kazka

Василь Кожелянко

Володимир Сердюк

 

КАЗКА  ДІДА ЗИГМУНДА. Варіант назви : COMMEMORABILA.

Детективна п’єса на 4 дії.

 

ДІЯ ПЕРША

КАРТИНА ПЕРША

 

Входить оповідач-казкар - дід Зигмунд. Він одягнутий по моді кінця ХІХ-поч. ХХ ст. з професорською борідкою, у пенсне, з годинником на ланцюжку. Виходить на авансцену.

 

Дід ЗИГМУНД. Здрастуйте, діточки! І знову до вас завітав я, дідусь Зигмунд, з новою казочкою. Отож вмощуйтесь зручненько і слухайте уважненько. Сьогодні я розповім вам казку про чотирьох злих комплетят і добру фею Шарлотту Геркулесівну...

 

В той час коли дід Зигмунд розповідає «дітям» казочку працівники сцени встановлюють за його спиною декорації:  кімнату без вікон, з одними дверима, посеред якої стоїть драбина кудись догори, кілька стільців і стіл.

 

...І ось, діти, ці злі комплетята затіяли щось лихе. Вони мало того, що безперервно займаються азартними іграми, що вже саме по собі велике зло, негарно так, дітки, не беріть з цих поганих комплетят прикладу це не по-піонерськи, тобто по-скаутськи, в сенсі по-пластунськи...

 

Дід Зигмунд ще щось говорить, але його стає все менше чути і згодом взагалі звук від нього не поступає. Дід ще трохи артикулює, допомагаючи собі виховними жестами, і нарешті непомітно зникає за кулісами. А тим часом в кімнаті з’являються четверо «злих комплетят» Вони сідають за стіл і починають грати в карти.

 ЧУТИ ВИГУКИ: «Ні, туз пік. І шістка зверху. Шістка зверху? Так. Ні, пас.» І т.п.

«Комплетята» це четверо молодих людей. Перший - Східний принц. Він у коштовній обсипаній самоцвітами одежі (халат, чалма, кинджал за поясом), випещений, постійно облизує пухкі червоні губи. Дуже млявий і повільний. Другий - Терорист кінця ХХ ст. Він у шкіряній куртці, військових камуфляжних штанах, коротко стрижений, в чорних окулярах, на поясі - гранати, на ремінці через плече - автомат «Узі». Дуже непосидючий і рухливий. Третій - Хіпі 60-х років ХХ ст. Худий, з довгим волоссям, перетянутим індійською кольоровою пов’язкою, неголений, на шиї на шкіряній мотузці - пацифістська емблема «голубина лапка», на зап’ястках - фєнєчки, босий, в залатаних джинсах, постійно курить маріхуану. Загальмований, але ідейний. Четвертий - Індійський йог. Хто він? Він дуже худий, голий чолов’яга у індуїстській чалмі. Мовчазний і незворушний падає згори на підлогу.

 

ЙОГ. Геп!

ПРИНЦ. З поверненням, брате!

ХІПІ. Ласкаво просимо.

ТЕРОРИСТ (схоплюється). Та скільки можна це терпіти. Це ж гірше лондонської тюрми. Це якийсь капонір кривий.

ХІПІ (замріяно). І - тиша.

ПРИНЦ. Тиша, тиша. Матроська! Ех, матросики - матросики, штани кльош і шії такі засмаглі.

ТЕРОРИСТ (кричить). Допоки? (підбігає до драбини і хапливо лізе догори. Решта з жахом спостерігають. Терорист майже долізає до стелі, як згори висовується величезна Рука з кийком і боляче б’є його по голові, він скочується вниз. Верещить.) Та допоки це можна терпіти? Лиш кров! Лише кров зможе покласти цьому край! Вбивати! Вбивати...

ХІПІ. А християнське чи навіть буддійське (поклін у бік Йога) прощення? А любов до ближнього, яко до самого себе?

Терорист. А хто проти любови? Якщо ти не полюбиш ворога свого, то як зможеш його вбити. А якщо не вб’єш ворога свого, то як зможеш простити його?!

ХІПІ. А я про що? Прости ворогу своєму, але мертвому, на тому світі, спочатку відправ його гарненько в пекло, до його праотців, а потім вже прощай.

ЙОГ. Вбиваючи ближнього ти таким чином вбиваєш себе. А самогубство - тяжкий гріх.

ПРИНЦ. А якщо ти не вб’єш ворога, і даси йому можливість вбити себе, то чи це не самогубство?! Я вже не кажу про таке солодке почуття як ненависть.

ТЕРОРИСТ. Любов - це ненависть, а ненависть - це любов, і нема на це жодної ради. (Терорист чистить свій автомат, Хіпі скручує цигарку, Йог медитує, Принц погладжує себе по оголених грудях.) Проклята цензура! ( погрожує кулаком комусь нагорі).

ПРИНЦ. Фі, брате, нам соромно за тебе, як вульгарно ти говориш. Братчику, що за лексикон?

ТЕРОРИСТ. А що ти хочеш аби я цю гадину величавмаєстатним «Супер - его»?

ПРИНЦ. А чому б ні, це її законне ім’я, за паспортом.

ТЕРОРИСТ. Ш-ш-шіт! Воно не просто Цензура, воно ще й Природжений Тюремник, тримає нас, чесних, шляхетних, волелюбних у цій задушливій тюрмі.

ПРИНЦ. Братчику, що за лексикон? Це тобі не тюрма, а пансіон під цілком благозвучною назвою «Ід».

ЙОГ. Браття, як би там не було, а треба визнати одну маленьку просту річ: всі ми хочемо прорватись у омріяне обітоване «Его», а це неадекватне «Супер - его» нас не пускає. Це такі реалії нашого посьойбічного життя, і це треба сприймати таким, як воно є у цій матеріальній ілюзії.

ХІПІ. На всяк випадок є інший шлях. (показує худою рукою на двері у стіні.)

ТЕРОРИСТ. Красно дякую, брате! Я такого від тебе не чекав! Цікава пропозиція! Ти пропонуєш мені ввійти в ці колаборантські двері і ввійти в «Его» через сублімаційні, майже концентраційні лабіринти?! Уявляю яким я туди з’явлюсь: замість дужого агресивного ідейного енергійного і динамічного бойовика в «Его» ввійде якийсь нестрижений розгвинчений і нетверезий мистець - пацифіст. Красно дякую, братчику!

ХІПІ. Та я що? Я - нічого. Але ніж тут за так пропадати.

ЙОГ. А що ти маєш проти старих людей? Вони теж роблять свою справу. Роль старших людей бути стримуючим фактором: берегами стрімкої ріки життя. Молодь гарячкує завжди, поспішає, це - стрімнина. Люди середнього віку - це сповільнена течія біля берегів. А старі люди - це власне береги, що направляють рух води - людей. Інакше би стрімнина розлилась повінню, затопила б усе, але вода ніколи б не стала рікою.

