Untitled Page

Василь Кожелянко

Володимир Сердюк

 

ПЛАСТИЛІНОВИЙ 

МЕТАЛ

 (п'єса в 5-ти діях )

Чернівці

Василь Кожелянко

Володимир Сердюк

ПЛАСТИЛІНОВИЙ  МЕТАЛ

 (п'єса в 5-ти діях )

 ДІЯ  ПЕРША

   Зала книгарні  " Freundschaft  " у центрі сучасного міста десь у Західній Україні,з архітектурною еклектикою і родимими плямами соцреалізму. Ремонт з ознаками поблизького завершення - як у приміщенні так і зовні - фасаду магазину. Атрибути малярки всередині і надворі,- симетрично відносно вітрини: дві драбини, щітки, відра, шмати і два малярі - симетрично дублюють рухи один одного.

   В книгарні стіни пофарбовані в сталевий колір, лише в кутку залишена сіра латка. Клацає замок,чути цензурний мат і заходить маляр. Як всі совєтські маляри, він не в комбінезоні, а в старій сорочці в клітинку, спортивних штанах кольору райдуги і газетному кораблику на голові. Збирає до сумки свої пензлі і щітки, зливає фарби з малих слоїчків до великого.

     МАЛЯР ( наспівує ).  Хрусталь-а-а-альниє цепі нам любовь одєваєт... Гм, що це за ланци хрустальниє, теж якийсь придумав. Та мій Джек ці ланци би махом... він, курвий син, залізний ланц рве, як курмей. Хруста-а-альниє цєпі... Ей, йо!... ( ляпає фарба ). Ланци залізні бути мають!

      (Входить завмаг, жіночка досить гарна, її не псують навіть великі окуляри з пре-тензією на інтелектуалізм. Їй - за сорок, виглядає на " під сорок ". Стрижена і одягнута по моді, але з уміло неафішованою скромністю. )

ЗАВМАГ ( казенно оптимістично ).  Доброго ранку, Володку, най Бог помагає.

МАЛЯР.   Дай Бо' здоров'я, пані директорко. ( буркоче ) Доброго ранку, доброго ранку, кому добрий, а кому геєна огненна. (Пауза ). Хрустальниє цєпі... з хрустальної би гальби та студеного пива.

ЗАВМАГ.  Ви славно попрацювали тут без мене, молодці. Чи допомагали вам дівчата?

МАЛЯР.  Допомагали, як ті мухи, що з волом орали.

ЗАВМАГ.  Чудово. Чудово. ( ходить, оглядаючи приміщення ). Все так гарно. Все нове. Ми і життя сюди  внесемо нове, книгарня змінить своє обличчя. ( до себе ). Яке обличчя? Треба казати імідж, або стиль в крайньому разі. Ти ж інтелектуалка, Мар'яно, і  цим інтересна. (вголос ). Я страшенно люблю переміни, ну страшенно!

МАЛЯР.  Невже? А я думав, що магазинови справді був ремонт потрібен, стіни ж які були...

МАР'ЯНА.  Стіни як стіни. А тепер - абсолютно нове життя почнемо. Завтра ж можна і книжки привезти, правда? Я бачу ви реманент збираєте, мабуть все закінчено? ( помічає сіру латку ). Ой, а це що? Володку, ти тут нічого не помічаєш? Чи пан маляр не має охоти ще трохи попрацювати? Га? (починає зміїно, як кожна західноукраїнська жінка, іронізувати ). Чи пан маляр так реклямує свій квалітет? То я могла би докластися до панової реклями.

МАЛЯР.  То, перепрошую, не через мене.

МАР'ЯНА.  А через кого? Чи пан поклав собі стати з маляра малярем і на стінах мого магазину, тобто крамниці, радше книгарні. От. (переводить дихання). На  моїх стінах вправлятися у абстракціонізмі. Чи  це швидше соц-арт? Нє-є. Це точно концептуалізм... а може неоекспресіонізм. Так, очевидно, це неоекспресіонізм ось і Броніслав Тутельман себе до цього напрямку зараховує. А ти що, Володку, знущатись наді мною надумав? Тож не смій! Бо я і так нещасна (схлипує ). Боже, що я говорю?

МАЛЯР  ( трохи ошелешений ). Я...я... можливо, але бачте. Я не хотів. Але... Але у багатих свої примхи і найсмішніша з них - не платити за роботу.

МАР'ЯНА.  Себто це як?

МАЛЯР.  Себто мені сказали, що оплата за мою працю вже проведена, мене розраховано згідно з лімітом на малярні роботи ще тиждень тому і мій неоекспресіонізм (до зали ) Цигарки є такі " Експрес ", а нео - це значить нові. Отако. ( Мар'яні ). Моє мистецтво більше нікому не потрібне. Мистецтво не вписується в ліміти. ( вбік ). Ну я даю! ( Мар'яні ). Мистецтво задороге навіть для багатих.

МАР'ЯНА.  Але ж не можна залишати роботу незакінченою. Ви ж не залишите цю пляму, Влодку,пане Влодку, ви ж не залишите цілого кутка недомальованим? Та там роботи... з вашим талантом...

МАЛЯР  ( нетямиться від пізньої слави ). Можливо. ( давиться словами ). Але ж не заплатять.

МАР'ЯНА.  Та хто не заплатить? Я вас наймаю. Тут я керівник.

МАЛЯР  ( повертається на грішну землю ). Ви?

МАР'ЯНА.  Я.

МАЛЯР  ( замислюється, щось підраховує за допомогою пальців, потім махає рукою ). Ет! Художник я чи не художник. Три пляшки.

МАР'ЯНА  ( полегшено ). Горілки?

МАЛЯР  ( ображено ).  Пані! Художник я чи не художник?

МАР'ЯНА.  Вина? Шампанського? ( невпевнено ). Чи пива?

МАЛЯР.  Джин "Befiter ". Є такий.  З такою водичкою - тоніком п'ють. А вип'ємо разом, пані.

МАР'ЯНА.  Ах, спокусник! Згода. ( спохоплюється ). Але тільки з поваги до вашого хисту.

( Маляр наспівує  " Хрустальниє цєпі...", готує фарби, пересуває драбинку. Під час всієї попередньої дії симетричний маляр поза вітриною, на вулиці, діє абсолютно асиметрично: фарбує стіну, курить, п'є пиво, читає газету, дрімає на розкладному стільчику.

 Входять троє чоловіків: місцевий підприємець з "нових українців " - колишній комсомольський функціонер, в світлому плащі та замшевих рукавичках під колір краватки і шкарпеток, закосює під аристократа; його бухгалтер - пройдисвіт у зеленому двобортному піджаку з текою і калькулятором, закосює під одеського єврея, хоча рускоязичний городской; охоронець бізнесмена - обстрижений громила у шкірі, колишній спортсмен, закосює під бувалого зека, хоча ніколи ніде не сидів. )

БІЗНЕСМЕН  ( продовжує розмову з бухгалтером )... і ні цента менше. Все йде, так як я планував. Приміщення світле, відремонтоване. ( помічає книжкові полиці ). Чому до цього часу не прибрали полиць? Хто їх перекупив? Чому не забирають? Викликайте негайно. (розглядається, помічає маляра ).  Гей, ви хто?

МАЛЯР.  Художник.

БУХГАЛТЕР.  Це маляр.

МАЛЯР.  Якщо вже на те пішло, то не маляр, а маляр.

БІЗНЕСМЕН.  Який маляр? Ми з ним ще в п'ятницю розрахувались. Чи як?

БУХГАЛТЕР.  Пусть вас нє волнуєт етіх глупостєй, мсьйо Блюхер. Він очевидно збирає свої інструменти. ( до маляра ). Пшол вон!

МАЛЯР  ( гордо, як греко-католик перед енкеведистами ). Нікуди я не піду. Пані Мар'яна найняли мене для остаточного завершення робіт. Ось я й завершую. Художник мусить докінчити картину. Це закон мистецтва і він не збігається з вашими законами грошового мішка. Це ж... ( хвилюється ). Це як хрустальниє цєпі...

БЛЮХЕР.  Досить мітингувати. Тут будуть дубові панелі з правдивого буковинського дуба, сто років моченого в Пруті,  і бронзові плафони.

МАР'ЯНА.  Так, але ж книжки закриють усі стіни, навіщо тут панелі, та й плафонів видно не буде.

БЛЮХЕР  ( обурено ). Які ще книжки в чоловічому косметичному салоні? І взагалі, ( до бухгалтера ). Хто це?

МАР'ЯНА.  Я директор книжкового магазину  "Freundschaft ".

БЛЮХЕР.  Не смішіть мене. Яка  фройндшафт? З ким фройндшафт? Чи не з вами?  ( переморгуються з охоронцем і масно, по-чоловічому, сміються ). До речі, ( до бухгалтера ). хіба у нас є директор книжкового магазину, та ще й іноземної літератури? ( переходить на зловісний шепіт ). Ви що, не виконали мого наказу?

