" Пам'яті Кімітаке Хіраока

                                                                 " Пам'яті  Кімітаке Хіраока."*

 

ВОЛОДИМИР  СЕРДЮК                  

 

РОЗІБРАТИ  М.**

НА  ЗАПЧАСТИНИ

 

(далеко не п'єса)

   

М.** - усіма відомими мені мовами означає чоловіка (мужчина, mano, man, mensch), навіть МАМА - то грузинський тато.

М. - також смерть усіма європейськими мовами (" М. Italia! " - гасло радикалів 60-х - 70-х років).

М. - називає «БСЕ» Місіму Юкіо, котрий власне і був Кімітаке Хіраокою, великим японським письменником, який сам свій псевдонім розшифровує як "Зачарований - Смертю - Диявол". Якщо припустити, що частка цілого завжди несе в собі ознаки цілого, то складачі совєтської енциклопедії геніально вгадали дух Поета.

М. - це також можливість, припущення. Що ж, припустимо...

 

    ЮКІО МІСІМА* (1925-197О рр)- великий японський письменник автор сорока романів, п'ятнадцять з яких було екранізовано, вісімнадцяти п'єс  підкоривших Європу і Америку, десятків збірників оповідань та есеїв, режисер театру і кіно, актор, диригент симфонічного оркестру, мандрівник, котрий сім разів  обігнув земну кулю, 25 листопада 197О року після невдалої спроби  вчинити заколот на одній з токійських баз сил самооборони позбавив себе життя ритуальним способом харакірі.

      Що Він хотів цим сказати не дізнається ніхто.

 

 

 

 

 

ДІЙОВІ  ОСОБИ:

М. ( Змучений підліток. )

ЖІНКА в шафі

ЖІНКА №1

ЖІНКА №2

ЖІНКА №3 ( Зі стелі і з підлоги.)

ДІВЧИНА (Майже голомоза.)

ПІОНЕРКА

ПІОНЕР

ДВА ПОЛІЦАЯ

ЖОВТА КУЛЬКА

 

 

 

ЯВА  1.

 

   Затемнена сцена, середину якої займає запущена, тьмяно освітлена кімната з похилою стелею, нерівною підлогою та кривими стінами. Брудне вікно, обшарпані двері, стіл, ліжко. Над усім домінує старовинна шафа.

   Змучений підліток ворушить губами вирішуючи світові проблеми. Складається враження ніби він, от-от , полисіє.

 

    М.  "... вдалині гуркотіло Карпатське море. Офіцер Іноземного легіону витяг з обгортки жовту пігулку і замислився перед тим як проковтнути її: " Може ще не час?"

   Краплі рідкого аміаку, конденсуючись, осідали на його чорно-зеленій рипучій лусці. Жовта облатка в коричневих пазурях виглядала немов вогник серед ночі. Дмухнув вітерець азоту і іноземець зрозумів, що далі зволікати неможливо..." Здається я божеволію. Де я, в натурі?

   ШАФА.   Вулиця Південно-Кільцева. Третя година ночі.

   М.   За бортом?      ШАФА.    Мінус два.

   М.   Апокаліпсис іще не настав, ні?

   ШАФА.   Поки ще. ( Похитується, видавши щось на кшталт " хе-хе" ).

   М.   Яке щастя.

   ЖОВТА КУЛЬКА.   Яке? ( Пробігає кімнатою з кутка в куток. М. робить вигляд ніби недочув).

                           (Грюкіт у двері).

   М.   Хто там?

   ПІОНЕР.   Я.

   М.   Я? От чудасія. Не може бути.

   ПІОНЕР.   Не ти, я. ПІонер.

 М.   То заходь. Прошу-прошу. (Облизуючись намагається впіймати кульку. Невдача. Знову спирається на стіл.)  Металобрухту немає. Макулатура у вбиральні - забирай хоч усю.

 

 

 

            ЯВА   2.