ТЕРОРИСТ. І куди мене стрімкого направляють мудрі береги, брате?

ЙОГ (показує пальцем догори). Туди?

ХІПІ. Але ж...

ПРИНЦ. Але ж...

ТЕРОРИСТ. Бог - свідок, я не хотів його вбивати. (Терорист вправно лізе драбиною догори. Висувається Рука з кийком, б’є, але Терорист спритно ухиляється від удару і проникає догори, де ми вже його не бачимо. Німа сцена. Довго грає мілітарна музика. Найкращою тут була б пісня італійських партизанів т.зв. «Бела чао».)

 

ЗАВІСА.

КАРТИНА ДРУГА.

Вітальня - хол в заможному буржуазному домі. За столом сидить родина: троє братів і сестра. Грають у карти.

 

СТАРШИЙ. Він  у нас завжди був інфант-терібль.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Просив би не узагальнювати. Я - нормальний хлоп. І нас таких - більшість. Наша зелена батьківщина тримається на таких, як я. Все інше - це терени рок-зірок і балерунів.

МОЛОДШИЙ. Ах, «зелені лани нашої Батьківщини!» Можна подумати, що ти щоранку, взувши гумові чоботи, обходиш ці лани. Пестиш долонею колоски, рахуєш овечок, а до твоєї ноги тулиться рудий пес-вівчур.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. О! Поет, ну це відчувається. Браво. Я завжди радив тобі не приховувати свого таланту.

МОЛОДШИЙ. Скільки пам’ятаю зі свого дитинства, ти завжди бив мене по голові.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Ні, не завжди. Як мама помічала таке, то завжди кричала, аби бив тебе по чомусь іншому, лише не по голові.

СЕСТРА. Знову ви про себе! Чому кожен з присутніх говорить лише про себе. Чому ніхто не хоче згадати про покійного?

СТАРШИЙ. Бідний Йорик! Він у нас завжди був інфант-терібль.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Він був як не як розбещеною людиною. До мене чіплявся. З ним (киває на Молодшого) не раз по голубих ланах нашої батьківщини прогулювався.

МОЛОДШИЙ. Не завадило б його покласти у це крісло (вказує на фотель біля каміна.), аби не говорити про нього за його відсутности.

СЕСТРА. Досить нам уже покійників у домі і так у кожній шафі - скелет.

СТАРШИЙ. Сарака Йорик.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Викинути би його на смітник.

МОЛОДШИЙ. Гуманно. Але поліція не дозволяє, наказали дочекатись детектива, який мусить знайти вбивцю.

СЕСТРА. Я хочу сказати, що слово «вбивця» не зважаючи на форму все-таки чоловічого роду.

СТАРШИЙ. Що за натяки?! Попрошу без натяків. Прийде детектив і знайде вбивцю. Комісар мені сказав, що це буде сама Шарлота Геркулесівна.

МОЛОДШИЙ. Чули-чули, геніальна нишпорка, яка розкрила вже дев’яносто шість вбивств.

СЕСТРА. Газети пишуть, що вона ввібрала в себе найкращі якості Шерлока Холмса і Геркюля Пуаро.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Це як ввібрала, зі спермою?

СЕСТРА. Не думаю. Жінки такого фаху, як правило, старі діви у синіх панчохах.

МОЛОДШИЙ. У чоловічих піджаках, гарних краватках і шнурованих черевиках на низьклму обцасі.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Курить цигарки без фільтра, від неї постійно тхне пивом і сосисками з капустою.

СТАРШИЙ. Відповідно - зачіска у неї, як у Шерлока, а фігура, як у Геркюля. Мабуть, ще й кульгає на ліву ногу.

МОЛОДШИЙ. Мусить кульгати, бо ж у лівому її черевику постійно цвях муляє.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Має нікельовані зуби і носить слуховий апарат.

СТАРШИЙ. Опирається на паличку, обмотану синьою ізоляційною стрічкою.

СЕСТРА. Коли чує слово «клітор» втрачає свідомість.

(Входить Шарлота Геркулесівна. Це ефектна блондинка із зовнішністю і фігурою топ-моделі. Одягнута у модне, що підкреслює її бездоганну будову, вбрання. В руках елегантна дамська сумочка. Вона, залишаючи за собою інверсію дорогих парфумів, проходить по холу. Знімає капелюшок, кладе його на камінну поличку, сідає у фотель, заклавши оголену ногу за ногу. З сумочки виймає пачку дорогих дамських цигарок, золотий мундштук.)

ШАРЛОТА (весело оглядає знічену сімейку). Хтось у цьому домі пригостить даму вогником? (Старший, Середульший і Сестра навперейми один одному кидаються до Шарлоти із запаленими запальничками. Вона припадює у Сестри. Звертається до неї.) Рибонько, дякую. Я думаю, що ми з тобою неодмінно ще поговоримо і про кліторний оргазм, і про фалічний шовінізм у сексі, але мені дуже шкода, зараз я мушу швиденько з’ясувати, хто з вас чотирьох вбив бідного вашого непота Йорика.

СЕСТРА (збуджена і радісна). Мадам. Мадам...

ШАРЛОТА. Отож, панове, розповідати мені сон рябої кобили, який ви вкупі вифантазували сержантові, мені не треба. Є факти: у будинку було п’ятеро - ваша благочестива родина і Йорик. Останній став покійником шляхом отримання смертельних вогнепальних поранень з автомата «Узі». Зброї нема, вбивці - теж. Поки що!

СТАРШИЙ. Але ж, пані, кожен з нас має залізне алібі.

ШАРЛОТА. Це як?

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Як я міг вбити нещасного Йорика, коли я міцно спав у своїй кімнаті.

СЕСТРА. Я теж спала у своїй кімнаті.

МОЛОДШИЙ. І я, у своїй.

СТАРШИЙ. Ось бачите, шановна Шарлото Геркулесівно, вся родина спала, кожен у своїй кімнаті, Йорик спав у кімнаті для гостей. Рано всі прокинулись, крім бідного Йорика, звичайно. Він лежав у своїй постелі вже неживий. Хтось застрелив його.

ШАРЛОТА. Скажіть, дуже прошу, благочестива родино, скільки у вас кімнат для гостей?

СТАРШИЙ. Ми не бідні люди, але кімната для гостей лише одна. Так хотів наш покійний татечко.

ШАРЛОТА. Шо, такий скупий був?

СТАРШИЙ. Та як ви смієте?! Просто наш любий таточко не любив надміру гостей.

МОЛОДШИЙ. А все почалось відтоді як у нас гостила родина Джонс. Всі - божевільні!

СЕСТРА. Е, ти був ще малий і не пам’ятаєш всього. Я розкажу. Гостювала у нас родина Джонс. Як він сказав, всі - божевільні! Спочатку місс Джонс підпалила наш будинок, а коли приїхали пожежники, то вся сімейка Джонсів відстрілювалась від них з автоматів «Узі», як терористи від спецназу. Так і загинули усі від вибуху газового балону. Дивно, правда?

