5 березня відбувся перший післяфестивальний вечір у циклі недільних зустрічей. До свого вдячного слухача прийшла переможець цьогорічної „Поетичної зими”, чудова поетеса і просто шикарна жінка Лідія Ковтун з Білої Церкви.

Вона назвала свою зустріч з вдячним читачем „Монолог з вами”, розповіла про себе, а потім прочитала свою лірику, твори для дітей та переклади з Ґьоте, Гайне та Маріни Цвєтаєвой.

Прикметно, що пані Ковтун не тільки читала твори, а й намагалась викласти свої літературні принципи та життєві пріоритети, використовуючи прозу та цитати з великих. І ця проза звучить яко поезія: „Відповідально виступати перед людьми і розкривати перед ними свою душу. Літфорум фестивалем „Поетична зима” продовжує давньоруську традицію збирати раз у рік усю родину, аби вібрувати душею і весняніти помислами. В мене крильця комарині. Молоді зараз мають все, щоб розкритись, не те, що ми у свій молодий час. Тириндіння зверху. Ми сонцепоклонники, язичники. Не треба заганяти людину в релігійну клітку. Я не люблю шаблонних людей.”

Після двогодинного поетичного маратону Лідії Ковтун вечір у свої впевнені руки взяла його ведуча Оксана Щербань. Після запитань та відповідей на них розпочалось жваве обговорення творчості Лідії Ковтун.

Анатолій Удодик („Я не маю поетичного інтелекту, бо не люблю Цвєтаєву. Парадокс, але в поезії пані Ковтун уживаються український дух і русизми. Варто додати техніки. Є неправильні наголоси і рими.”), Валерія Богуславська („Духм`яна мова. Є що прополоти. Видно, що авторка читає і читає гарну поезію. Мова її творів ненав`язливо-невимушена. Все це дуже якось по українському сказано. Її неологізми дуже „смачні” і органічні. Є деякі негативні речі – щось у мені проти цього виступає, навіть не я”), Микола Дудар („Я не трутень, що тре табуретки. Дуже приємна поезія. Є у ній динаміка”), Галина Геря („Я відкрила для себе ваш внутрішній світ. Ви не комариця, що п`є кров, ви поетеса. Ви багато і глибоко сказали кольорами”), Тетяна Винарська („В поезії Ковтун є врівноваженість. Вкінці вірша подекуди нема інтонаційної крапки. Нема дидактики і менторства, що дуже добре. Поет показує шлях, але не змушує ним чимчикувати.”), Іван Гайворон („Ніколи-м не бачив джмеля на шпориші.”), Уїна Попель („Я чую себе не такою як всі, але я вчуся. Дуже багата мова, багацько нечуваних слів. Я дуже вдячна вам за вашу поезію.”), Петро Синиця („Дуже гарна поезія. Все сире доробиться у процесі видання книжки. Я дуже щасливий, що всі, хто тут є, не живуть обрубками. За маленький флакончик ваших віршів оживає світ.”), Анна Хмельницька („Багато ніжності і романтичності. Ваші вірші дуже органічні. Вірші вписуються в душі людей, що вас чують.”), Катерина Сівкович („Завдяки вам відчуваємо село. Ви жінка з величезним шармом.”), Ірина Попова („Якщо ви комариця, то я – інфузорія-туфелька”), Людмила Ремез („Поезія душі – щира. Народнопісенна основа – унікальна річ для сучасної поезії. Багато не тільки кольорів, а й запахів, які відчуваєш.”), Олексій Усачов ( „Дуже відверта прониклива поезія. Поезію треба сприймати цілісно. Ви живете поезією і вкладаєте в неї саму себе. Бажаю вам, щоб натхнення ніколи не пропадало. У вас є смак до поезії і до слова.”), Анна Задорожна („Я відкрила вас, як представницю української поезії. Все – відображення світу, а про грушку – про себе.”), Оксана Щербань („Я пережила приємні хвилини. Я почула справді українські вірші. Треба робити словник автора. життя є основою, поштовхом поезії, творчості”). Роман Кухарук відзначив високу культуру слова, вивершеність поезії авторки, порадив їй зупинитись на літературному імені „Лідія Ковтун” і запропонував назвати книжку „На розтоках рік”.

Потім була чарка, до чарки і неформальне шпілкуваннє.