Важко збагнути, чом серйозні дорослі люди, котрі претендують на звання української еліти - наші шановні літератори - раптом починають поводитись, немов малі діти. Пересвідчитись у цьому прикрому факті можна було, відвідавши 19 грудня загальні збори Київської організації Національної спілки письменників України.

Згідно з повідомленням, заздалегідь розісланим членам КО НСПУ, на порядку денному загальних письменницьких зборів стояли питання: як і чим живемо? Щоправда, голова КО НСПУ Анатолій Погрібний одразу зауважив, що питання мало формулюватись по-іншому, проте його доповідь чомусь абсолютно вкладалась у цей контекст.

Втім, то є найменше непорозуміння. Далі їх побільшало. Побільшали й масштаби…

Загалом, проблематику доповіді Анатолія Погрібного можна розбити навпіл:

- як і чим живе країна;

- як і чим живуть літератори.

Другий напрям звівся до троїстої формули найповнішого письменницького щастя:

- бути виданим;

- бути донесеним до читача;

- мати задовільні житлово-побутові умови.

Отут і нагромадились найголовніші непорозуміння. Справді, за добродієм Погрібним, Україна була просто-таки врятована в результаті повалення ненависного кучмівсько-медведчуківського режиму, але всякі різні негідники зараз поспішають потоптатись по святих ідеалах Свободи, заплямувати репутацію нашого Президента… і так далі, і таке інше.

Буквально одразу з вуст самого добродія Погрібного прозвучали… догани на адресу чинного гаранта Конституції?! Дивина, але факт. Наприклад, він з гіркотою поскаржився, що Леонід Кучма бодай іноді зустрічався з літераторами, тоді як всенародно обраний Віктор Ющенко за майже рік перебування при владі подібною увагою майстрів красного слова не відзначив жодного разу! І загалом, ота народна влада письменників щось не надто поважає…

Здавалось би, висновок зі слів голови КО НСПУ простий: обравши іншу владу, українці поміняли шило на швайку. Та хіба це не те саме паплюження відстояних під час революції ідеалів, не пускання стріл в світлий образ чинного Президента, проти чого виступив сам же Анатолій Погрібний?! Отже, або добродій голова не розуміє, що каже - або ж право на критику істинно народної влади мають лише обрані персони. Цікаво, як можна потрапити в коло офіційних критиків, по яких днях і на яких умовах відбувається запис, які документи з собою приносити?..

Втім, облишимо дошкульні зауваження - все одно вони залишаться без відповіді. Поки що. Поки не тільки Київську організацію НСПУ, а й Спілку загалом очолюють "шістдесятники". Бо переходячи до другого генерального напряму доповіді голови ("чим живуть письменники"), доведеться визнати, що єдиний відчутний позитив тут - збереження НСПУ як такої та припинення "війни" керівництва КО НСПУ з керівництвом самої Спілки.

Але яка від цих структур користь, не надто зрозуміло. Майстри слова чекають, щоб їх друкували бодай у спілчанському видавництві "Український письменник" - а їх не друкують! Чекають вже не те що потоку рецензій, але бодай мінімальної уваги від мас-медіа (насамперед, від газети "Літературна Україна", яка багато їм "завинила") - а відомості про їхні книжки ніхто до читачів не доносить! Керівництво міста обіцяло виділяти (смішно казати!) аж по дві квартири на рік для покращення житлових умов столичних літераторів - а виділили за всі роки після тієї обіцянки лише дві квартири!..

Список можна продовжити, та не варто. Бо головна вада такої позиції очевидна: шановний добродій Погрібний нізащо не бажає викинути з голови систему координат, у якій був вихований, позбавитись запозичених в радянської влади ідеологічних штампів. Адже це за радянських часів члени НСПУ мали привілеї, відродження яких голова КО НСПУ й досі палко обстоює. Але розвинений соціалізм, планова економіка та її інфраструктура, органічною складовою були "інженери душ людських", пішли у небуття. За вікном - недорозвинений капіталізм та поки що "дикий" ринок, в умовах якого ніхто, нікому й нічого не винен. Навіть батьківщина - своїм синам і дочкам за некорисливу патріотичну любов. Натомість кожен відповідає за долю власну, своєї сім'ї та країни - бо така відповідальність є природним наслідком свободи.

То що, відродимо старі привілеї?! Привілеї "рабів" соціалістичної Вітчизни? Чи вчимось жити за нових умов?.. Жити - не виживати! Хай як це важко…

Збіг обставин, та саме зараз телеканал "Інтер" демонструє російський серіал "Майстер і Маргарита". Добра нагода згадати, до чого призводила радянська система письменницьких привілеїв: бал правлять "літературні генерали", під ними юрбляться безталанні, проте "очленілі" підповзаючі, а зацькований критиками автор геніального роману божеволіє у підвальчику. Годі сумніватись, що добродій Погрібний обстоює саме цю перспективу: з трибуни зборів він оприлюднив список найталановитіших літераторів - там дуже багато "старців" і дуже мало молоді. Чотири-п'ять "генералів" на одного "лейтенанта".

Та гори вона вогнем, отака перспектива "відродження"! Запаленим на неспалимих рукописах вогнем очищення, у якому зник "підвальчик страждань" Майстра і його коханої Маргарити!

Втім, надія вмирає останньою. Лишається шанс і в Спілки письменників: голова КО НПСУ навів певний показник хай незначного, та все ж омолодження спілчанського загалу. А тому на завершення можу лише повторити те, що колись у запалі дискусії кинув в обличчя зібранню "літературних генералів": ми вистоїмо - не ви! Можете не помічати нас - молоду генерацію. Можете витирати об нас ноги й навіть виключати з НСПУ. Ми все одно вистоїмо. Заради майбутнього нашої української літератури. Заради нас самих у цій літературі. Й заради вас самих - але не нинішніх "старців", а тих, якими ви були у далеких шістдесятих роках, коли вас топтали тодішні "генерали", загартовані Леніним і Сталіним, Троцьким і Дзержинським. Ми прорвемось в умовах ринку. Допоможете нам - будемо вдячні. Не допоможете - жалітись не станемо.

Не мав би права говорити такі образливі речі, якби за 2005 рік в мене не вийшло у двох вітчизняних комерційних видавництвах (а не в офіційному "Українському письменнику"!) три художніх книги. Зараз вони продаються і в Києві, і у Львові, і в Інтернеті - перевірте, якщо бажаєте. Було важко, але так сталося. Тож стверджую на підставі власного досвіду: це можливо. Можете скаржитись на злу долю, не помічаючи нас з висоти трибун - ми тим часом навчимось жити по-новому. З вами чи без вас. Так буде.