ШАРЛОТА. Дивно лише те, що у вас тепер одна кімната для гостей і люди ви не бідні. А більше крім бідного Йорика, ви гостей не чекали.

СТАРШИЙ. Не чекали.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Не чекали.

МОЛОДШИЙ. Не чекали.

СЕСТРА. Не чекали.

ШАРЛОТА. А про цю телеграму ви очевидно забули? (бере з камінної полички телеграму).

СТАРШИЙ. Забули...

СЕРЕДУЛЬШИЙ. А й справді, вчора поштар приніс цю телеграму.

МОЛОДШИЙ. Це ще один наш непіт.

СЕСТРА. Йорик Магнум.

СТАРШИЙ. Це прізвище таке, означає Йорик Багатий.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. До речі, за «Магнум» цей Йорик і отримав свій перший термін ув’язнення. Я маю на увазі револьвер «Магнум». Любив, курвий син, зброю.

ШАРЛОТА. І що пише вам цей курвий син? Прошу прочитати. (простягає телеграму Старшому).

СТАРШИЙ (читає). Люба родино кома приїждж пндлк вечірн потягом крапк бд ласка кімнату для гостей крпк.

МОЛОДШИЙ. Отож сьогодні понеділок і невдовзі приїжджає наш любий непіт Йорик Багатий, а кімната для гостей все ще не готова.І злочинця не впіймано. Давно казав: не бабське це діло - вбивць ловити.

СЕСТРА. Фі, брате, як ти можеш так казати, це ж сама... сама (закохано дивиться на Шарлоту). сама досконалість. (Шарлота робить Сестрі лесбійські знаки, та бідна мліє).

СТАРШИЙ. Не зважайте на нього, він ще малий.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Та й на голубих ланах нашої батьківщини йому краще гуляється, ніж по звичайних зелених.

МОЛОДШИЙ. Гетеросексуальні шовіністи!

ШАРЛОТА. Що ж, любі мої, поговоримо про секс. А  поки що я попрошу вас (до Старшого) порозважати своїх рідних цією азартною грою в карти, поки я зателефоную куди слід. (бере з камінної полички свою сумочку, дістає мобільний телефон. Набирає номер). Алло, шефе. Це Шарлота Геркулесівна. Так, розкрила. Рівно о сьомій хай прибуде наряд з кайданками. Ні, рівно о сьомій. Він може бути озброєний. Так, так. Ні, за мене не переживайте, я в безпеці. (родина ошелешено дивиться на Шарлоту. Вона ховає телефон і довго чепуриться перед дзеркальцем).

ПАУЗА.

СЕСТРА.Мали щось про секс говорити.

СТАРШИЙ. Зоофілія! Нарешті згадав те кляте слово.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. До чого це ти? До чого це слово?

СТАРШИЙ. Та так. Кожен як захоче, то приліпить його собі до відповідного місця. Мені особисто воно зовсім не подобається.

МОЛОДШИЙ. Слово як слово.

СТАРШИЙ. Не скажіть - науковий термін. Отако яйцеголові  понавидумують термінів та таких, що не лише нічого не зрозумієш за ними про життя, а взагалі жити не захочеш.

МОЛОДШИЙ. Терміни це дуже зручно: вимовляєш слово і нічого більше пояснювати не треба.

ШАРЛОТА. Гомосуїцилізм.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Еге ж, почуєш таке паскудне слівце і відразу зрозумієш з ким маєш справу. Хіба нормальній людині такі слова відомі?

МОЛОДШИЙ. Бабця таких розумників різала.

(Сім  разів бомкає антикварний годинник, стрілки показують сьому. Лунають два дзвінки в двері).

СЕСТРА. Дзвонять і з парадного і з чорного. Відчиніть, хлопці. (до Шарлоти). Чи не впускати?

ШАРЛОТА ( виймає з сумочки великий нікельований пістолет, кладе на свої оголені звабливі коліна і мило посміхається). Впустіть, впустіть, такі гості.

(Середульший і Молодший відчиняють. З парадних дверей входить Терорист з першої картини. У нього в руках величезна валіза з ідіотськими туристичними наліпками, на голові дорожний капелюх. З чорного ходу входять троє полісменів з револьверами і кайданками.)

ТЕРОРИСТ. Здрастуйте, любі! Ви отримали  мою телеграму? Чекали на мене? Раді? Втішені? Бо я дуже радий і втішений! (Обіймає родину, зупиняється перед Шарлотою.) О, чарівна незнайомко, не маю чести бути знайомим, чи не... чи це хтось з вас (до братів.) одружився? Якщо так, то вітаю, вітаю...

ШАРЛОТА (направляє на нього пістолет). Досить комедію ламати, Магнуме, тебе заарештовано за вбивство громадянина Йорика Бідного. (до полісменів.) Одягніть його в кайданки. (Полісмени одягають Терориста в бранзулетки, обшукують, виймаючи з-під куртки гранати і автомат «Узі».) Тепер ти вже нікого більше не будеш вбивати. Заберіть його! (Полісмени виводять Терриста. Сестра підбігає до Шарлоти, пристрасно цілує її в губи. Старший і Середульший збентежено тупцюють біля них. Молодший насуплено дивиться.)

СЕСТРА. Ви...ви...ти...сама досконалість.

МОЛОДШИЙ. А я не вірю. Хай пояснить як вона це зробила.

ШАРЛОТА. Все дуже просто. Я зробила так, як мене вчили мої улюблені вчителі Шерлок Холмс та Геркюль Пуаро. Телеграма! Її було послано сьогодні вранці з сусідньої вулиці. А вночі перед тим він вбив бідного Йорика. Але я бачу у вас ще є запитання, тож питайте. (Шарлота починає чепуритись перед дзеркальцем.)

СТАРШИЙ. За що?

СЕРЕДУЛЬШИЙ. За що?

МОЛОДШИЙ. За що?

СЕСТРА. За що?

НІМА СЦЕНА.         ЗАВІСА.

 

ДІЯ ДРУГА.

КАРТИНА ПЕРША.

 

Кімната з драбиною, без вікон, з одними дверима. За столом сидять Хіпі, Принц і Йог. Звідкілясь згори падає Терорист. Він побитий, у наручниках.

 

ТЕРОРИСТ. Геп!

ПРИНЦ. З поверненням, брате.

ХІПІ. Ласкаво просимо.

ЙОГ. Все повертається на круги своя, а блудні сини - додому.

ТЕРОРИСТ. Ідіть ви всі на... Зніміть з мене ці кляті браслети і, де моя зброя?

(Йог знімає з нього кайданки, Принц чіпляє на нього свою криву шаблю, а Хіпі дає цигарку з «травою».)

