Ця фраза стала лейтмотивом недільної зустрічі, що відбулася 28 жовтня. Не сумнівайтеся, того дня ми дізналися (хто іще не знав) багато цікавого про наших, здавалося б, уже добрих знайомих...

А розпочалося все доволі скромно, тихо і сумирно, якщо не враховувати виступу неочікувано мстивої Надії Красножон, яка вирішила спростувати поразку минулої зустрічі і принесла з собою "вєщдокі" - кострубате дубове листя невизначеного кольору і підручник для 6 класу із зарубіжної літератури. Це все мало довести, що дуби бувають червоними (слава богу, що хоч не фіолетовими, бо в наш час і таке трапляється), а Прометей усе ж таки Фемідів син, а хай їй грець... Оскільки основного обвинувачувача - Валерії Борисівни Богуславської - не було, то справу про встановлення батьківства і екологічного забруднення вона автоматично програла... а честь пані Надії була відновлена, хоча думаю, що її плямувати ніхто й не думав (чесно-чесно).

Далі свої таланти показали доволі миролюбні поетеси: Бережко-Камінська Юлія, яка взяла з собою чарівну донечку, Ніколайчук Ірина зі своїми безперечно багатообіцяючими, проте потребуючими значного усікання, віршами, і Саша Барановська, ну дуже скромна дівчинка.

Ви вже встигли закуняти? А дарма, бо це іще не кінець!

Адже на черзі була презентація книги Віталія Поврозніка, якого ми лагідно кличемо "паровозиком" через відомий жарт із прізвищем, який трапився під час верстання збірки.

Після презентації Поврознік-паровозик влаштував фуршет, який розпочався із байок про те, де хто висів, мов мавпа, на гратах - п"яний у сраку - та який солдат вовтузив свого прапорника з криками "хочу до мами!!!". Продовження фуршету відбувалося у темному дворику - обітниці бомжів та інших декласованих елементів. І саме там "паровозик" показав своє справжнє "Я", яке виявилося нахабним і хтивим... Коротше (щоб уже геть не розчервонілися вуха у бідолаги), дісталося всім: і хлопцям, і дівчатам. Ех, Поврозніку, з лиця такий сумирний хлопчина, а насправді соромітник!..

Але вечір не було зіпсовано. Ми чудово провели час, все завершилося без жертв - і це, думаю, головне. І ще важлива річ, яка мене особисто дуже втішає: Поврозніка ще довго підколюватимуть... (блін, а чого у вас тут смайлів немає з регочучими чортами???)

З ними була (...вино-пиво пила, по пиці текло, а до пащі не попало - ну й далі за текстом) я,