БУХГАЛТЕР  ( блідне ). Як можна, товаріщ Бляхар...

БЛЮХЕР  ( шаленіє ). Ти що? ( хапає бухгалтера за зелений піджак ). Забув? Блюхер! БЛЮХЕР! Блюхер! ( товче бухгалтера об стіну ). І ніяких Бля... Уб'ю же ж. (заспокоюється так же несподівано, як і вибухнув).  Поясніть.

БУХГАЛТЕР  ( спокійно ). Пояснюю. Її звільнено тиждень тому.

БЛЮХЕР.  І що ж вона тут зараз робить?

БУХГАЛТЕР.  Можливо повідомлення не дійшло. Здається вона тоді була на бюлетені. ( до Мар'яни ). Так?

МАР'ЯНА  ( розгублено ). Так.

БЛЮХЕР.  Виходить все нормально. Йдіть додому і відпочивайте. Вас звільнено.

БУХГАЛТЕР.  Тиждень тому.

БЛЮХЕР.  Тиждень тому. Ну там бюлетень, виходноє пособіє, як казав Остап Ібрагімович, - все оплачено. Не хвилюйтесь.

МАР'ЯНА  ( гірко ). А чого б я мала хвилюватись? Працюю тут двадцять років, люди мене знають, місто звикло до цієї книгарні... книжки добірні... консультації фахові...шана і слава. А-а-а! ( верещить ). Бізнесмени! Йоб вашу мать! Книжки - на смітник, значить, а ви тут будете вугрі видушувати. Ні фіга!

БЛЮХЕР.  Бізнес, моя люба. Книжки - то не метал,тобто не товар, на них багато не заробиш.

МАР'ЯНА.  Не називайте мене " любою " ( кричить, як років п'ять тому на мітингу ). Ми завтра ж оголосимо страйк і будемо пікетувати міськраду. Культура не дасть себе принизити. Шановна громадо... ( спам'ятовується і замовкає ).

БУХГАЛТЕР.  Я вас попереджав, шеф. Що могло бути !

БЛЮХЕР.  Тепер бачу. Молодець, що все владнав без скандалу. Але, зрештою, на те тебе й тримаю. ( до Мар'яни ). НЕЛЮБА, шановна пані, всі ваші продавці влаштовані на інших місцях роботи. Все - згідно з законом. На жаль, мені не потрібен директор магазину книги. Просто у мене ВЖЕ немає книжкового магазину. Яко законопослушний, я три роки тому, придбавши це приміщення, так, я купував на аукціоні за дурні гроші саме приміщення - отож, три роки не змінював профілю цього збиткового закладу. Згідно з законом. І не звільняв працівників. Та прийшов і мій час. І відтепер я буду робити все, аби ця хибара, так зручно розташована в центрі міста, почала приносити прибутки замість збитків.

МАР'ЯНА.  Бог вам не простить цього вандалізму,пане Бляхар.

БЛЮХЕР (  спалахує рум'янцем, але опановує себе ). Я не Бляхар, я - Блюхер. Мій дід з німців. Це прізвище були перекрутили, а я виправив.

МАР'ЯНА.  Треба було вже , Мазєнін, вибрати, навіщо дріб'язкуватись ( до себе ). Боже, як я розмовляю! Отож,Бог вам не пробачить.

БЛЮХЕР.  Бог? А ми з ним дружимо. ( бухгалтер і охоронець запопадливо підсміюються ).

МАР'ЯНА  ( зводить очі д'горі. Виглядає кумедно і лицемірно, як курва в гургаузі ). Боже, ти мусиш покарати цього чоловіка. Боже! Боже? Боже...

( Пауза ).

ГОЛОС  ( згори, ніби зпросоння ). Га? Що? А-а... Взагалі- то, це не за моїм відомством. Ще Воланд казав...

МАР'ЯНА.  Але Ти ж нам не чужий. Я тільки на Тебе й надіюсь.

ГОЛОС.  Гаразд. Знищити це місто?

МАР'ЯНА.  Ой! ні!

ГОЛОС.  Вдарити громом цього бляхара ? ( Блюхер нервово сіпається ). Щоб помер?

МАР'ЯНА  ( замислено ).  А не можна щоби лише якось полякати? Щоб знав.

ГОЛОС.  Ага.  Щоби тебе довго згадував?

МАР'ЯНА.  О, так! Щоби він до кінця днів своїх пам'ятав мене, щоби і холоднучи його губи шепотіли моє ім'я, щоби... з ранку до ночі тільки мої очі... (вбік). Матінко Божа, що я мелю. Зроби так, любий Боже.

ГОЛОС.  Страшна жінка. ( задумливо, з відтінком  сумніву ). Здається, можна щось таке придумати. Отож, щоби він тебе пам'ятав...

МАР'ЯНА  ( з запалом ). Так, Господи!

ГОЛОС.  Іди і дивись. Дивись, словом, що буде далі. Додому йди, корочє, я все владнаю.

МАР'ЯНА  ( увірувавши ). Дяка і хвала Тобі, Господи ! ( до Блюхера ). Чули? Він вам покаже. ( виходить, суверенно гримнувши дверима ).

( Якби не хор з-за вітрини, була б німа сцена. Маляр опустив щітку і дивиться догори. Блюхер машинально, через сорочку, намацує золотий ( очевидно ) натільний хрестик на грудях. Бухгалтер щось клацає на калькуляторі. Охоронець засуває і витягає руку під пахву, де характерно відстовбурчується куртка. З того боку вітрини стоїть хор - група металістів ( дуже юних любителів рок-музики, відповідно одягнутих - браслети, ланцюжки, джинси, шкіра, чуприни . Серед них дочка Мар'яни, 17-ти річна Катя Писанка).

ХОР  ( в хеві-роковій манері ).

Навіщо ти

образив жінку

сльоза беззахисна

в її очах блищить

таку слабку

таку самотню

як билинку

Бог не пробачить

не пробачить

не простить

Під рок-музику ( автори вважають, що це має бути DEEP PURPLE ) cценічний круг робить півоберта і глядачі вже бачать фасад книгарні " Freundschaft  " і майдан перед нею. На групу металістів нападає зграя футбольних фанатів. Фанати або фани, люди як люди, але в одежі ( майки, шарфи, бейсболки ), дотримуються барв улюбленого клубу. Тихопомішані, коли їх клуб виграє, буйнопомішані - коли програє. Зав'язується бійка. Металісти тікають, одне з них падає,фани оточують його і хочуть трохи покопати ногами, але бачать що це дівчур їх віку,обвішаний залізяччям з яскравою косметикою на лиці. Один з фанів її підводить. Звичайно, це Мар'янина дочка.)

ФАН  ( до своїх товаришів ). Хлопці, наздоганяйте тих, а я з цією тьолкою розберусь.

(фани біжать. Цей, що залишився, тягне руку, щоб прибрати волосся з обличчя металістки, що нависло на очі, як шерсть у болонки).

МЕТАЛІСТКА  ( б'є фана по руці ). Пішов к чорту, козьол!

ФАН.  Ти шо, тьолка, обурєла?

МЕТАЛІСТКА.  Йди на стадіон, придурку ненормальний.

ФАН.  Сказав би це мені пацан...

МЕТАЛІСТКА.  Конєшно, якби він був один, а вас семеро, то ви би вже відв'язались.

ФАН  ( зачеплений за живе ). Я і сам можу поговорити з ким треба.

МЕТАЛІСТКА  ( явно знущаючись ). Та ти що? Такий фраєр?

ФАН  ( розуміє, що з нього кепкують ). Та такий фраєрок. Дрібнота. Але заліза не люблю. Особливо іржавого.

МЕТАЛІСТКА.  Видей, любиш гуму.

ФАН.  Гуму як гуму. А металу мені не треба, сам твердий і м'язи накачані.

МЕТАЛІСТКА  ( мацає його руку ). Пластил-і-і-ін!

ФАН.  Кажу ж тобі, дурі, сам твердий і  м'язи накачані. Не плутай одне з другим.

МЕТАЛІСТКА.  Я фанатію.

ФАН  ( передразнюючи ). Я металію.

МЕТАЛІСТКА.  Якщо ти вже такий твердий, то прийди до нас на дискотеку в "Акваріум"

ФАН.  Думаєш, побоюсь?

МЕТАЛІСТКА.  Чого тобі боятись, металісти шоблою не луплять одного.

ФАН  ( ніяковіє наскільки це можливо у фанатів ). Та ми що? Ми нічого. Ми лише полякати хотіли.

МЕТАЛІСТКА.  Пластилі-і-ін!

ФАН.  Ні фіга! Солідол!