 

   Піонер мовчить, потім роздвоюється, видавши з себе Піонерку. Обоє подерті, в реп'яхах. Піонерка з альпенштоком і в ластах, Піонер з лижами за спиною і казанком при боці.

 

   М.   Ви якісь дивні.

 ПІОНЕР.   Ти теж. (М. ствердно киває.) Піонер - означає перший. Спробуй-но лише сказати , що ми запізнились.

   М.   Ні-ні, саме вчасно, третя година ночі. Коли вже ви тут, чуваки-колєги, зробіть послугу, перевірте чи ота шафа дійсно розмовляє?

       ( Піонери відчиняють дверцята, зазирають досередини.)

   ПІОНЕРКА.   Звичайно, розмовляє. (Зневажливо пирхає і відходить.)  То, мабуть, суфлерка цієї п'єси. Вона мусить весь час говорити.

   М.   А хіба це п'єса?

  ПІОНЕРКА.   А ти не знав? (До Піонера.) Ти що, не можеш відірватися від тієї шафи? ( Піонер дійсно не може. )

   М.   Так? То тоді зачиніть дверцята, нехай не дме. (Піонерка зачиняє.) Уф, аж легше дихати стало. А за бортом дійсно "два градуси"?

   ПІОНЕРИ (Хором).   За яким бортом?

   М.   Ні-ні-ні, ні за яким! То я так.

   ПІОНЕР.   Думай, що говориш.

   М.   Так ото ж то й біда, чим більше думаєш - тим менше розумієш. Ви, взагалі, по діметродона?

   ПІОНЕРКА.   Чи ти спиш? Навіщо нам діметродон?

   М.   Просто я собі думаю, не по носорога ж ви прийшли (Разом захоплено сміються.), а стільців давно вже немає!

        (Піонер виймає мегафона.)

   ПІОНЕР.   Гігантопітек, мужик! Нас цікавить гігантопітек!

       (Кімнатою пробігає жовта кулька.)

   М.   Не знаю і знати не хочу. Мене це не хвилює. Не мав , і не маю, і не матиму. За бортом третя година ночі.

   ШАФА.   Три п'ятнадцять.

   М.    ... а я караюся, мріючи про малюсіньку жовту кульку.

   ПІОНЕРКА. Нормальні люди рахують баранів...

        (Кімнатою бреде отара овець.)

...або слонів  (За стіною , наближаючись, гупає череда слонів.)

   М.   Слони! Як банально. ( Слони засоромлено стихають.)  Колотнеча втечі... Де ж моя жовта кулька?

 

        (Жовта кулька підстрибує, але ніхто не звертає на неї уваги. Вона робить непристойного жеста. У туалеті хтось спускає воду.)

   ПІОНЕР.   О! Там же ж макулатура. Треба забрати ( Відчиняє двері, звідти обурено й налякано верещить жінка. Піонер зачиняє двері і підпирає їх плечем.) Скільки ж вас тут? (Здивовано.)

     М.   Та вони тут навкруги повсюди (Байдуже відмахується.), спати не дають.

   ЖІНКА №1   Спати? (Перепитує з ліжка.) Хто б говорив! Цілісінькими ночами стовбичиш біля столу, ловиш якихось мух...

    М.   Кульки.

    ЖІНКА №1 ... ні щоб лягти до ліжка, як усі порядні люди.

    М.   Зачекай, я чогось не можу зрозуміти, адже третя година ночі...

    ШАФА.   Пів на четверту.

    ПІОНЕР.   Ку-ку!

    ПІОНЕРКА.   Гей, звільніть туалета, ви ж не самі тут.

    ЖІНКА №2   І куди я піду?

    ПІОНЕРКА.   Та хоч до кухні. (Пише крейдою на дверях: КУХНЯ.) Приготуйте нам вечерю, ми щойно відтюпали двісті кілометрів, а тому ідіотові - кави, все одно ж не засне.

    ЖІНКА  №2.   Правда  Ваша. замучив усіх. Я виходжу, але ви дайте слово, що не чіпатимете мене. ( Сторожко прочиняє двері і продовжує говорити, немов нічого не сталося) Що Ви, Люба, Мигдалю не треба терти. в жодному разі, ніколи.