ПРИНЦ. Ось ти вже вільний, наскільки можна бути вільним у цім вогкім підвалі; озброєний, а цей меч в стократ кращий, як той іудейський «Узі»; заспокоєний, сподіваюсь гашиш уже прийшов, тепер можеш нам розповісти свою історію.

ТЕРОРИСТ. О, я славно погуляв. Спочатку я зі снайперської гвинтівки вбив президента Сполучених Штатів Америки. Він їхав у відкритому авті, я з кущів вистрілив і його президентський мозок бризнув на вітрове скло. Потім я трохи погуляв по Англії, де полював на білих англо-саксів протестантів. Але з настанням холодів я перебрався в Іспанію де єгері-баски заганяли на мене кастільських вовків.

ХІПІ. Звідки в Іспанії вовки?

ТЕРОРИСТ. Я що не сказав? - Вовків на двох ногах. Різних там Хуанів і Карлосів.

ПРИНЦ. А вельможні Хуани-Карлоси тобі ЩО винні?

ТЕРОРИСТ. Невинних немає. В Німеччині я разом з місцевими червоноармійцями зменшував поголів’я биків.

ЙОГ. Це, брате, великим гріхом є, бо це тварини священні.

ТЕРОРИСТ. А хто говорить про корів, йдеться про «биків», це такі сержанти поліції. Які стережуть буржуазний режим. Їх ми і того...

ХІПІ. А взагалі як там?

ТЕРОРИСТ. Взагалі -  хріново. Матінка Цензура розплодила своїх діточок у кількості неймовірній. Куди не ступиш скрізь «Зась!», те не можна, те не дозволяється, так негарно, так непристойно. Гірше ніж на зоні.

ЙОГ. Сказано ж бо мною вже давно: «Его» обітованне і є велика зона.

ПРИНЦ (до Терориста). Ще розкажи, брате, ти  добре розважився, отримав насолоду?

ТЕРОРИСТ. О, я отримав величезну насолоду. І не один раз... Я пам’ятаю як її отримав, коли підірвав італійський експрес у Болоньї. Дуже багато було гарних трупів. А якеротично вибухають у повітрі літаки, в які я закладав вибухівку! Добре коли це ставалось не над морем чи пустелею, а над густонаселеним містом. Подвійний ефект. Який гарантує подвійний оргазм. Практикував я також такий вид насолоди як загарбання міст. Вриваюсь я у містечко, десь скажімо, на півдні Росії, захоплюю лікарню, розстрілюю заручників і вимагаю, аби мені подали персональний автобус, додому доїхати. Бо у тій Росії скажу вам транспорт функціонує дуже неакуратно. Задля екзотики я брав важкий бомбардувальник і літав над горами, побачивши якийсь аул під Кавказьким хребтом, кнопку натиснув і його - нема. А вже ввечері, сидячи у затишному барі під чарку такого екзотичного напою як «водка» по телевізії спостерігаю за плодами рук своїх. Екстаз!

ХІПІ. Екстезі - це лажа. Якщо вже стирчати від коліс, то вже краще дуракали. А взагалі джанк ніяке жовте фуфло не замінить. Вмазати дозняк ейчу це - альфа і омега сенсу буття.

ЙОГ. Того, ЩО ви вважаєте за буття.

ХІПІ. Звичайно, брате, йдеться про цю матеріальну ілюзію, яку ми називаємо «життя».

ТЕРОРИСТ. А скільки я президентів не вбив! Скільки, браття, президентів я не вбив! В одній лише Грузії два обломи.

ПРИНЦ. Як я тебе розумію, як я розумію ці обломи. Ти її (чи його) роздягаєш поволі, обціловуєш, пестиш, і раптом - бац! - чоловік (чи дружина) з відрядження повертається. Ну якщо дружина це ще нічого - через кілька хвилин ми вже у ліжку перекидаємось, але якщо це чоловік, та ще й гетеросексуальний шовініст, то вже він отримує ту категорію насолоди, про яку говориш ти (до Терориста), брате.

ЙОГ. Коли тебе б’ють треба тому своєму ближньому пояснити, що він чинить неправильно, бо кожен удар якого він завдає тобі, одночасно б’є й по ньому.

ПРИНЦ. Я пояснюю але марно...

ХІПІ. Треба полюбити його, бо всі ми квіти життя.

ПРИНЦ. Та як його полюбиш, якщо він, сказано вже, гетеросексуальний шовініст!

ТЕРОРИСТ. А як я воював з шовіністами... Особливо з великодержавними. В перервах між боями я навіть статтю в «Іскрі» видрукував «О вєлікодєржавном шовінізмє і угнєтьонних націях.»

ХІПІ. Читав, читав, словоблудство рідкісне.

ПРИНЦ. Блуд словом... А це як? Це куди?

ЙОГ. Вам лише одне в голові. А може все-таки треба ще раз подумати як вирватись з цієї тюрми під назвою «Ід». Воно, звичайно, вільний філософ, - вільний і в казематі, але мова про те, аби позбутись гніту цього фарисейського «Супер его» і опанувати новий Lebensraum, новий життєвий простір. Треба захопити «Его».

ТЕРОРИСТ. Я там був, нічого цікавого.

ХІПІ. Але ж ти хочеш знову туди!

ПРИНЦ. Звичайно, хоче, хто не хоче? Всі хочуть.

ЙОГ. Я нічого не хочу, бо кожне бажання це вже несвобода, але я знаю, - мені треа потрапити туди.

ХІПІ. Треба сидіти і думати, курити план і думати, треба зосередитись, абстрагуватись від себе, ні зануритись в щось поза тобою, а найкраще цілком емігрувати з себе, втекти від себе.

ЙОГ. Що ти тямиш, брате, у втечах, втікати треба не від себе, а в себе. Там - до чогось можна додуматись.

ПРИНЦ. Якось я втік з дому від свого татечка. Мій отець, якщо хто не знає, був східним деспотом, мав абсолютну владу над цілим еміратом. Я ріс у райських розкошах ні в чому не знав відмови, варто було лише подумати, як воно мені давалось. Не було такої страви у підмісячному світі, якої я б не скуштував: шашлики з пінгвінів, павичеві язики у артишоковому соусі, пемікан, яйця по-китайськи, на два роки у землі закопані, мозок кобри з оцтом, акулячі плавники з хріном, борщ, устриці оббризкані буряковою самогонкою, іранський кав’яр, хліб з салом! - чого я тільки не споживав! Навіть порушуючи шаріат, але як ви знаєте принцам можна.

А секс? Як я насолоджувався сексом. Я втратив цноту в семирічному віці з одаліскою Фатімою і одночасно з нукером Абдулою. Після того я не знав жодних меж - з ким завгодно, де завгодно і як завгодно!

ТЕРОРИСТ. Збоченців я теж чимало у пекло відправив.

ЙОГ. Ми, брате, про втечу говорилиа ти за свою хіть...