( Металістка йде, фан підбирає загублений нею залізний ланцюжок, крутить його довкола руки і задумливо дивиться їй вслід. З'являється маляр симетричний внутрімагазинному Влодкови, збирає розкидане бійкою причандалля, фарбує стіну. Реве рок-музика. Як ми уже зазначили, DEEP PURPLE.)

         З А В І С А .

_________________________________

       ДІЯ  ДРУГА

Трикімнатна міська квартира в т.зв. старому фонді, на другому поверсі.Мішанина стилів і епох в умеблюванні, в інтер'єрі є певна схильність до екстравагантності: кілька оригінальних картин, писаних олією і акварелями, багато книжок,антикварні дрібнички.

Входить Мар'яна, її зустрічає пані Сріблянська - мати Мар'яни і кохана бабця Катрусі - Металістки. Стара пані давньої европейської школи міжвоєнної пори, тримає марку і непогано заробляє ворожінням на картах Таро. Сидить у вигідному кріслі, розкладає пасьянс на журнальному столику.

Пані СРІБЛЯНСЬКА.  Евентуально, ти, дівко, втекла з роботи.

МАР'ЯНА.  Ой, лишіть мене, мамо!

Пані СРІБЛЯНСЬКА.  Чи ся щось, може, стало?

МАР'ЯНА.  Мене вигнали з роботи    ( Пауза ).

Пані СРІБЛЯНСЬКА.  Снився мені чорний когут. Ніби я десь у Франції перед війною, йдемо з Тодосем до ресторації, а з Сени вилазить...

МАР'ЯНА.  Мамо! ( кричить ). Мене з роботи вигнано!

Пані СРІБЛЯНСЬКА  ( знущально ).   А як же главк? А як же ваша хвалена профспілка? Куди райком дивиться, зрештою?

МАР'ЯНА.  Мамо, не до жартів. Виявляється магазин було продано вже три роки тому, а минулої п'ятниці хазяїн вирішив, що я йому більше не потрібна. Уявляєш, вони звільнили мене по пошті. Ти заглядала до поштової скриньки?

Пані СРІБЛЯНСЬКА.  Що  би  я там мала шукати? Газетів не читаю вже п'ятдесят літ.

МАР'ЯНА.  І я не заглядала. А там лежить повідомлення про моє безповоротне звільнення. Я - безробітна.

( Входить дочка Мар'яни Катруся - Металістка на прізвисько Писанка, у виправдання якого розмальована, як писанка, до того ж з розкуйовдженим фіолетовим волоссям. )

КАТЯ.  О! Мама - є . Здорова. Кінець постільному режимові і хай живе безпросвітна свобода з дев'ятої до шостої, без регулярної зарплатні.

Пані СРІБЛЯНСЬКА.  Вже і того нема. Твою маму звільнили з посади.

МАР'ЯНА.  Не з посади, мамо, мені посади не потрібні, я для людей хотіла... для України...

КАТЯ.  Мамо, ти не на мітингу. Чудово, що звільнили, нарешті поїдемо в гори. Сто років мені обіцяєш.

МАР'ЯНА.  Сто років...сто років  ( розгублено, трохи не в собі ). Сто років самотності...Ну чистий тобі Маркес...

Пані СРІБЛЯНСЬКА.  В моєму помешканні просю не лихословити.

КАТЯ.  Бабцю, то не є непристойність, мама сказала не Маркс, а Маркес, письменник такий є.

Пані СРІБЛЯНСЬКА.  Пристойний письменник не може носити такого прізвища. Ся стидав би. Взяв би собі псевдо файне. Ось у мене в гімназії колєжанка була, теж поезії складала,так вона прибрала собі псевдо Русалка Середземноморськая. В манері Сафо писала, дуже красива дівчина була,так і пішла лесбійськими шляхами, тепер у Канаді очолює Товариство жінок- цнотливиць, дуже змагається за мораль і чесноти...

КАТЯ.  У нас в групі теж поетка є. Псевдо взяла Маруся Синекдоха. Під Василя Кожелянка закосює, рими не визнає. Щоправда, не лесбіянка.

( Катя кудись збирається, одягається вже не так металево, - більш елегантно. Але обличчя розмальоване, як писанка рукою дилетанта.)

МАР'ЯНА.  Ти семінари вже підготувала що збираєшся на гульки?

КАТЯ.  Мамо - я не на гульки, і вобщє...

МАР'ЯНА.  Що, вобщє? Боже, як вона говорить, тобто,який у неї жахливий лексикон. Ти ж, дівко, вчишся в університеті, ось на чому треба зосередитись. Навчання повинно бути головною метою.

КАТЯ.  Навчання! Кому воно зараз потрібне? Люди гроші роблять.

МАР'ЯНА.  Що ти мелеш? Та я в твої роки...

КАТЯ.  У тебе, в мої роки, вже була я!

МАР'ЯНА.  Ні фіга! Ой! ( закриває рота рукою). Ні, тобто, категорично - ні. Ти - пізня дитина. Та й часи були тоді інші...

КАТЯ.  Звичайно, інші, вагітність тоді тривала двадцять місяців. І вобщє - я починаю заробляти гроші.

ПАНІ СРІБЛЯНСЬКА.  Одна вже заробляла.

КАТЯ.  Зараз я вам дещо покажу ( виходить до своєї кімнати ).

МАР'ЯНА.  Геть від рук відбивається.

ПАНІ  СРІБЛЯНСЬКА.  Евентуально, був би у неї батько...

МАР'ЯНА.  Ой, лишіть! Знаю я за кого ви мене сватали, за тамтого Злотника. Мене - Мар'яну Сріблянську, за того нікчему Злотника.

Пані СРІБЛЯНСЬКА.  Нічого страшного : метал на метал, це ж не шило на швайку. Менше з тим, я виховала тебе інтелігентною людиною, до того ж це помешкання врятувала від большевиків... ( пауза ). Для вас. ( засмучується ). Бідний Тодось ! Так і  ся не дочекав онука.

(Входить Катя. Вона у вишуканому купальнику, в дорогих босоніжках на високому обцасі, косметика вже не така криклива, зачіска - модельна).

КАТЯ.  Зате маєте онуку. ( Проходжається кімнатою ). Все! Досить злиднів, у неділю конкурс краси " Панночка з блакитними очима ". Якийсь крутий кинув грубі бабки. Маю шанс ввійти в призери,а це як мінімум три штуки.

МАР'ЯНА.  Господи, і це студентка університету. Які ще "штуки"?

КАТЯ.  Три тисячі доларів США за перше місце. Я серйозно готуюсь.

ПАНІ  СРІБЛЯНСЬКА.  Не дури себе і людей.

КАТЯ.  Що? Та я... Подивіться на мене! (Автори вважають, що Катя досить гарна, чудово побудована і - що таки рідкість - розумна дівчина ).  Та я... Та ми...

ПАНІ  СРІБЛЯНСЬКА.  А гроші на вбрання тобі хто , твої металісти дадуть?

( у дворі чути вищання автомобільних гальм, шум двигуна, що заглухає, і гримання дверцят ).

КАТЯ.  О! Я маю продюсера. Так! Чуєте? Це він приїхав. ( похапцем одягає на себе джинси, бере в руки майку, вибігає ).

ПАНІ  СРІБЛЯНСЬКА  ( вслід Каті ). Одягнися як слід, бо програєш.

( голос Каті з коридору ).  Все файно!

МАР'ЯНА.  Мамо? Що це?

ПАНІ СРІБЛЯНСЬКА.  У дівчини фантазія, як у моєї подруги по гімназії, що творила під псевдом...

МАР'ЯНА.  Мамо, доста про ту курву- лесбіянку. ( обмовлюється ). Чоловіка жодна пропаща не замінить. Ой! ( закриває рота руками ).  Мамо... ( схлипує ). Це що, змова проти мене?

ПАНІ СРІБЛЯНСЬКА.  Змови нема, але від життя ти трохи вже  відлишаєшся. Україну ти вже побудувала, синьо-жовту фану маєш, про себе час подумати. Ось сьогодні вранці знов Рой телефонував з Торонта. З тобов хотів говорити. В неділю в церкві стара Кравчукова казали, що тамтой Рой Залізняк ще не жонатий, хоча має вже сорок з гаком. Все кар'єру робив.

МАР'ЯНА  ( неуважно ). Зробив?

ПАНІ СРІБЛЯНСЬКА.  Ніби зробив, тепер заступник управляючого великим банком. ( стишує голос до трагічного шепоту ). Хоче знайти жінку в Україні. Чуєш, дівко?

МАР'ЯНА.  Лишіть мене геть, мамо, з тим Залізняком. Він скупий, як Гобсек. Я була з ним в одній компанії коли приїздив. Колись російські купці курили з золотих портсигарів, а цей курить з пазухи - тримає цигарки в нагрудній кишені сорочки і досягає їх по одній через горловину светра, аби нікого не пригостити.

