Як і заповідалося, 26 лютого відбувся авторський вечір поетеси з Миронівни, переможця „Поетичної зими” 2004 року Лідії Руденко. Модерувала її вечір теж переможець „Поетичної зими” Уїна Попель.

Авторка розповіла про себе та прочитала свою лірику. Прикрасою вечора стали кілька пісень ув авторському виконанні.

Потім – обговорення.

Зінаїда Олексенко („Гарна поезія, лягає на душу. Вона дохідлива, тому має більшу авдиторію”), Валерія Богуславська („Я була заворожена. Це не написано, а висловлено серцем. Є майстерність, внутрішні і складні рими. Не кожен це може висловити.”), Тетяна Винарська („Весь вечір напам`ять. Це дуже добре. Можна лаконізувати деякі вірші”), Олег Золотухін („Є сюжети у віршах, внутрішні образи”), Галина Щербак („Пісні гарні, щирі. Я на неї завжди рівняюсь”), Анатолій Удодик („Мені сьогодні фуршету не треба, я і так п`яний. Розширити тематику.”), Вікторія Шпак („Гарне враження. Мені піднесено-приємно. Я відкрила для себе вас. Тематика не тільки зовнішня, а й внутрішня. У неї плюсова риторика. Кінематоґрафічність віршів, їх зримість. Рівний стиль, характер. Поетові потрібні парадокси.”), Олекса Ганзенко („Не визнаю зелених словників, бо їх складали свині. Геніальні вірші, як штани без паска, тримаються тільки на генію. Тема села – безмежна. Ліда Руденко малює зримими мазками. Найбільша вада -- скромність”), Петро Синиця („Чудовий вечір. Силу Лідії Руденко я відчув давно. Ми купаємось у квітах її віршів.”), Катерина Сівкович („Ці вірші хочеться намалювати”), Микола Дудар („Вечір розпочався з музики. Авторка розумно і логічно читає свої вірші. Було б що виправляти, виправити можна”), Олександр Борщенко („Я слухав і почув. В селі ніхто нічого не читає. Але почують і скажуть – це правда і складно, і це у вас виходить. Це найвища похвала.”) , Ірина Попова („Прості слова і така буря емоцій”), Анна Хмельницька („Штампи, затертість нівелюють істинні образи. Забагато хати-мати, губиться первинний сенс.”), Лідія Ковтун („Без села Україна гине”), Галина Геря („Відбувається не трагедія села, а зменшення населення в аґрарному секторі. Села ніколи не бачила і не знаю його. Багато самоповторів.”), пані Ганзенкова („Вірші безподобні. Тут усе є. Не кожному дано це написать”), Петро Луста („Добре, що тут панує не критика, а порада. Тут організована розумна маса. Жіночність, образи природні. Любить гру слів.”), Дмитро Чистяк („У мене рука не повернулася записувати і чути водночас. Така поезія є і має бути. Довгі вірші робити стислішими”), Олексій Усачов („Не мішаймо зміст і форму. Сільська тематика відходить з цим поколінням”).

Роман Кухарук у своєму виступі наголосив на тому, що у Лідії Руденко поєднались художня сила особистого і радянська потеруха, яку треба гнати геть з творів.

Олекса Ганзенко відзначив, що миронівський цикл вечорів завершується на високій ноті, і побажав усім наступним реґіонам такого ж високого художнього та емоційного рівня.