ПРИНЦ. Тож я й кажу, шайтан мене поплутав закохатись у батькову улюблену пері Зюлейку. Зі свого боку дев і її підговорив полюбити мене. І ось ми втекли з нею на двох верблюдах у пустелю. Добрались до оази і там я зрозумів, що таке рай... (Пауза. Всі завмирають замріяно.) Але потім батькові башибузуки нас знайшли і я вже спізнав пекло...

ТЕРОРИСТ. А Зюлейку яничари порізали на 96 шматків і згодували рибам?

ПРИНЦ. Ні, вона пробачила моєму батькові - султанові його неуважність до неї і вони далі поринули у любощі. Тому я вже. Негайно мушу ще раз спробувати обманути Цензуру і ввійти в «Его». (Принц повільно лізе драбиною догори. Висувається рука з кийком, замахується, але Принц ухиляється і щезає нагорі. Рука ще кілька разів наносить удари комусь невидимому і ховається. Німа сцена. Довго грає еротична музика. Пасувало би щось було з покійного Фреді Меркюрі.)

ЗАВІСА.

 

КАРТИНА ДРУГА.

 

Вітальня-хол в заможному буржуазному домі. За столом сидить родина: троє братів і сестра. На столі простирадло заляпане кров’ю.

 

СТАРШИЙ. Він у нас завжди був інфант-терібль.

СЕСТРА. Але він не міг ЦЬОГО зробити. У мене є підозра, що це хтось з вас! Хтось з моїх коханих братців вчинив ЦЕ.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Та облиш, дівко, краще зіграємо в карти.

СЕСТРА. Ось так, ви ніколи не хотіли мене вислухати до кінця і все через те що я...я жінка!

МОЛОДШИЙ. Ще вчора звечора ти нарікала на нас, що ми нехтуємо тобою, бо ти дівчина.

СТАРШИЙ. Ніч була дуже революційною і вона вже не ...

СЕСТРА. Так. І це велика драма для мене!

МОЛОДШИЙ. Ти так кажеш, якби до того була в сексі геть непорочна, а хто влаштовує лесбійські оргії у спальні покійної мами?

СЕСТРА (верещить). А-а-а-а! Це ти говориш мені! Ти - мені?! А згадай, як ти не прощав мені моїх подружок. Донощик нещасний! Шпигував за мною! І зривав майже кожне з моїх побачень. Аж поки ми з Магдалинкою не провчили тебе. І після нашої науки ти змінив орієнтацію.

МОЛОДШИЙ. Справді. Після твоєї Магдалинки я зненавидів ребро Адамове і полюбив самого Адама.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. То ми граємо в преферанс чи ні?

СТАРШИЙ. Почекай тут у нашої сестри відбулась зміна статусу. Хтось невідомий проник вночі до неї у спальню і вчинив - гвалтом, треба відзначити! - акт дефлорації.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. То що це правда, аби не розписувати пульку?

СТАРШИЙ (продовжує). І тепер, хто б він не був, яко  чесний чоловік він мусить з нею одружитись.

СЕСТРА. Та ніколи в житті!

СТАРШИЙ. Не знаю, не знаю. У східних християн шлюб вважається священним і за своїм сакральним статусом не нижчим за дівство, целібат. Виходить можна бути одруженим і святим одночасно. Можна бути многожонцем чи кілька разів одруженим і все одно наближатись до святості. Цікаво.

СЕСТРА. А мені цікаво який це фалократ осквернив мене? Мало того він зіпсував гарну і коштовну річ. (Показує на заляпане кров’ю простирадло.) Ганьба, що я Марточці скажу? А Ілоні? А Еммі? А Магдаленці, зрештою? Горе на мою дівочу голову, горе, хоч в зашморг лізь.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. А й справді. Чому б тобі з такого горя не покінчити з собою, сестро? Як Клеопатра.

СЕСТРА. Не дочекаєтесь! Як це я валятимусь головою в духовці, перука збита, спідниця задерлась, макіяж розплився. Я краще ще один акт вандалізму над собою клятим фалократом витерплю, аніж такої ганьби набиратись.

МОЛОДШИЙ. Що сподобалось?

СЕСТРА. Та як тобі сказати, подружко, крім болю і відрази, я нічого не відчувала. Щоправда, я би не сказала, що цей гвалтівник не був ніжним.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Отож ти не підеш шляхом Клеопатри і будеш жити для нашої великої втіхи.

СЕСТРА. Не піду. Бо та дурепа Клеопатра була примітивною натуралкою і тямила в сексі стільки, скільки ти. Брате, з погонами гвардійського лейтенанта, у військовій справі.

СЕРЕДУЛЬШИЙ (скипає). А що? А що? Треба було тобі, солдатко. Стати офіцером.

СЕСТРА. З мене був би добрий офіцер. Шкода, що мене не дали до кадетського корпусу. Мене готували до ролі кімнатної ляльки. Інтернат для панночок. Колючі ковдри, крижана вода зранку, черствий хліб, вогка білизна. Думаєте, давали якесь знання? Нуль. Нас лише робили слухняними. Ось я й збунтувалась.

(Пауза.)

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Може, все-таки заберемо цю криваву ганчірку, і зіграємо?

СЕСТРА. Це не просто ганчірка. Це - речовий доказ.

СТАРШИЙ. Доказ того, що у тебе критичні дні?

СЕСТРА. Ні, доказ скоєного злочину і він чекає, аби його оглянула поліція.

СТАРШИЙ. Що?!

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Що?!

МОЛОДШИЙ. Що?!

(Німа сцена).

СТАРШИЙ. Чи не хочеш ти, сестрице, сказати, що ти замельдувала у поліцію?

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Сюди прийдуть мєнти?

МОЛОДШИЙ. Копи погані.

СЕСТРА. А ви що собі думали? В будинку, де було троє чоловіків. Бідного Йорика я не рахую, він не зовсім чоловік, я лягла спати дівчиною, тобто в технічному сенсі дівчиною, а прокинулась жінкою, тобто дефлорованою. Це без сумніву зробив чоловік. Я не впевнена, що це хтось з вас трьох моїх братчиків, бідного Йорика, кажу я не рахую, тому викликала поліцію, аби вона з’ясувала хто все-таки гвалтівник. Така подія в моєму житті! Я не можу не розділити цю радість зі своїм благодійником. Я отримаю ще один оргазм, коли копи поведуть його під білі рученьки до цугундеру.

МОЛОДШИЙ. А-а! Все-таки тобі було добре!

СЕСТРА. Буде ще краще коли мадам Шарлота підведе когось з вас під погану статтю кримінального кодексу.

СТАРШИЙ. Шарлота, це що прізвисько поліційного собаки?

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Суки?

МОЛОДШИЙ. Суки лягавої з поліційного серіалу? (Брати весело регочуть.)