ПАНІ СРІБЛЯНСЬКА.  Це добре, що скупий. Бо твій татко, покійний Тодось, не був скупим і якби не мій талант розуміти карти Таро, пішла би я з тобов малою попідтинню та попід церкви жебрати.

МАР'ЯНА.  Де це  Катерина? Мамо, щоб ви знали, я дитини не пущу на блядську дорогу.

ПАНІ СРІБЛЯНСЬКА.  Бійся Бога. В нашій родині курвів ще не було і не буде!

(Входить Катя, веде за собою за руку трохи невдоволеного Ярослава Бляхара, підприємця, експортера рідкоземельних металів і т.зв. " червоної ртуті ",ініціатора створення в місті чоловічого косметичного салону. В гендлярських колах Европи він відомий як Слава Блюхер. Одягнутий дорого, з претензіями на новоукраїнський бомонд.)

КАТЯ.  Прошу знайомитись, пан Ярослав Д. Блюхер - мій продюсер і спонсор, меценат і благодійник.

БЛЮХЕР.  Доброго дня. Я, власне... ( помічає Мар'яну. Дивляться одне на одного ошелешено.)

МАР'ЯНА.  Ви?! Навіть не кажіть нічого. Я нізащо не повернусь до роботи, навіть з підвищенням. Ви  мені бридкі. Спочатку спихаєте мене з мосту у прірву.. ( вбік). Матінко Божа, як це, з мосту в прірву? ( вголос ). Кидаєте мене напризволяще, а потім з'являєтесь у моєму домі, щоби просити пробачення? Отож знайте - нізащо! Мене давно запрошували до міністерства, у Київ! Ось де моє місце! Ви вчасно розв'язали мені руки. Зараз же йду телефонувати згоду. ( вбік ). Що за сленг суконний?

БЛЮХЕР.  Цирк. Чистий цирк. Ну тоді мені тут нічого робити. ( до Каті ). Надіюсь я виконав ваше прохання. ( хоче ретируватись ).

( Дзеленчить дверний дзвінок . Катя біжить відчинити. Хтось входить, чути голоси. Каті і прибулого.)

КАТЯ.  Це ти ? Ми ж домовлялись.. Ну ти даєш, Карась.

КАРАСЬ.  Скільки можна чекати? В конце-концов... Дощ пішов.

КАТЯ.  Нічого, трохи кохання в холодній воді. Міг би ще зачекати. Ну, заходь.

(Входить Катя , з нею фанат футболу,ім'я - Тарас, прізвисько - Карась. прізвище  ось-ось з'ясується).

ТАРАС.  Добрий день. ( побачивши Блюхера, додає ). А може вечір ( вбік ). І старий туда же.

КАТЯ.  Прошу знайомитись: Тарас, він же Карась, у нас з ним спільне хоббі - він заметалів, я - зафанатіла,це моя мама, а це пані Сріблянська - кохана бабця, а це пан Блюхер...

БЛЮХЕР.  Дуже приємно. ( до Тараса ). Ви, сер, здається збирались до басейну. То це тепер так називається? Відстав я від життя, відстав, ми колись це називали  "в бібліотеку "...

ТАРАС.  Я все поясню,тату, але ти ж теж ніби збирався на тенісний корт... А чомусь опинився у моєї дівчини.

МАР'ЯНА.  Та ви всі одна шайка. Мамо... Катерино... Це змова проти мене...Металісти...Залізняки...Бляхарі...Злотники...а тут ще Карась без сковороди поки що. Катерино,а що тут діється? Я ж уб'ю тебе...

БЛЮХЕР.  Я перепрошую, але теж розумію не більше вашого. Ця дівчина (киває на Катю ). попросила мене...

КАТЯ.  Так, ви мене дуже виручили, я вам вдячна. Бог вас не забуде. Вам воздасться ( явно знущається ).

ТАРАС  ( підігрує їй ). Але вже, очевидно, на тамтому світі, папашка. ( до Каті ). Це мій династичний родитель.

КАТЯ.  Понятно. Але пішли. Мамо, бабцю, я піду, трохи погуляю ( до Блюхера ). Щиро дякую , пане.

( Катя з Тарасом виходять ).

МАР'ЯНА  ( до Блюхера ). То ви теж жертва грядущих гунів?

БЛЮХЕР.  Гунів чи вандалів, але - жертва. Їду в авто, у терміновій справі, раптом трохи зле стало, зупинились, випив пігулку, ледь хотів пройтись. Тут ваше дівчисько підбігає і каже : " Ви моя остання надія, прошу ,зайдіть до нас і скажіть моїй   мамашці "...

МАР'ЯНА.  Катерина не могла вжити цього бридкого русизму, очевидно вона сказала " мамці"?

БЛЮХЕР.  Ні, вона сказала саме " мамашці ".

МАР'ЯНА.  ...Моя дочка...

БЛЮХЕР.  Зрештою, то не моя вина, що вона так вихована.

МАР'ЯНА.  Що? Але щось пояснювати вам, чоловікам, то лише витрачати час. Ви від народження впевнені, що світ створено для вас. А жінки...

БЛЮХЕР  ( перебиває ). Що ви знаєте про чоловіків? Дійсно, чоловік то не ви. Мужчина - це не той,  хто лише ходить у штанях, а той хто відповідає за свої дії.

МАР'ЯНА.  На все приходить час розплати. Щоб ви знали!

БЛЮХЕР.  На що ви натякаєте, я - чесний бізнесмен. ( пауза ). Ну торгую металом. Рідкоземельним. Але не обкрадаю державу, навпаки... Так, саме навпаки, я і такі як я, тягнемо країну

МАР'ЯНА.  До прірви?

БЛЮХЕР.  Пані, це неможливо...

ПАНІ СРІБЛЯНСЬКА  ( відривається від карт, світським тоном, котрий обез-зброює плебейський апломб Блюхера ).  Філіжанку кави?

БЛЮХЕР  ( розгублено ).  З великою приємністю, шановна   пані, але час... час не терпить. Дозвольте попрощатись, бо маю зустріч ділову, а в бізнесменів є ЗАЛІЗНЕ правило... ЗАЛІЗНИХ людей...

(виходить Блюхер підходить до ручки пані Сріблянської, цілує, підходить до Мар'яни, але вона демонстративно відвертається до вікна. Блюхер.)

МАР'ЯНА  ( схлипує ). Залізо, кругом одне залізо... Якісь металісти-карасі, залізняки-банкіри, бляхарі-ювеліри... Господи, а мені вже скоро - сорок... Мамо, цього ж не може бути!

ПАНІ  СРІБЛЯНСЬКА  ( розкладає карти ).  І нема, дівко, на то ніякої ради.

       З А В І С А

__________________________

    ДІЯ  ТРЕТЯ

Телефонний ефір (є і така реальність) На сцені телефонний стовп, старомодний, дерев'яний, з  прикрученими дротом двома гнилими підпорами, з фарфоровими " склянками ",з яких звисають обривки дротів.

Какофонія звуків: дзеленчання традиційних телефонів і падьпадьомкання, кувікання, верещання і пищання новомодної зв'язкової техніки.

Входить п'яний монтер з " кігтями " і плоскогубцями.

МОНТЕР  ( наспівує).  Тьомная ночь, только вєтєр гудіт в проводах... ( Пауза ). Сукі... Найшли крайнього... Ну я їм устрою... Б... Тьомная ночь... ( витягає із сумки пляшку і огірок ). Щас отрємонтіруєм ( п'є з шийки).  Нічого, віділлються кішці мишачі сльози.

(Далі, коли монтер з'єднує якісь дроти, чти уривки телефонних розмов. Згідно фантазії і примх монтера та дії на нього алкоголю, на протилежних боках сцени з'являються пари абонентів: Мар'яна- Залізняк, Бляхар- Рекетир, Катя - Тарас, з різноманітними слухавками.)

МОНТЕР.  Щас,...відремонтуємо ( з'єднує дроти ).

                                                     МАР'ЯНА  І  ЗАЛІЗНЯК

МАР'ЯНА. ...Так, це Україна,так, пані Сріблянську зараз покличу... Мамо!

РОЙ.  Я би.. не  маму, а пані Сріблянську, котра Мар'яна на ймення.

МАР'ЯНА.  Слухаю вас. Це таки я... Мамо, не тебе, сиди собі.

РОЙ.  Сідаю з охотою, хоча й сиджу вже давно... ( це чоловік середнього віку, трохи лисуватий брюнет , в задимлених окулярах, з сумовитими звислими вусами, у вишиванці. Має золотого зуба.) Чи я маю честь розмовляти з панею Сріблянською? Панею Мар'яною? З України?

