Душа як субстанція прекрасного час від часу потребує очищення. Від морального бруду, банальності та заяложеності. В такий спосіб досягається певний духовний рівень особистості. І цю потребу катарсису можна реалізувати, доторкнувшись до літератури загалом і Слова зокрема. Так, власне, і вирішують проблему члени «Українського клубу».

8 жовтня 2006 року в Міжнародному центрі імені Степана Бандери за сприяння Андрія Гайдамахи відбулося перше у новому сезоні засідання Всеукраїнської спілки «Літературний форум». Зустрічі проводяться щонеділі й дозволяють перевірити, чи справді « …поезія – то річ вагома, де кожне слово – золоте» (Олександр Богачук). Формат засідань «Українського клубу» має таку структуру: перша частина творчої зустрічі – читання творів київськими митцями (Зінаїдою Олексенко, Анною Хмельницькою, Марією Некрасовою, Валерією Богуславською та ін.), друга – автограф-сесія гостя (знакової особистості сучасності). Третя частина – обговорення. Так, у якості гостя був присутнім Борис Гуменюк, який презентував свій новий роман “Лук’янівка”. Роман похмурий і непростий у концептуальному баченні глобальної неволі, оскільки події пережиті автором на власному досвіді. Це не просто оповідь про в’язницю. Це роман про життя в іще одному його зрізі. “Будь-яке ганебне явище повинно бути відрелаксоване в українській літературі для того, щоб щось змінилось на краще, принаймні, не повторилося”.

15 жовтня завітав Олег Романенко – «найяскравіший поет нової генерації» за визначенням Голови Правління «Літературного форуму» Романа Кухарука – і презентував збірку поезій “Злочин Ікара”. Переможець Міжнародного конкурсу «Гранослов» (2003) вразив глибокими екзистенційними роздумами, легкою підтекстовою іронією та ніжною інтимною лірикою. “Майбутнє літератури – у мисленні поза стереотипами”, - переконав Олег Романенко.

22 жовтня була можливість почути Сергія Пантюка, а також насолодитися неперевершеним авторським виконанням поезій зі збірки «Босяцький калфа». Культова постать Пантюка (відомий як Сліва і Гуру) викинула в повітря згусток енергії у віршах, адже « У лексиці січу не фонтан Але я також слово Омонім повені Синонім коханню І антонім високій моралі…».

Досить продуктивні у творчому й професійному плані обговорення, де можна почути конструктивну критику, таку вагому для митців, і виправдану похвалу, яка окрилює. Так, наприклад, вірші із підготовленої до друку збірки прочитала Вікторія Шпак і стримала такі відгуки: “це інтелігентна, інтелектуальна поезія” (Мирослава Ульяніна), “композиційні завершення у віршах надзвичайно добре вдаються” (Анна Хмельницька), “багато цікавих образів, але читайте вірші вголос – є авторська глухота” (Валерія Богуславська), “деякі вірші більше схожі на дорожні нотатки” (Роман Кухарук).

Торкніться до Слова, напийтеся з нього краси і відродіть щем у серці. Не давайте лінуватись душі!