СЕСТРА ( Бере з камінної полички порцелянового песика з блакитними очима і жбурляє його на підлогу, песик розлітається на друзки). Шарлота не пес, Шарлота - людина. (Брати замовкають. Натягнута пауза.)

СТАРШИЙ. Але ж вона поліційний детектив, тож не може бути справжньою жінкою. Б’юсь об заклад, що це черства карга в окулярах з товстими лінзами.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. А з тобою і ніхто не закладається, бо ніхто не хоче програвати. Без сумніву це якась маскулінізована особина з феміністичними біологічними ознаками, як то вагіна, відростки на грудях.

МОЛОДШИЙ. А може якраз навпаки - і в неї на грудях не вугрики а старі зів’ялі цицьки, що висять, як вуха в спанієля.

СЕСТРА. А може це гарна дівчина! З ніжним язиком? (Брати весело сміються.)

МОЛОДШИЙ. Дівчина?! Така якою ти була ще вчора звечора?

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Або-або.

СЕСТРА. Що «або», наклепнику чисте сотворіння?

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Або в неї дівоча пліва задубіла, або вона - фабрика вбивства діточок.

СЕСТРА. Це як?

СЕРЕДУЛЬШИЙ. А так: на сніданок вона їсть сперматозоїди, в обід труїть їх хімією, а вночі душить бідних у триклятих гумових виробах.

СТАРШИЙ. Воно помітно, що дітей стало менше.

МОЛОДШИЙ. Отож, сестричко, твоя Шарлота Геркулесівна стара бридка і хижа людожерка.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Пожирачка невинних діточок.

СТАРШИЙ. Відьма, словом. (Входить Шарлота. Це та сама акторка, але вже брюнетка. Вона у чорному шкіряному вбранні для занять махохізмом - шорти, камізелька на шнурівці, високі чоботи на неймовірних обцасах. В руках у неї нагайка - трійчатка. Родина ціпеніє.)

ШАРЛОТА ( ляскає нагайкою). Привіт, мої крілики пухнастенькі. Детектива викликали? Хто замовник? (Брати висувають вперед Сестру.)

СТАРШИЙ. Ось ця дівчина викликала поліцію.

ШАРЛОТА (підходить до Сестри, бере пальцями з довжелезними  червоними нігтями за підборіддя). Це ти. Моя люба, маєш проблеми, у тебе хтось вкрав твого улюбленого порцелянового песика з блакитними очима? Чи це ти у когось щось вкрала?

СЕСТРА (збуджено). У мене...у мене...вкрали.

ШАРЛОТА. Взагалі я спеціалізуюсь по вбивствах, але для такої гарної дівчини знайду її пропажу. Що у тебе вкрали, кохана?

СЕСТРА (патетично). Дівочу честь! (Шарлота і брати весело сміються.)

СЕРЕДУЛЬШИЙ (до Шарлоти). Ви бачите тепер скільки ми маємо проблем з нашою сестричкою.

СТАРШИЙ. А можна було все вирішити одним махом.

ШАРЛОТА. Так, так, говоріть, говоріть, ви хотіли вбити цю бідну дівчину?

СТАРШИЙ. Та ні, мама розповідала що хотіла зробити з неї аборт.

СЕСТРА. Мене? Абортом?

СТАРШИЙ. Та не тебе, а з тебе! (Всі, крім Сестри, сміються.)

ШАРЛОТА (до Сестри). Не треба мене так веселити, я все-таки на роботі. Отож, люба, ти хочеш, аби я знайшла тобі вкрадену твою дівочу честь?

СЕСТРА. Ні, - злодія!

ШАРЛОТА. А-а! І що ти вчиниш з цим злодюгою, якщо я приведу його в кайданках?

СЕСТРА (вказує на Шарлотину нагайку). Я віддам його ТОБІ.

ШАРЛОТА. Ти все більше мені подобаєшся, мила моя. Розповідай, як було.

СЕСТРА. А було так. Лягла я спати у своїй кімнаті, вночі мене хтось згвалтував. Згвалтував і втік.

ШАРЛОТА. Відразу й втік?

СЕСТРА. Ні, не відразу а ще кілька разів згвалтував.

СТАРШИЙ. А чому ти, сестрице, не кричала? Ми прийшли би тебе рятувати.

СЕСТРА. А чого б я мала кричати?

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Справді!

СЕСТРА. Тим більше, що рот у мене був зайнятий.

МОЛОДШИЙ. І як тобі смакував його пеніс?

СЕСТРА. Тобі фалократові лиш одне в голові.

ШАРЛОТА. Тоді як тобі його язик?

СЕСТРА. Та ви що подуріли? Рот у мене був зайнятий, бо я кусала його за плечі.

ШАРЛОТА (показує на криваве простирадло на столі). То це кров покусаного гвалтівника.

СЕСТРА (зашарівшись, сором’язливо). Та ні, це моя... перша кров.

(Пауза. Всі решта не знають що їм робити: сміятись чи розчулюватись.)

ШАРЛОТА. Хто був у домі?

СТАРШИЙ. Ми, троє братів.

ШАРЛОТА (до Сестри.) То ти, маленька, підозрюєш своїх братів у ЦЬОМУ?

СЕСТРА. Я нікого не підозрюю, тому й викликала вас, аби ви яко знаменитий детектив знайшли зловмисника.

МОЛОДШИЙ. Чи благодійника?

СЕСТРА. А тобі заздрісно?!

ШАРЛОТА. Значить у домі це була одна дівчина і троє чоловіків (глипає на Молодшого), тобто троє осіб чоловічої статі і одна дівчина стається акт насильства. (До Сестри.) А це, люба, точно був мужчина?

СЕСТРА. Жінки не можуть так.

ШАРЛОТА. Отож у домі... А чи не було сторонніх в домі?

СТАРШИЙ. Сторонніх нема, але є наш непіт Йорик.

ШАРЛОТА. То чого ви зразу не сказали? Це ж иіняє справу!

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Справа в тому...справа в тому, що непіт Йорик...

ШАРЛОТА. Що? Що?

МОЛОДШИЙ. Бідний Йорик спить!

ШАРЛОТА. А-а! Тоді інша річ. Будемо шукати справжнього зловмисника. (Шарлота ходить по холі, ляскає батогом. Зупиняється біля шафи для одягу.) А що у вас тут?

СТАРШИЙ. Там наш фамільний скелет. (Шарлота виймає з плечевої кобури великий нікельований пістолет і рвучко відчиняє шафу. Там ховається напівголий Принц.)

ШАРЛОТА (до Сестри). Цей?

СЕСТРА (підходить до Принця). Плечі покусані. Губи ніжні, руки м’які. Цей!

ШАРЛОТА (до Принца). Тепер ми вже нікого більше не будеш гвалтувати! (Пауза.) Еге ж? Правда, коханий?! (Принц радісно киває головою. Шарлота бере його під руку і веде до виходу. Обертається.) У вас, очевидно, є запитання, панство? (Родина енергійно киває головами.) Тож відповідь шукайте там (показує пальцем вниз.), внизу, у підвалі, в своїй підсвідомості.