МАР'ЯНА.  Це Мар'яна з України.

РОЙ.  То є Рой Залізняк з Торонто. Ми з вами відбули зустріч тогідного року у вашому місті. Чи пам'ятаєте мене?

МАР'ЯНА.  Звичайно,пане... ( розмова обривається, бо монтер випустив з рук дроти. Мар'яна і Залізняк щезають зі сцени)

МОНТЕР.  Ей! Йо!... Нє, ну в натурі. Найшли крайнього. Воно конєшно, як казав Герцен, от судьби нє уйдьош, как от будочніка, але з другого боку і віслюк Бенджамін ( до зали ). Якщо хто не пам'ятає, то це у антиутопії Джорджа Орвелла "Звіроферма ", отож той Бенджамін теж зі свого боку має рихт - він, мовляв, згідний би не махати хвостом, коли б не було мух. Ну я їм устрою. ( пауза ). Щас отрємонтіруєм ( з'єднує дроти ).

                                                                      БЛЮХЕР  І  РЕКЕТИР

БЛЮХЕР (виходить на край кону ).  Швидко говоріть, в мене часу обмаль .

РЕКЕТИР.  Да ти нє спєші. Ми с тобой іщьо долго будем говоріть. ( ліхтар освітлює суб'єкта типово кримінального вигляду: ланц на шиї, шкіряна куртка, спортивні штани, говорить з  міського таксофону ).

БЛЮХЕР.  Ало. Я вас не зрозумів. Хто це?

РЕКЕТИР.  Корочє, так. Щоб ти сразу понял што ми люді серйозні: ми знаєм адрєса і твоєй дочері в Германії і твоїх родітєлєй в Тернополє. Да і син твой. Тарас, у нас под колпаком.

БЛЮХЕР  ( в благородному гніві ). Що за шуткі? Ти кому, сука, угрожаєш? Да ти знаєш,... з ким говориш. ( опановуючи себе ). Парєнь, ти з вогнем граєшся.

РЕКЕТИР.  Корочє,так. Завтра ти з німцями ні фіга не підпишеш. Скажеш - передумав. Корочє, понял? Єта сделка нє должна состояться. Понял, да?

БЛЮХЕР.  Слухай ти, гриб гнойний...

( втручається монтер. Маніпуляції з дротами. Треба сказати, що цей монтер не простий: крім ПТУ він свого часу закінчив ще філософський факультет МГУ, але це так, до слова.)

МОНТЕР.  Оп'ять, ... його ! Без ста грам знов не розберешся. ( п'є, закусює ). Про користь вина мало вчать націю. Ще покійний Вєнєчка Єрофєєв казав, що якби в апрєлі 17-го Ілліч був би таким п'яним, що не зміг залізти на броньовик, людство мало б велике ізбавлєніє. А так - недопиває нація. Але нація чинить лінію, щоб її вже дідьки чинілі. Ну я їм устрою. Як каже Саша Лєбєдь, каждий баран ще буде носити свої роги. Кстаті, про роги... ( наспівує ) Тьомная ночь... Гм, роги...  ( розмірковує і вловлює момент істини ). Я ж її, лярву руду, уб'ю. Током! (з'єднує дроти ).

( Гримить рок-музика. Автори не наполягають, але це може бути BLACK DOG, LED  ZEPPELIN. По добрій хвилі вишуканого хард-року голос Катрусі ).

                                                                КАТЯ  І  КАРАСЬ

ПИСАНКА.  Ну як музон?

КАРАСЬ.  Чесно кажучи, я ще не врубився.

ПИСАНКА  ( сидить біля магнітофона і тримає слухавку біля динаміків ). Телефон спотворює.

КАРАСЬ  ( біля батькового дорогого антикварного апарату ). Треба зустрітись і послухати, як люди...

ПИСАНКА.  Зустрінемось, коли наші предки помиряться.

КАРАСЬ.Поки мій старий не вставить нові зуби, цього не дочекаєшся. Ходить лютий, як тренер нашої команди, коли футболісти не риють землю.

ПИСАНКА.  А що він вже такий старий, що зуби випали?

КАРАСЬ.  Та нє, мав він кланцаки спереду з жовтого металу, але нові колєги його геть затюкали,дражнили металістом, не тому, що він гендлює, а через ті зуби. Тепер вставляє фарфорові.

ПИСАНКА.  Словом, ненавидимо прокляту мідь... псалом залізу!

КАРАСЬ.  При чому тут  псалом?

ПИСАНКА .  Та це поезія така... Тичина.

КАРАСЬ.  Якщо так, то я теж в поезії щось тямлю . ( пауза ).  Сам пишу вірші.

ПИСАНКА  ( щиро здивована ). Загинаєш?!

КАРАСЬ.  Зуб даю!

    ( Коротке замикання. Монтер дістає легкий удар струмом ).

МОНТЕР.  Ой, тля! На життя важить. Техніка називається. ( відсапується,п'є, закусює ). Мало не вбило. Фу-у! Техніка. Того суку- інженера би сюди! Я в цім що тямлю? Я ж всяких там інститутів- технікумів не кінчав. Ну закінчив філософський факультет МГУ, але ж цієї фігні там не вчили. ( пауза ). Ну, нічого. На все приходить час розплати, або як каже один поет: на гороб'ячу релігію є котячий атеїзм. Щас сдєлаєм їм... нєбо в алмазах. ( з'єднує дроти ).  Україну з Канадою .

                                                             МАР'ЯНА  І  ЗАЛІЗНЯК

РОЙ.  ...так-так, я чув, що ваша країна з горя почорніла, одна співачка ваша співає... Чи це є так ?

МАР'ЯНА.  Почорніла то почорніла, ( наспівує ). зате у неділю - сорочина біла . РОК- Н - РОЛЛ! ( спохоплюється ). Боже, що це я ?

РОЙ.  Вельми перепрошую, але не зовсім зрозумів. Рок-н-ролл? Хіба це по-українськи? Я би краще " Червону калину "... або, ну там якщо вже.. я чув у вас є "Брати Гадюкіни ". Але чому москалі? Та не це я хочу вам сказати, пані Мар'яно. Це дуже серйозно. Через вісім з половиною днів  я буду в Україні і ...

МАР'ЯНА.  О, тоді й обговоримо, але мені більше подобається " Джульєта і духи ", хоча " Вісім з половиною " це етапна робота Феліні... Але все-таки Антоніоні,  на мій погляд, глибший.

РОЙ. Вел,вел. Я гречно перепрошую, але яка Джульєта...до того ж Феліні.. Я б хотів розмовляти з Україною, а не з Італією. Чи це є пані Мар'яна, чи вже ні?

МАР'ЯНА.  Так, це я. А що вам більше подобається, італійський неореалізм чи французька "нова хвиля"?

РОЙ.  Зрештою кожна хвилина розмови вартує долярів. Я хотів у справі...

МАР'ЯНА  ( вбік ). Казала я що він жмот. Такий скупий, що, мабуть, пере презервативи ( до слухавки ). Так, так, я вас слухаю.

РОЙ.  Вел. Пані Мар'яно, мені  невдовзі п'ятьдейсят літ, але маю одну проблему...

МАР'ЯНА.  Давні китайці вчили: якщо з'являється проблема, треба не звертати на неї уваги і чекати поки вона не щезне сама по собі.

РОЙ.  Ну до чого тут давні китайці. Кажу ще, прошу слухати, раз: через вісім з половиною днів я буду в Україні...

( Розмова обривається. Монтер, як завжди, впихається у найцікавішому місці).

МОНТЕР.  Давні китайці вчили: якщо довго сидіти на березі ріки, то можна побачити як пропливе труп твого ворога. Я таки дочекаюсь коли він пропливе...але не в добрій, а в нездалій труні. Буде він мене посилати...начальник хрінів. (наспівує). Тьомная ночь... Щось не те співаю, треба сучасного. ( наспівує ). Тума-а-ан я-а-аром... О! Або ще цеї: Ту-у-ман  долино-о-о-ю ( прикладається до пляшки, закусює). Вот. В том і соль жізні - з'їсти черв'яка і не потрапити на гачок.

( з'єднує наступну пару ).

                                                         БЛЮХЕР  І  РЕКЕТИР

РЕКЕТИР.  А тєбя ізуродуєм, как бог черепаху

БЛЮХЕР.  Слухай, щєнок, я з тих черепах, що мають залізний панцир. Понял,да?

РЕКЕТИР.  Якщо не сдєлаєш, - і ти і твоє залізо враз стануть зараховані по хімії.

БЛЮХЕР  ( здивовано, забув з ким говорить ).  При чому тут хімія?

РЕКЕТИР  ( регоче ). Ги-ги-ги! ( довго тішиться зі свого хитрого дотепу ). Не поняв. Умрьош ти і почнуться хімпроцеси нєізворотниє.  Понял, да?

