5 лютого відбувся чи не найважчий вечір циклу “Недільні зустрічі”. Перше – нове і непривітне приміщення бібліотеки імені Кудрі (каґебістського провокатора часів війни), друге – неадекватність авторки, яка не розуміє, що творить.

Ведуча вечора Людмила Ремез представила свою землячку з Миронівки Лілію Поліщук. Авторка закінчила інститут культури, працювала бібілотекарем. 1994 року видала книжку віршів.

Лілія Поліщук прочитала низку віршів автобіографічного змісту та громадянську лірику.

Найцікавіше розпочалось під час обговорення. Як і на вечорі Лусти, учасники вечора потрапили в пастку політкоректності, проте вони з честю вийшли з цієї ситуації. На жаль, найпринциповіший критик Валерія Богуславська покинула вечір дочасно, всі ж інші ревно взялися до роботи. Анна Хмельницька (“Любовна і пейзажна лірика найкраще вдаються авторці. Вірші не зібрані. Інколи схоже на заримовану прозу”), Вікторія Шпак (“Варто в позитиві відзначити баладний стиль. Вона – органічна, світла людина. Щирість тут – основне. Дуже невгамовна натура. Дуже багато пестливостей.”), Олексій Усачов (“Подекуди нагадує реп. Авторська глухота – “Перламуть”, “Час рани”. Дуже добрий образ – у круговерті перевертнів. Цілісні кілька поезій.”), Галина Геря (“Вміла готувати, та не вміла подавати. Мелодійні вірші. Щирість інколи примітивна.”), Лідія Руденко (“Треба правити, працювати”), Анатолій Удодик (“Слабка техніка віршування. Збої ритму нівелюють враження”), Тетяна Винарська (“Не треба писати гірше за Симоненка, негатив – дієслівні рими, неправильні наголоси, неточні рими, русизми. Авторська глухота – “Кинути їх у яму”. Позитив – “Уже 55 на першу”. Ви можете творити красу – творіть її”), Микола Дудар (“Я вам вдячний за доброту і велике серце. Чудовий рядок – “Коли людині мало, всього не вистачало””). Роман Кухарук навів кращі рядки Лілії Поліщук з її збірки і запропонував авторці видати невеличку збірку кращих її творів.

У фіналі вечора Олексій Усачов подарував авторці вечора і його ведучій блокноти з логотипами Літфоруму та Українського клубу.