22 квітня в кав’ярні-книгарні «Бабуїн» відбулася презентація сатиричного роману Дмитра Джанґірова «Іміджмейкер із Москви», який видало київське видавництво «Нора-Друк».

Як заявив автор, абсолютно всі події роману видумані і не мають конкретних прототипів. Цей твір був написаний Дмитром Джанґіровим у співавторстві з Валерієм Зайцевим ще 2001 року як сценарій для «Студії 1+1». За цим сценарієм мав бути знятий серіял. Але, як зазначив автор роману, внаслідок технічних складнощів фільм не зняли. Тому співавтори викупили у телекомпанії авторські права і зреалізували цей твір кожен по-своєму. Пан Зайцев опублікував сценарій в одній з київських газет, а пан Джанґіров переробив його на роман.

Головний герой роману за фахом — іміджмейкер, тобто образороб або образоліп, працює в Москві і надає рекламний сервіс кільком політикам, які висунулися кандидатами на вибори. Після оприлюднення результатів виборів виявилося, що всі рекламовані персонажем роману кандидати на виборах пролетіли як зграя терпугів. Після висунених клієнтами претенсій іміджмейкер чудом залишається серед живих і вирішує повернутися на історичну батьківщину — в Україну. Оскільки нічого іншого окрім образоліпства він робити не вміє, то йому не залишається нічого іншого, як застовувати своє вміння в Києві для українських кандидатів у депутати.

Передвиборчі перипетії, описані в романі, містять чимало комічного. Як заявив автор, у написанні цього твору він використав свій передвиборчий досвід, коли він 1994 року провадив передвиборчу кампанію в тодішньому Центральному виборчому окрузі Києва до Верховної Ради. (На тих виборах за нього навіть проголосували. Це було 8 відсотків виборців.) Автор вважає, що ця його книжка може використовуватися як такий собі підручник з політичної реклами і політтехнологій як для клієнтів, так і для образоліпів.

На питання кореспондента «Літературного форуму»: — Чому автор написав свій роман українською мовою? Дмитро Джанґіров зазначив, що на це питання йому важко відповідати на це питання. Дещо подумавши і зваживши він відповів: — А от в момент написання захотілося українською і все. Але, за словами автора, персонажі його твору розмовляють і російською. Тобто всі в романі говорять так, як це їм зручно. Ще пан Джанґіров сказав, що він спеціяльно писав повсякденною мовою маленького українця до якої всі звикли. Виского штилю він свідомо уникав.

На друге питання кореспондента «Літературного форму»: — Скільки політичного досвіду, описаного в романі є його власним, а скільки запозиченим? Дмитро Джанґіров по суті нічого так і не відповів. Найчіткіші відповідід були: — Ну, не знаю. Важко так сказати. Замість конкретної відповіді автор сказав, що його книжка — це квінтесенція українського політичного досвіду; що на виборах 1994 року все було по-чесному; що тоді люди читали друковані передвиборчі матеріяли, які їм давали, а не викидали їх так, як зараз. Одним словом, автор тікав від поставленого питання як тільки міг і як тільки вмів. Тому це питання так і залишилося без відповіді. Щождо давання передвиборчої аґітації, то нам здається, що тоді — 1994 року — її давати вміли, а зараз вже розучилися і давати такі потрібні людям речі не вміють.