    ПІОНЕРКА.   Та невже зовсім не потрібно?

    ЖІНКА №2.   Нізащо. Це все одно як ніби терти банана.

 

 

    ЯВА  3.

 

   ПІОНЕРКА.   Бананів не труть?

    ЖІНКА №2.   Господь з тобою, дитинко, ніколи.

(Жовта Кулька Всідається На Шафі. Піонер бере з таці бутерброда і жахається.)

    ПІОНЕР.   Тут щось не так.

    М.   Та  я ж про це саме й кажу від початку. Усе нормально і, раптом, криза, а ти як завжди не готовий. Таке враження, ніби хтось володіє і тобою і твоїми снами, але володіти снами зовсім не  означає заколисувати. Можливо навпаки: насилати ману? Сьогодні я не хочу говорити про те, чого не знаю. Проте, звідкіля мені знати чого я хочу-не -хочу? Ні, треба говорити не про те - про те треба думати. Проте...(сміється сам до себе. Напад веселого переляку примушує його здригнутися, вигнавши на обличчя вираз відрази.)

    ПІОНЕР.   Мова не про те. Мене жінки цікавлять.

    М.   Зрозуміло. І мене колись цікавили.

    ПІОНЕР.   Гей, прокинься! Я про тих, котрі отут ходять. (Жінки п'ють каву, вальсують, приміряють різні фасони вбрання). Давай все по-порядку, щоб з'явилась логіка.

    М.   Логіка, з'явись!

    ПІОНЕР.   Не так. Перше: де твої меблі?

    М.   Онде. Шафа, ліжко.

    ПІОНЕР.   А все інше?

    М.   Вивезли.

    ПІОНЕР. (Кричить):   Хто?!

    М.   Вантажники.

    ПІОНЕР.   Але хто їм наказав це зробити? Тільки не кажи, що обставини, наказати мусила якась конкретна людина. Хто?

    М.   Та ж онта, руда. ( Руда жінка №2 випадає з загальної колотнечі)

    ПІОНЕР.   Отже розпад і непорозуміння почалися з неї?

    М.   Ні, з отієї, білявої (Русява жінка №1 випадає з загальної колотнечі). Я пішов до війська, а вона пішла заміж. Спочатку я ненавидів її а потім якось змирився, подумав, пек з ним, нехай залишається, місця вистачить.

    ПІОНЕР.   Ага, це вже щось. А ота папуга з шафи?

    ШАФА.   Три сорок п'ять!

    М.   Вона була секретним агентом. Ми зустрілися всього лише на одну ніч, але відтоді вона завжди зі мною.

    ПІОНЕР.   Яка гидота! Ти спав з секретним агентом!

    М.   Точилася війна і вона була настільки секретним агентом, що я тоді про це і не відав.

    ШАФА.   Я загубилася на театрі воєнних дій...

    М.   Агент не може існувати сам по собі, йому потрібні реагенти і каталізатори.

    ШАФА.   Бреше, ой як бреше... Я була не секретним а спеціальним агентом.

    ПІОНЕР.   А в тому є якась різниця?

    М.   Різниця для різника... Мабуть (здвигає плечима).

    ПІОНЕР.   А з тебе яка там була користь?

    М.   Я грав на гітарі.

    ПІОНЕРКА.   Хіба так воюють?

    М.   Виходить, що й так воюють. Бачиш, який жаль, і вона загубилась. Нехай собі сидить, га? А оту, що на ліжку, я взагалі не впізнаю.Знаю тільки, що уві сні вона розмовляє іноземною мовою.

    ПІОНЕРКА.   Узяв би, та й порозганяв їх усіх.

    М.   Не наважусь. Навіщось же їх сюди прислано. Якщо жінок посилають, значить це комусь потрібно.