БЛЮХЕР.  Та йди ти на...

РЕКЕТИР. ( переходить на чисту літературну мову, говорить спокійно ). Почекай, Слава, Все не так просто, як тобі здається. Ти  мене не пам'ятаєш, але я пам'ятаю коли ти ще носив не зелений двобортний піджак, а сірий однобортний з полум'яно- червоним комсомольським значком. Потім ти відкрив перший кооператив при військовому заводі, я теж в ньому працював, але ти мене не пам'ятаєш, я ж був простим ливарником. Після того ти створив перший комерційний банк, і я знаю звідки прийшов стартовий капітал. Коли ти ще продавав деревину і цукор, ти крім своїх дрібних конкурентів, нікому не заважав. Але ти заліз в метал. Тобі що, чогось не вистачало ? І тепер я мушу тебе вбити,бо ти ж впертий, знаю, не послухаєшся завтра моєї поради, підпишеш угоду з німцями. Жаль мені тебе, але що поробиш, ти став на дорозі дуже серйозним людям. Ти навіть не уявляєш наскільки серйозним. Не буду тебе більше  переконувати, знаю що ти ніколи не був слизняком і нікчемою, тому вбивати тебе буде і почесно і по-людськи шкода...

(монтер якось сповільнено і урочисто обриває розмову, повільно випиває, налаштований за своїм правдивим фахом - філософськи ).

МОНТЕР  (глибокодумно). Смерть - це всього-навсього лише одна неприєм-на мить, і не варто сприймати її всерйоз. Аугусто Сандіно. Сомоса його замочив, а Сомосу - Ортега, а цього вже Віолетта прищучила і так до безкінечності. Судьби і зорі, туди його в качель... як казав колега Безенчук. Чому колега? Бо теж філософ - труни тесав. ( сідає в позу роденівського Мислителя ). Смерть... смерть... смерть - моє ремесло. Хто це? забув. Смерть - діло самотнє. Гм. А-а-а! Рей Бредбері. Якщо ти мертвий, то - мертвий- Курт.  ( до залу ). Звичайно ж Воннегут. Нє умірай раньше смєрті - Женя Євтушенко, Корочє, живим із жізні нє уйті! ( п'є, закусує ). Ну що ж ти з ним будеш робити? Мусиш чініть лінію. А що ти, дурню, хотів? Не вмієш професійно філософствувати, чіні лінію, або заведи цапа Фабіяна і теши труни різним  Бурбелам і Бляхарам...

( з'єднує дроти ).

                                                КАТЯ  І  ТАРАС

( в сомнабулічному стані говорять не в телефони ).

КАТЯ.  Вечірній осінній парк,дві іскорки життя

ТАРАС.  Над всією країною закоханих - чисте небо.

КАТЯ.  Воно невблаганно посувається на закоханих.

ТАРАС.  Які беззахисні перед небом.

КАТЯ.  Так народжується нова релігія

ТАРАС.  Культ нічного чистого неба.

КАТЯ  ( отямившись,хапає слухавку ). Ну ми, Карась,  даємо!

ТАРАС.  Як в кіно! Розказав би чувакам, ні фіга би не повірили, що я так чешу.

КАТЯ.  А мої кози сказали б, що я вимахуюсь.

(пауза )

ТАРАС.  Спробуємо ще раз?

КАТЯ.  Давай. ( обоє переходять в дивний стан схожий на транс. Говорять без телефонів ).

ТАРАС.  Жовтіє листя і світліють душі

На смак повітря, мовби молочай

А спрага  мучить з кожним  днем все дужче

питальні знаки світяться в очах.

Осінній дим. як скельця окулярів

блакитно- попелясті від очей.

ТАРАС.  На фіолетового тону фарби

художник Осінь не знайшла грошей

КАТЯ.  За місяць зачепилось павутиння

І, мов осінній прапор лопотить.

ТАРАС.  Вечірне небо, наче джинси сині,

а перша зірка . мов заклепки мідь.

КАТЯ.  Поквапливо тепла зіниць шукаю

допоки в мріях не замерзла кров.

ТАРАС.  А час, що так безжалісно минае

дзвенить, немов картопля об відро.

КАТЯ.  Когось шукаю в лабіринтах жовтня

і у польотах в кольорових снах.

Зі скрипки впала одинока нота,

змішалась з листям, зникла. мов мана.

ТАРАС.  У мене в сумці яблука червоні,

неначе щоки кращих ланкових.

Здається , на одній з алей сьогодні

знайду когось. ( Фантазувати звик ).

КАТЯ.  Під плач верленівських осінніх скрипок

в закоханість заходжу, як в туман.

Отруту лірики у жили сипле

багровий оксамитовий  дурман.

ТАРАС.  В зіницях спрагу важко приховати,

як адьюльтер в маленькому селі.

та я не безнадійний ще романтик -

прийду до тями у січневій млі.

( Монтер слухає їхній дует, який, до речі, вони можуть і проспівати, якщо актори виявляться  музикальні,випускає поволі дроти.)

МОНТЕР.  Що ти зробив зі своим життям ( пауза ). Здається, Поль Верлен. А могло ж бути все як у людей...сім'я...діти,а не руда курва інтелектуальна. Це все - Москва! В Москву , в Москву, як чеховські дурепи. Богема, дисиденти, художники,хіппі, рок-н-ролл, так і зійшов на пси . Тепер лінію нада чініть. ( п'є, закусує ). Володька вот зав'язав, не п'є вже два роки, але йому легше, сидить собі дома, розводить кріликів, а я на цій блатній  роботі, - як не один, так інший налиє. Словом, легко бути схимником на безлюдному острові, а ти спробуй бути ним у борделі. Корочє, жізнь нє удалась. ( пауза )... хоча, як приколюються в тій же  Москві, попитку засчіталі. Про-о-а-а ходить жізнь ! ( декламує ). І день іде, і ніч іде, і голову схопивши в руки ( падає на коліна, охоплює руками голову, з якої стягує нову восьмиклинку. Крізь плач ) Дивуєшся чому не йде... ( простягає руки до зали ). Су-у-укі !

 З А В І С А

____________________________

 ДІЯ  ЧЕТВЕРТА

 Майдан у тому ж самому західноукраїнському місті. Десь вдалині фасад книгарні "Freundschaft ". На передньому плані збоку столики і стільці кав'ярні під смугастими великими парасолями. Відвідувачів двоє: Мар'яна і Рой п'ють каву, стиха розмовляють. В центрі тусовка металістів- рокерів. Магнітофон видає хеві-метал, або ще щось рокове.

Виходить група фанатів, вони поспішають на футбол, в руках прапори, транспаранти, деркачі, дудки, в шарфах і шапочках кольорів свого футбольного клубу. Серед них Карась. Один з металістів на прізвисько Булава, довготелесий переросток, рудий і в окулярах, зупиняє його.

БУЛАВА.  Пацан, треба поговорити.

КАРАСЬ.  Іншим разом, ніколи.

БУЛАВА.  Боїшся, салага?

КАРАСЬ.  Що? ( спалахує, готовий до бійки ).

БУЛАВА. Я хотів би тобі сказати, що з Писанкою тебе більше бачити не хочу.

КАРАСЬ.  Мало що ти хочеш, хмирь іржавий. ( металісти і фанати оточують їх півколом. Булава б'є Карася ногою в гомілку, відстрибує і стає в позу, яка пародіює каратистську стойку. Карась же в стійку не стає, а просто б'є Булаву в пику. Бійка починається не на жарт. Через якийсь час тривання цього вуличного балету під рок-музику , з'являються бійці " Беркута ". Всі розбігаються.)

КОМАНДИР  "Беркута " ( тримає за коміри Карася і Булаву, гірко і безнадійно, як Ескал, князь Верони у третій дії " Ромео і Джульєти ").  Хто тут почав оцю мерзенну чвару?

БУЛАВА.  О, командир! Слова мої печальні

послухай про обставини фатальні,

Веде мене вогненноокий гнів, -

Хлопчисько цей не буде з нею в парі.

КАРАСЬ.  Я тільки блазень у руках фортуни!..

О, чорний день! Це лиш початок бід!

За ним кінець зловісний прийде вслід.

Хотів я повернути все на добре...

КОМАНДИР.  Достойні хлопці, мушу вам сказати,

Нудні у вас розваги, як мультфільми,

Що їх ночами для дорослих крутять,

Та можна ж було щось придумать краще

Чи вам залили очі алкоголем?

Ось ти, Булава, світиш красним носом

Червоним, тоїсть, наче світлофор.

Ану, дихни!

БУЛАВА.  Я не вживав спиртного

Це від природи ніс такий червоний

А пити я не  пив, лиш накурився.

І не дивіться так, це не " трава ", -

Мені солодкий дим без фільтру "Ватри".