ЗАВІСА.

 

ДІЯ ТРЕТЯ.

КАРТИНА ПЕРША.

Та ж сама кімната з драбиною, стелею, без вікон. За столом сидять Хіпі, Терорист, Йог. Згори падає Принц. Він покусаний.

 

ПРИНЦ. Геп!

ТЕРОРИСТ. З поверненням, брате.

ХІПІ. Ласкаво просимо.

ЙОГ. Пес, коли дуже стає голодним, кидає скічню і повертається додому.

ПРИНЦ. Та ну вас! І розповідати я нічого не буду!

ЙОГ. А навіщо розповідати, і так все ясно. Чергове фіаско великого оргіаста.

ТЕРОРИСТ (оглядаючи Принца). Радше - Великого мастурбатора.

ХІПІ. Все марнота, все ілюзія, справжнє лише те, що ти сам собі вибудуєш. Ось і хай брат-гуру скаже (киває в бік Йога).

ЙОГ. Все марнота, все ловлення вітру.

ХІПІ. А ось щодо вітру я не згоден. Вітер я ловив і навіть одного приручив. Я його так видресирував, що він жив у мене, як кімнатний песик.

ПРИНЦ. Порцеляновий песик з блакитними очима?

ХІПІ. Ні, справжній песик, кокер-спанієль.

ТЕРОРИСТ. Значить це був кокаїн, адже «кокер», так ви на своєму хіпстерському слензі називаєте кокаїн.

ХІПІ. На джайві, це те що цивільні називають сленг, кокаїн має назву кокс, або кокнар, але аж ніяк не кокер-спанієль. Кокер-спанієль так звали вітра, якого я спіймав, приручив і видресирував стояти на задніх лапах. Він ще багато штук різних вмів. А розумний був, лише не говорив.

ТЕРОРИСТ. І за що ти його вбив?

ХІПІ. Я його не вбивав, він помер своєю смертю.

ПРИНЦ. Знаємо як «своєю смертю», б’юсь об заклад, що помер він у тебе від голоду.

ХІПІ. Ні, чого ж, я його годував.

ЙОГ. Неправильно годував, треба було не матеріальну їжу йому давати, а духовну поживу і був би він дотепер живий - здоровий.

ПРИНЦ (до Хіпі). Кат, ти, брате, катюга, кат у шкіряному вбранні з батогом у руках.

ЙОГ. Найстрашніший кат для себе це ти сам.

ХІПІ (плаче). Та не вбивав я його, і не мучив і добре годував і ніяким батогом бідного вітра не періщив, він сам помер. Старенький вже був. І метеорологія не на його користь була. Циклони різні там, антициклони, словом, помер бідолаха. Я дуже за ним плакав і поховав у садочку біля могилки місячного сяйва.

ТЕРОРИСТ. Місячне сяйво теж ТИ вбив?

ЙОГ. Він не вбивця, сказав же тобі. Він просто допоміг їм перейти в іншу карму.

ПРИНЦ (до Хіпі). Кат ти, брате. Катюга, з нагайкою-трійчаткою в руці.

ХІПІ. Неправда, я дуже плакав за покійним вітром, а коли він помер почав розводити сніги. Вони такі білі пухнасті, лагідні.

ПРИНЦ. А дощі ти не пробував розводити?

ТЕРОРИСТ. Мабуть ні, бо дощ не так просто вбити.

ХІПІ (ігноруючи репліку Терориста). Дощі, - ні, бо вони егоїстичні, нахабні, злі, приручатись не хочуть, а роблять що собі побажають, вони дуже свавільні і ходять самі по собі.

ЙОГ. Іншими словами ти хочеш сказати, що вони вільні, знають що таке свобода.

ТЕРОРИСТ. Свобода - це усвідомлена необхідність. Найбільш свобідним я почував себе у китайській в’язниці. Кожного ранку з нашої камери брали двох в’язнів і страчували у дворі в’язниці. Ми з інтересом за цим спостерігали - було цікаво. Смертників клали на коліна, вони схиляли голови і чекали. Чекали поки кат нагострить як слід меча, яким відтинав їм голови. Кат сидів на ослінчику навпроти смертників, гострив меча і перемовлявся з ними. Вони, мабуть, обмінювались дотепами, бо я сам бачив як один із смертників весело засміявся після якоїсь розповіді ката. Через хвилину його голова уже лежала на землі відрубана, але гримаса посмішки на ній ще збереглася... Ось тоді я зрозумів що таке свобода.

ЙОГ. Ти хотів сказати внутрішня свобода. Мені байдуже, де знаходиться моє тіло, але щодо свободи духу... тут теж є свої пастки. Одного разу я потрапив у важку духовну несвободу, майже кабалу і то через свій дурний розум. Я вплутався у філософську суперечку між двома течіями, як вони себе називали, матеріалістичною та ідеалістичною. Вони засперечались: що первинне. Матеріалісти твердили, що первинне - матерія, а дух вторинне і якби її продукт. Так би мовити продукт життєдіяльності людини. Ідеалісти же стверджували, що це дух породив матерію. Я всерйоз почав громити своїх супротивників спочатку - ідеалістів під знаменами матеріалізму, потім - навпаки, через якийсь час я знову змінив переконання і позицію, якщо пам’ятаєте, був час коли матеріалісти взяли владу у величній європейській імперії, потім я під впливом релігійного ренесансу у тій же імперії перейшов у стан ідеалістів і мужньо воював з матеріалізмом. Згодом ще раз надійшли сумніви...якщо б пішло так далі неодмінно мені треба було зваріювати і сидіти в жовтому домі.

ПРИНЦ. Так якби у цьому «Ід» краще.

ХІПІ. Тут хоча б є можливість втечі.

ПРИНЦ. Шляхетні принци не тікають, вони чесно йдуть своїм шляхом до того, що йому приготувала доля. І в цьому найвищий сенс свободи: сидіти і чекати поки доля не знайде тебе і поведе твоїм шляхом, і станеться те, що має статись.

ЙОГ. Отож я й кажу сталось те, що мало статись: я зрозумів, що зовсім не важливо, що первинне, а що - вторинне, це цілком не суттєво і абсолютно не має ніякого значення.

ПРИНЦ. І це сталось. Я мав сотні жінок, тисячі...

ХІПІ. Мільйони!

ПРИНЦ. Не блюзни, брате, я мову веду про високе, отож все спочатку: я мав сотні жінок (Пауза). тисячі...

ТЕРОРИСТ. А хлопчиків?