(Світло блимає і зі стін та стелі виростає зелене віття. Жовта кулька грайливо проскакує повз М. Він, не сходячи з місця, намагається впіймати її, а потім засоромлено дивиться на піонера).

    ПІОНЕРКА.   (Длубаючи альпенштоком у носі повідомляє) Так, діагноз зрозумілий.

    М.   (Радо)  Справді? Може тоді випишете мені довідку? Я б на неї міг посилатися, при нагоді.

    ПІОНЕР.   Ні, нема часу. Нам потрібен гігантопітек.

    М.   Візьміть целадона. Він мені весь балкон просмердів.

(Целадон впихує голову до кімнати).

    ПІОНЕРКА.   Дякуємо, але це не наш профіль.

    М.   Чому саме гігантопітек вам потрібен? Візьміть гномів, он у мене їх ціла сірникова коробка. Шкребочуться . кують там щось, копають, може через них я й не сплю.

    ПІОНЕР.   Неможливо. Ніяк. Ми шукаємо виходу, а вихід нам спроможні вказати лише гіганти, на плечах яких ми зведемось.

    М.   Або на головах.

    ПІОНЕРКА.   Що?

    М.   Ні Бог, ні цар і ні герой...

    ПІОНЕР.   Не зрозумів.

    М.   Та й я теж. (Ламає сірникову коробку.)

    ПІОНЕР. (Зацікавлено.)  Ще гудуть?

    М.    Ні, замовкли.  (Плаче.)

(Зі стелі опускається перископ. Він методично і пунктуально обстежує весь простір.)

    ПІОНЕРКА.   Хіба за нами ще спостерігають?

    М.   Звичайно. Спостереження й не переривалось. За вами, до речі, теж спостерігають, тому рекомендую бути більш розкутими і говорити все, що забажається. Зможете так? (До зали.) До вас звертаюсь.

    ПІОНЕР.   Коли відверто, то я ніколи навіть не пробував жити так. Виходить можна піти і зробити якусь нісенітницю?

    М.   Так вчинити необхідно, поки перископ іще тут, щоб їм там не здалося, ніби ми тут займаємося чимось серйозним.

    ПІОНЕРКА.   Та ну вас, підводники! Ламантін - ото була людина... Кинеться в ополонку і сидить там тижнями. Надворі такий холод псячий буває й ополонка замерзне, а він собі знай пасеться. Мовчки, розумієте, мовчки! Немає більше у нас таких друзів.

    ЖІНКА №2.   Послухай-но, чому на кухні немає холодильника? Був же ж , такий великий, гарний, з морозилкою. Ми б зробили зараз коктейлів, або морозива.

    М.   Та ти ж забрала його разом з меблями, вірніше твої вантажники.

    ЖІНКА №2.   Я й забула. Тоді нічого, не звертай уваги. Можна, звичайно, зробити присутнім часникові клізми.

    ПІОНЕРИ.   Дякую.

    М.   Здається, не варто. Принаймі не зараз.

    ЖІНКА №2.   Добре, ні- то ні.

    ЖІНКА №1.   А чому я покинула тебе?

    М.   Здається, я пив та ще й брехав тобі частенько.

    ЖІНКА №2.   А як трапилося зі мною?

    М.   Тобі подобались багаті чоловіки.

    ЖІНКА №2.   І тому я фактично пограбувала тебе?

М.   Фактично. Це пішло мені на користь. Поглянь, скільки з"явилося вільного місця. Та й у голові поменшало полови; тепер я маю можливість подумати про вічне.

ЖІНКА №1.   А чому не склалося життя у нас з тобою?

М.   Ти мала дитину від першого чоловіка і любила її більше ніж мене.

ЖІНКА №2.   То є невеликий гріх.

М.   Я й не сперечаюся. Любов пішла а, може її й не було, зате замість неї не прийшла ненависть. Тому я й дозволяю вам усім залишатися зі мною, бо все пробачив. Шкода лише, не відаю чи пробачили мені ви...

