духовному розвитку школярів, адже завдяки таким заходам Єдиного центру день святкування 70-ї річниці Карпатської України назавжди буде спотворений у дитячій свідомості і асоціюватиметься з політичними акціями, що є недопустимим.

Ми бачимо, що приклад безкарності ( організаторів «живого ланцюга» 12 вересня 2008 року не було притягнуто до відповідальності) породжує все нові й нові випадки відвертого ігнорування законів України, що, на нашу думку, є недопустимим.

Ми, журналісти, висловлюючи волю громадян України, стурбованих такими вчинками «Єдиного центру», просимо засудити діяльність партії у напрямку залучення дітей до політичної агітації, визнати факт порушення прав дітей, закріплених у Конвенції ООН про права дитини, Конституції України, міжнародними зобов’язаннями та чинним законодавством України з відповідними наслідками цього рішення.

Доказами вищеперерахованих порушень слугують свідчення учасників акції та слова дітей, записані журналістами за допомогою диктофону, а також – відзняті нами відеоматеріали, які ми готові надати у разі необхідності для проведення розслідування з цього питання.

Поки що нам відомо лише про одну школу, яка «завезла» дітей на акцію (Ужгородська спеціалізована школа з поглибленим вивченням окремих предметів). Але ми впевнені, що в процесі розслідування їх буде виявлено набагато більше.