10 листопада за модерації генерального директора Центру політичної реклами Олексія Усачова відбулось чергове засідання "Українського клубу" на тему "Вибори мера міста Києва: хто на старті?". Відбулась зацікавлена розмова, в якій взяли участь грубо кажучи крикуни (громадські діячі київського масштабу) і експерти (політологи, народні депутати, виважені політики). Баланс тримати було досить важко, проте модератору Олексію Усачову це вдалося повністю.

У дискусії взяли участь Андрій Єрмолаєв, Володимир Фесенко, Сергій Дацюк, Іван Салій, Олег Соскін, Борис Безпалий, Вадим Гладчук та інші.

Нижче публікуємо доповідь голови правління Літературного форуму Романа Кухарука:

Шановні колеги.

Сьогодні дуже насичений день ріжними подіями поточної політики. Ми ж спробуємо проглянути стартову сторінку виборів у місті Києві.

Міський голова Олександр Омельченко слушно заявив, що після помаранчевої революції у Києві нічого не змінилося, опріч прізвища президента країни. Він тільки не врахував одного - змінились кияни. За кілька тижнів столиця українізувалась: активна молодь, що брала участь у акціях, залишилась в Києві - і змінила його. Кияни вибороли собі два права: вибору і на свободу слова. В умовах свободи слова програв не тільки Тигіпко і не тільки Ющенко, кожен день програє Омельченко та його команда. Вони дуже легко себе почувають у тіні, під килимом, з телефонною трубкою в руках. А тут треба пояснювати, виправдовуватись, боротись, почувати себе дискомфортно. З іншого боку Київ - столиця, в якій половину населення складає різномаста обслуга, яка має психологію обслуги. Сподвигло на революцію цю категорію тільки одно - на її місце претендувала обслуга донецька. Тому ця категорія пішла боронити свої права.

Кредитна історія Омельченка неоднозначна - балансування за режиму Кучми і за режиму Ющенка приносять нам чимало невтішного для нинішнього міського голови, про що б він волів забути. Але тяжко. Йому дуже везе - карта падає йому в руки: четверо в уряді, відсутність належної альтернативи у НП і НСНУ, позірна стабільність у столиці. Проте є і небезпеки: нові технології, можливість Майдану, спрямованого проти Омельченка. Ідея скасування районних рад налаштувала проти Омельченка мікроеліти в районах. Будівельне лоббі розуміє, що Омельченко вже не може беззастережно відстоювати їхні інтереси.

Двоє з колишніх друзів Омельченка - Микола Томенко і Віталій Кличко становлять для нього величезну загрозу. Томенко знає виборчу машину зсередини і має колосальний ресурс - підтримку Юлії Тимошенко, яка обов`язково замовить слово, а Кличко відтягне голоси своїх прихильників у спорті.

Черновецький і Бондаренко стануть зброєю нещадної боротьби проти нинішнього мера.

Після невдачі у блокуванні з НП і ПР РПУ може спрямувати свої фінанси і зусилля команди на боротьбу за мерство у Києві свого лідера Юрія Бойка.

Є амбіції у Поживанова. Якщо йому не дадуть керівництва в регіонах, він піде на вибори. Піде на вибори і Анатолій Коваленко, якщо його висуне Народна партія.

Таким чином персональний пасьянс зрозумілий.

Чи зрозумілий політичний?

Омельченко кілька разів намагався опанувати всеукраїнський політичний рівень - і там було видно весь негатив його постаті і неспроможність працювати на національному рівні. Для успіху тепер йому треба переграти опонентів, здати невиразно-одіозну команду, накреслити позитив перед киянами, відмовитись від державних ЗМІ і кучмівських підходів до піару, а також від адмінресурсу, фальсифікацій і ні за яких умов не допустити Майдан проти себе.

Що для народу? Важко сказати. Нерозведеність муніципальних і парламентських виборів шкодить країні: народ всю увагу звертає на парламент, а муніципалів пропускає повз, хоча життя народу напряму залежить від місцевої влади - її ефективності - а не від парламенту. Відсутність партійного мислення у еліти (іменні блоки - це політичне топтання на місці, коаліція навиріст) не формує партійну систему, а деформує, нівелює і дискредитує її. Так само шкодить повернення недоторканності на місцевому рівні - це не тільки проблеми для Луценка, це й проблеми для чистої політики, бо бізнесовці, замість того, аби наймати на роботу професійних політиків чи вкладати в них кошти, самі стають політиками - у вільний від основної діяльності час.

Компроматні скандали останнього часу притупили смак до цього. А поводження нової влади під час цих скандалів не робить їх ефективним інструментом через інститут відставки.

Що ми отримаємо після виборів?

Нічого втішного.

Де вихід?

В новій політичній силі, яка свідомо не братиме участі у цих виборах, сформулює ідеологію праґматичного патріотизму і готуватиме себе і свій електорат до наступних перемог на всіх електоральних рівнях. Формула успіху така - яскравий новий лідер, технологічно-креативна команда, пакет позитивних ідей, зрозумілих усім, набір ресурсів (фінанси, медії, партактив).

Треба зважати на те, що електорат, особливо кияни, тепер обиратимуть с в і д о м о, а це зобов`язує. В умовах свободи слова, небезпеки Майдану, можливості законного відсторонення від влади новообраного мера буде великий попит на нове, свіже, перспективне. І той, хто скаже впевнено "Є така партія" візьме владу в руки міцно, впевнено і надовго.

Дякую.

Повністю виклад круглого столу буде видрукувано окремою книжкою, а також оприлюднено на сайті "Діалог".