КОМАНДИР.  Повинен бути рідний дим солодким!

Але чого б'єтеся ви на площі

Чи вже всього Шекспіра прочитали?

 ( пауза ).

Щоб знали ви, я теж був молодим

У розкльошених джинсах хіпував,

І на футбол ходив я і на танці,

( Ще не було цих ваших дискотек )

Втішався голом я на стадіоні

І шейк ламав під музику - хард-рок.

За вчинок ваш свавільний і злочинний

Я вмить би вас забрав до околотку,

Але чи будете ви більше битись?

Скажіть мені, синьори,

БУЛАВА.  Ні.

КАРАСЬ.  І ні.

КОМАНДИР.  А як ще раз спіймаю - гірше буде

Й суворо винних покараю я,

Наразитеся на тяжку відплату

Не слухатиму жодних я прохань,

Оглухну я від ваших всіх благань

Звільніть майдан! І шарф мерщій прибрать!

  ( пауза ).

Сказати б треба ще щось про чуму,

Яку на два роди Меркуцьо слав,

Але це буде вже анахронізм.

  ( розходяться ).

РОЙ.  Отож, таким чином я прошу вас аби-сте були мені жоною, а я вам мужем. Мені невдовзі п'ятдейсят літ, але маю одну проблему...

МАР'ЯНА.  Я вже вам казала щодо того, як вирішували проблеми давні китайці.

РОЙ.  Я вельми перепрошую, але пам'ятаю вашу дотепну сентенцію про тамтих античних хінців, та все ж перед тим як дати мені відповідь, прошу сказати, - чи ви православна чи все-таки греко-католичка. Прошу не сміятись, бо то є важне.

МАР'ЯНА.  Я - атеїстка, крім того мусульманка, а ще іудейка і буддистка. А оце зовсім недавно ходила до крішнаітів, бубон слухати і пиріжки з травою їсти.

РОЙ.  Евентуально, то є жарт. Я ще міг би толерувати, якби ви належали до Української автокефальної православної церкви, але прошу пам'ятати, що моя матінка є завзята греко-католичка і хтіла би й аби невістка належала до цієї конфесії...

МАР'ЯНА.  Отямтесь, Рою, ви що мелете? Яка невістка, яка матінка, яка конфесія? Дійсно - яка конфесія? Хто я зрештою? Боролась і за УАПЦ і за УГКЦ і взагалі за УЦ, а хто я справді?  ( до Залізняка ). І я, і вся моя родина є вірними Української, щоб ви знали, греко-католицької церкви. Ось.

РОЙ.  Вел, це чудово? Це дуже добре. Тепер я легше матінку переконаю.

МАР'ЯНА.  В чому ж маєте її переконувати, я кажу що греко-католичка.

РОЙ. Вел. Все-таки моя матінка зомліла і довелось викликати лікарів, коли дізналась, що я хочу женитись в Україні не на незайманій панні, а на пані з дитиною, до того ж...

МАР'ЯНА.  Вел, козле канадийський, послухай, що я тобі скажу, - пали кальоші в своє Торонто.

РОЙ  ( радісно ). Вел, ви сказали вел, чи можу я розуміти це як згоду бути моєю жоною? Вел, а матінку свою я все-таки переконаю. ( тішиться як дитина жувальною гумкою ).

МАР'ЯНА  ( обеззброєна його простотою ). Ну що ти йому скажеш? Простий, як соцреалізм. Але я ще не сказала "так ". Адже "вел" це ще не означає так.

РОЙ.  Але це все-таки не означає "ноу", сиріч ні. ( урочисто ). Пані Мар'яно, я вас заберу до Канади.

МАР'ЯНА.  По-перше, з України я нікуди не поїду,а по- друге: я не одна - в мене є дочка- студентка і мама-пенсіонерка. Ось? А по-третє ( пауза ). По-третє, добре, коли є хоч якась любов. Я вже не  кажу про кохання. ( зітхає ). О, Господи,кохання... Та я ще й нікого не кохала по-справжньому. (пауза ). По-справжньому? А- Володя? А - Василь? А... Як це можна не рахувати? Це ж було...

РОЙ.  Ми заберемо вашу дочку, влаштуємо її в коледж, ми заберемо вашу матінку, вірогідно вона знайде спільну мову з моєю матінкою. А  Володю і Василя, яких ви мені  сугестували, не заберемо, евентуально, вони вже дорослі і самі собі дадуть раду. Але першочергове і найважніше те, що ви покинете це пекло.

МАР'ЯНА.  Яке пекло? Де ви бачите пекло ? Що то за пекло?

РОЙ.  Я про ціни, про інфляцію, про безробіття і про кризу.

МАР'ЯНА.  Та це ж набір характеристик для вашого загниваючого капіталізму. Так, принаймі нас колись вчили, але дивлячись на вас, я їм починаю вірити. Це ви що справді про нашу Україну - пекло?

РОЙ.  Я ще мало перебуваю в Краї, але читав газети, дивився телевізію, евентуально у вас мафія, у вас рекет, у вас корупція, у вас теракти, у людних місцях вибухи.

МАР'ЯНА  ( кричить ). Слухай, ти, а у вас не мафія, не-рекет, не-терор, не- вибухи? Дивись на нього, у нас вибухи в людних місцях!

(ЛУНАЄ  ВИБУХ). Вибуховою хвилею перевертає смугасті парасолі, чути вереск, сипеться бите скло. Мар'яна схоплюється , Залізняк її притримує.

Входить Блюхер у подертому костюмі, з його лоба цебенить кров. Його підтримують з одного боку бухгалтер, з іншого - громила охоронник ).

МАР'ЯНА (підбігає до нього). Ярославе, вони тебе вбили ! Вони тебе вбили ! (до Залізняка ). Чого ви стоїте ? Не бачите , вони ж його вбили. Славку, я ж їм очі виберу. ( плаче ). Славку, Славку, хто тебе вбив ?

БЛЮХЕР.  Заспокойтесь, Мар'яно, ніхто мене не вбив, - живий. Мабуть попереджають, гади. ( витирає кров ). Чи не маєте хусточки, бо моя вже геть просякла.

МАР'ЯНА  ( отямившись ). Боже, що це я? Треба ж допомогти людині, а я "Славку, Славку ". Ми ж мало ще знайомі. Куди мене несе? Прошу сідати, пане (Мар'яна допомагає Блюхерові сісти на стілець, витирає йому кров своєю хусточкою. Залізняк  безпорадно стоїть, бухгалтер вовтузиться з мобільним телефоном, охоронець присідає навпочіпки, копіюючи зеківську звичку, але не вміє так сидіти, падає наперед і назад, спирається рукою об коліно Блюхера.)

БЛЮХЕР  ( до охоронця ). Ну що ти сидиш, де друга машина ? Мені ніколи мітингів тут дожидатись, якщо ця стрєлка зірветься - я банкрут.

ОХОРОНЕЦЬ  ( спираючись рукою об бруківку ). Уже єдут, Сєрий виїхав.

БЛЮХЕР  ( до бухгалтера ). Ти владнаєш все з міліцією, а ми поїдемо ( до Мар'яни ) . Дуже дякую, пані .( зверхньо ). Ви великодушна.

МАР'ЯНА.  Та ні, я не великодушна, я просто... Але ж кров цебенить далі. (кладе на стіл свою просякнуту кров'ю хусточку. До Залізняка ). Рой, дайте мені свого носовичка.

РОЙ  ( нерішуче витягає хусточку з нагрудної кишені ). Але ж ця платинка вартує дванайцять долярів...

МАР"ЯНА ( спалахує від сорому ). Рой!

БЛЮХЕР  ( зацікавлено дивиться на Залізняка ). Я вам відшкодую ці кошти, пане, залишіть ваші банківські реквізити, ви складаєте такі значні жертви. ( до Мар'яни ). Хто цей оригінал? ( по- змовницьки посміхається ).

МАР'ЯНА.  А! Ви не знайомі. Прошу, Ярослав Блюхер - мій однокласник. Рой Залізняк з Торонто - мій  майбутній чоловік. ( Блюхер помітно скисає і повільно опускає руку, простягнуту для вітання. Залізняк радісно перехоплює її і бурхливо трясе).

РОЙ.  Вел. ( дивиться на Мар'яну ). Я дуже втішений, отож це треба розуміти, що ви згідні аби бути мені жоною, а я - вам мужем. Це треба відзначити. Офіціянте, принесіть шампану. Вел. ( до офіціанта ). Скільки вартує пляшка шампанського, чи вигідніше взяти два, ні - три келихи. Чи може все-таки пляшку ? Все-таки така подія! (метушиться біля шинквасу . Блюхер з презирством дивиться на нього. Мар'яна беззвучно плаче. Вступає музика. Це відома українська пісня " Не їдь, Іване, за кордон". Режисер мусить знайти цей запис, це зовсім не важко. Залізняк розливає шампанське, Блюхер з жалем ( до нього починає доходити все щойно пережите ) дивиться на Мар'яну.)