ЖІНКА №1.   Облиш, це вже з іншої опери! Заведи краще музику, дуже хочеться танцювати! Шкода, що ніхто не вмер.

М. Заглянь до шафи, там десь є кістки. Потанцюйте на них.

(Піонери заплющують очі і тремтячими голосами заспівують "Розлуку". Бажаючі танцюють на протезах і кістках рок-н-рол, всі інші плещуть. кулька скаче, жінка з ліжка вигукує щось незнайомою мовою. Зірки опускаються нижче.Коли хтось із акторів  зморюється, він ховається за свого фоторобота і знімає з нього покривало. В кінці вистави на сцені знаходяться всі актори і всі фотороботи.)

М. (Звертається до глядачів.) Я повинен це робити. Тримати їх тут, значить направляти потік в майбутнє. Треба постійно додавати зусиль, а зусилля додадуть фарб і об'ємності. Бути впевненим, що вони були колись насправді - означає вірогідність і мого існування; зникнення їхнє зараз означатиме, що й мене не існує.

ЖІНКА №2. А зараз більше не п'єш? І не хочеш?

М. Ні, пити я покинув спокійно, зате почав бачити різні кульки і сплю якось дивно.

ЖІНКА №1. Чи не спиш взагалі, визнай?

М. В тому-то і справа. Це мучить, голова болить, проте жоден не може пояснити мені - я зовсім не сплю чи взагалі не прокидаюсь. (До Піонера.) Ось ти прийшов знадвору, побачив мене свіжим поглядом, як тобі здається, можна відрізнити коли людина спитьт, а коли ні? Можна?

ПІОНЕР. Був би ти п'яним, було б простіше.

М. Був би я, отож... (Пауза.) Стільки років мого життя - життя повного протиріч, - я розділив на чотири ріки...  кожна з яких врешті-решт впадає в тенетах нав'язливого комфорту, самі опинилися у звивах розкладу мого занедбаного розуму. До речі, що там зовні?

ПІОНЕРКА. Ніч осіння.

М. Осінь нічна.

ПІОНЕР. Збір насіння.

ЖІНКА №1. Безпомічна.

М. (Вказує пальцем)  Це не її слова.

Всі, врізнобій. Її, її ...

ПІОНЕР. Та яка тобі  різниця?

(Літографія з зображенням міського крайобразу зривається зі стіни і опускається між ними.)

ЖІНКА №2. Така тактовно-тонка?

ПІОНЕР. Тут зображено якесь придумане, ідеальне місто.

М. Перед тим, як побудувати те, реальне, з якого ти прийшов, його теж хтось спочатку видумав.

ПІОНЕРКА. Якась дундуково-придуркувата думка.

(Спалахує світло і жовта кулька зникає.)

Чи це, бува, не гроза?

ЖІНКА № 2. Боже, я так боюся блискавок! Більш ніж шавок!

ПІОНЕР. Гроза - то завжди погроза чи загроза, а коли так блимає світло, то всього лише попередження.

(Блимає світло і з кімнати ще щось зникає.)

ЖІНКА №1. Знову попереджають!

М. Знати б ро про що.

ПІОНЕРКА. А навіщо?

ПІОНЕР. Що?

(Піонери і М. стривожені, жінки поводяться як і раніше, тобто цілком аналогічно. Починає накрапати дощик.)

М. Два - це мороз.

ПІОНЕР. Мороз - один.

ПІОНЕРКА. Все починається з нуля. Цілковите "зіро". Нічого нового не станеться, поки не вийдеш на "нуль".

ПІОНЕР. Цікаво, який він.

М. (Широко роззявляє рота.)  Отакий.

ПІОНЕРИ.   (Заглядаючи до рота.)  То це він захищає ваші зуби зранку до вечора.

ЖІНКА №2.   Рондоль тобі робив в'язничний лікар. Ворота. з яких ти не вийшов.

М.   У витверезнику відбирають штучні щелепи.

ЖІНКА №1.   Навіщо?

ПІОНЕР.   На всяк випадок. Це ж холодна зброя.