МАР'ЯНА  ( беззвучно плаче. Крізь сльози ). Ми відпочинемо. Ми відпочинемо. Ми відпочинемо.

                                                                               ЗАВІСА.

                                                                              ДІЯ  П'ЯТА

Невеликий осінній майдан у тому ж місті. З одного боку чути шум футбольного матчу ( відомий марш , рев болільників, оголошення по стадіону і т.д.) З другого - добротна кнайпа з ліхтарем на фасаді.

З кнайпи виходить п'яний ( як автори цієї п'єси до перевороту у своїх світоглядах ) Блюхер, його підтримують охоронець і бухгалтер.

БЛЮХЕР  ( виривається ). Нічого вам не вдасться. Пустіть мене, я ще не допив. Я ще маю пити, я повільно, урочисто і ритуально топлю в горілці своє горе ( співає ) ... Не їдь, Іване, на кордон, там полон...

ОХОРОНЕЦЬ.  Во дайот шеф.

БУХГАЛТЕР.  Ну нада же, єлі найшли його в єтом гадючніке. Сорвался, як послєдній гой.

ОХОРОНЕЦЬ.  Я тє счас дам гоя.

БУХГАЛТЕР.  Да ладно, качумай, дєржи лучше шефа.

БЛЮХЕР  ( виривається ). Пустіть мене, позвільняю гадів, пустіть, я сьогодні п'ю. У мене, як той казав, всємірний запой. ( Блюхер повертається лицем до зали, приймає позу розіп'ятого Христа, його руки на шиях підлеглих, він розкуйовджений, розхристаний, неголений. Охоронець і бухгалтер цепеніють ).

БЛЮХЕР.  Ну і що? І чого ти добився? Все життя дряпався по драбині успіху, грав у їхні ігри, тер плечі у саунах першим секретарям, в оперотряд ходив, друзів закладав, ех,  що там казати - йшов догори по трупах. І вот - всьо маю ! Зробив себе. Selfmade man! Залізний чоловік! Метал! Сталеві нерви і серце - машина ! А-о-оа-а ! ( кричить, майже ридає, але не плаче ). З'являється жіночка, наївна, недотепна інтелігентка в окулярах і все йде прахом. Метал зовсім не метал, а віск, пластилін, гівно, корочє. Як там в Чехова, жізнь чєловєчєская цветку подобная, в поле чи де там, проізрастающему, прийшов козел з Канади, - корочє прийшов козьол і з'їв цветок. Ех...  На фіга  жізнь така?  ( виривається з рук своїх хлопців, витягає з-за пояса, з-за спини, револьвер, прикладає до скроні, очевидно надумав застрелитись ).

ОХОРОНЕЦЬ (спокійно). Шеф, не грай клоуна, волина газова, ні фіга не вийде.

БУХГАЛТЕР.  Да, шеф, на той світ не попадеш, але й на цім не залишишся. Нє стреляй, Славушка, дєбілушком станєш, стой, корочє, калікою залишишся. Олігофреном !

БЛЮХЕР  ( кидає револьвера, плаче ). Метал називається. А-о-о-а-а ! Ігри в пластилінові чоловічки.  ( співає ). ...Не їдь, Іване, на кордон, там полон... Все! Де ті рекетири?! Продаю фірму, най їм пельку заткне! Продам, гроші зашию в труси і полечу за моєю коханою. Як пес лежатиму на килимку біля її дверей, хай об мене ноги витирає, а на спині моїй щоб напис був:"Welcome!". Продам все. Немає більше заліза. Полетіли. ( відлітає співаючи)... Не їдь, Іване, за кордон..." ( охоронець і бухгалтер керують летом, спів віддаляється. Чути гримання дверей авта, шум мотору, що віддаляється).

( Виходить Катя Писанка. Ходить туди- сюди біля стадіону. Вона  скромно одягнена і без макіяжу).

КАТЯ.  Який футбол? Який футбол може бути ? Скоро хокей почнеться. Хокей почнеться. Футбол. Хокей. Футбол. Хокей. ( пауза . Прислухається до шуму стадіона ). На футбол хочу !

     ( Входять Мар'яна і пані Сріблянська. )

МАР'ЯНА  ( підходить до Каті ). Ходім, Катерино,пора.

КАТЯ  ( серйозно ). НІ,мамо, я йду на футбол. Наші грають.

МАР'ЯНА  ( кричить ). Катерино, не виводь мене , ходімо, ми вже все переговорили, ти ж зважилась, ходімо. Пора. ( силоміць веде Катю ).

КАТЯ  ( плаче ). Я хочу на футбол, на футбол я хочу, я в хокеї нічого не тямлю.

ПАНІ  СРІБЛЯНСЬКА.  Мар'яно, а може не треба?

МАР'ЯНА  ( кричить ). І ви туди ж ,мамо, це що знову? Доста! Я вас змушу себе слухати!

ПАНІ  СРІБЛЯНСЬКА.  Мар'яно...

МАР'ЯНА.  Мамо, хай діється воля Божа.

ПАНІ  СРІБЛЯНСЬКА.  Мар'яно, ти ж не любиш його, ти ж іншого кохаєш. Я знаю.Не буде там щастя. Тому й їду, щоб підтримати тебе. Інакше залишилася б тут і раділа за вас тихенько...

МАР'ЯНА.  Мамо, доста. Кохала вже. Гола, боса й у вінку. Доста. ( плаче ) Катерино, ходім. ( веде Катю. Обіймаються. За ними поволі йде стара пані Сріблянська.)

ПАНІ  СРІБЛЯНСЬКА.  ( до зали ) І  нема, люди добрі, на все це ніякої ради !

( Йдуть за куліси. Чути гримання дверцят і шум автомобільного мотора, що знову чомусь віддаляється. Довго звучить "ЕMIGRANT  SONG "  LED  ZEPPELIN   ( пане режисере, мусите знайти ).  Потім чути як кровожерливі болільники вимагають гола).

Виходить Тарас- Карась. Нервово проходжається. Зрозуміло на кого він чекає. Сьогодні він вперше має вчити Катю- Писанку вболівати за кращу команду країни, Европи та й світу також, але це згодом. Підходить металіст Булава. Він у новому джинсовому костюмі.

БУЛАВА.  Привіт, чувак.

КАРАСЬ  ( здивовано ). Привіт. Що, на футбол потягло?

БУЛАВА. Та ти що? Я далекий від футболу, як студент- філолог від художньої літератури.

КАРАСЬ.  Тоді чого тут крутишся ?

БУЛАВА.  Чекаєш на Катю?

КАРАСЬ  ( нервово ). А тобі що треба? Чи хочеш битий бути ?

БУЛАВА.   Не гарячкуй.

КАРАСЬ.   А я й не гарячкую. Для мене це останній день нормального життя.

БУЛАВА.   Щось трапилось?

КАРАСЬ.   Завтра вранці до війська забирають.

БУЛАВА.   Ти ж пацифіст.

КАРАСЬ.   Я - пацифіст?! То ти пацифіст, а я- патріот; піду й відслужу.

БУЛАВА.   Чому ж раніше не казав?

КАРАСЬ.   Не хотів Писанку хвилювати, тяг аж до останньої хвилини. Навіщо їй мої проблеми? Сьогодні загуляємо, а вранці розпрощаємось. Так простіше. І мені і їй.

БУЛАВА ( серйозно ). Не прийде вона.

КАРАСЬ. Що? Чому не прийде ?

БУЛАВА.  Вона від'їхала.

КАРАСЬ.  Що за дурниці? Що це значить " від'їхала" ? Чи може це ти від'їхав дахом ? ( помічає, що Булава не жартує, на приколи не реагує, кричить ). Коли від'їхала ? Куди ?

БУЛАВА.  За кордон. Назовсім. Її мати заміж вийшла. А це вона тобі передала.  ( простягає поліетиленового мішечка )

КАРАСЬ.  Що це ?

БУЛАВА.  Касети. Суцільний рок. Якість - гарантована.

КАРАСЬ  ( бере мішечок, спантеличено дивиться на Булаву, ковтає повітря, як карась на сковорідці ). Костюмчик новий. ( мацає вилогу Булавиної куртки ). Дорогий, напевне.

БУЛАВА  ( сумно, можливо, йому жаль хлопця ). Не знаю, вуйко з Канади привіз. Ну я пішов? Бувай. ( йде собі . Карась стоїть з мішком в руках, безтямно дивиться в простір).

   Зі стадіону чути тисячоголосий рев : " Го-о-о-л !!! "

                         

З А В І С А.

  К І Н Е Ц Ь.