ПРИНЦ. Ну хіба не все одно з ким любитись...добре я скажу точніше: я мав сотні (Пауза), тисячі (Пауза), умовних сексуальних одиниць, але не думав що після цього всього мені доведеться дефлорувати одну вже не молоду панночку, яка до того знала лише лесбійське кохання. А було так: я займався своїми прямими обов’язками у секторі «Его»: навертав бідного Йорика на шлях вічної насолоди. Раптом дворецький Джеймс підносить мені мобільник і каже : «Вас до телефону, сер», взяв я слухавку, так і так, слухаю, альо, мовляв. Чудовий звабливий жіночий голос питає чи це є пан Рахатлукум, так, відповідаю, це той самий пан Рахатлукум. Зайдіть, каже срібний голос у кімнату на другому поверсі, другі двері зліва. Зайшов. І що я бачу?

ХІПІ. Двох лесбійок.

ПРИНЦ. Звідки знаєш, брате?

ТЕРОРИСТ. Стара, як секс, історія.

ЙОГ. І ми вже знаємо що було далі.

ПРИНЦ. Що?

ХІПІ. Ти вслизнув між ними, як між гадюки чорний вуж.

ПРИНЦ (розгублено). Так.

ТЕРОРИСТ. А далі ти згвалтував обох з елементами садо-мазохізму...

ПРИНЦ. Не зовсім так, я згвалтував одну, а друга згвалтувала вже мене. (Пауза) Але зате я зрозумів, що таке свобода.

ХІПІ. Свобода - це здатність втекти від усіх, навіть від себе. Тікати чи не тікати, ось в чому питання. Часи наступають такі, що треба тікати.

ПРИНЦ (показує на бічні двері). Прошу, брате, адже ти не полізеш туди (показує пальцем наверх).

ХІПІ. Якщо б пішов у ці двері, в лабіринти сублімації замість чесного хіппі виплюнув занудного яппі - окулярника в краватці. Який не встає з-за комп’ютера навіть по потребі, та не діждетесь! Я обираю свободу! (Хіпі лізе по драбині. З’являється Рука з кийком. Хіпі несподівано виймає зі своїх джинсів шприц, робить Руці ін’єкцію. Рука ціпеніє, а через якусь мить випускає кийка і починає гладити Хіпі по голові. Хіпі спокійно проникає догори. Музика - Джіммі Моррісон.)

ЗАВІСА.

 

КАРТИНА ДРУГА.

Знову вітальня в буржуазному домі. Виходить Старший брат.

 

СТАРШИЙ. Інфант-терібль, інфант-терібль... (наспівує на мотив «Марсельєзи».) інфант-терібль, інфант-терібль. Вони мене якось звинуватили, що я забрав татового годинника, присвоївши собі титул глави родини, навіть, нібито, з ними не порадився. (Кричить). Брате! Брате! (Входить Середульший).

СЕРЕДУЛЬШИЙ (наспівує). Старінниє часи єщьо ідут... Що ти хочеш, брате мій?

СТАРШИЙ. На. Тобі цей срібний дзигарок, відтепер ти глава сім’ї! Ти - старший, брат, а я - середульший. Бери, володій і владарюй!

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Мені не треба, краще дамо його сестрі, і всановимо в нашій родині матріархат.

СТАРШИЙ. О, як це чудово, матріархат. (Кричить). Сестро! Сестро! (Входить Сестра).

СЕСТРА (наспівує). О, мама, о, мама, о, мама, ю... Що ви хочете, брати мої рідні?

СТАРШИЙ. Бери собі, сестрице, цей золотий годинник, наш фамільний швейцарський дзигарок з гербом, будеш відтепер главою тобто головихою родини. Бери, володій і володарюй!

СЕСТРА. Давайте, краще вручимо цей годинник молодшому братові і встановимо режим під назвою мінорат.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Тобі одні мінєти на думці.

СТАРШИЙ. Ми не сарацини, нам мінарети не до чого.

СЕСТРА. Та ні, це справжній мінорат. Брате! Брате!

(Входить Молодший).

МОЛОДШИЙ. Ні, ні, ні, не треба мені цього золотого «Ролекса» з діамантами. (Пауза). Я прийшов вам повідомити пренеприємну новину: Йорик здох!

СТАРШИЙ. Наш кокер- спанієль помер?

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Бідний Йорик.

СЕСТРА. Бідний, бідний мій коханий песик.

МОЛОДШИЙ. Та ви що, подуріли? Ваш песисько живий-здоровий і вже розтельбушив якісь жіночі чобітки з жовтої шкіри.

СЕСТРА (верещить). А-о-а! Мої новенькі жовті друзі! Сімсот п’ятдесят умовних одиниць. (Сестра з плачем вибігає).

МОЛОДШИЙ (продовжує). Живий, живий ваш песюк, а ось наш непіт Йорик - неживий.

СТАРШИЙ. Він завжди у нас був інфант-терібль.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Невдячний був.

СТАРШИЙ. Знаєте, за що я люблю нашого невдячного непота...

МОЛОДШИЙ. Любив. (Пауза). Треба казати «любив», у минулому часі.

СТАРШИЙ. Справді. Отже, знаєте, за що я ЛЮБИВ нашого невдячного непота? Саме за відсутність вдячності. Залишається чекати на подяку у іншому житті, коли ми теж перейдемо в іншу карму. Тоді він зрозуміє, скільки ми зробили для його блага.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Меланхолійний цинізм. Люблю це.

МОЛОДШИЙ. І знаєте що найбільш цікаво?

СТАРШИЙ. Що?

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Знаємо, але все одно - що?

МОЛОДШИЙ. Що схоже - бідний Йорик помер НЕ насильницькою смертю.

СТАРШИЙ. Абсолютний парадокс: смерть є, а насильства нема.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Іншими словами : якась фігня.

МОЛОДШИЙ. Не вірите?! Можете пересвідчитись самі.

(Входить Сестра. Вона несе на руках мертвого Йорика. Звичайно, це - лялька, але обов’язково чоловічого роду. Кладе його на стіл.)

СЕСТРА. Нічого, він виживе, наш холоднокровний Йорик.

СТАРШИЙ (оглядає труп). Ні, він мертвий, зовсім мертвий, на смерть мертвий.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Мертвий, як твій здоровий глузд, Сестро. Навіщо ти йому відрізала геніталії?

МОЛОДШИЙ. Не могла втриматись?

СЕСТРА. Нарешті я вчинила так, як мріяла все життя.

СТАРШИЙ. Бідний Йорик, він про це не знав.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Злочин проти людства.

СЕСТРА. Аби лише не проти людяності. Ви ж мене знаєте!

МОЛОДШИЙ. Ти ніколи не була нормальною.

СЕСТРА. Чому ж? Хіба це не нормально: вчинити ритуальне жертвоприношення з чоловічих, або ще краще хлоп’ячих геніталій. (Всі брати інстинктивно хапаються за свої причинні місця.)

СТАРШИЙ. Релігійна фанатичка!

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Інквізиторка!

МОЛОДШИЙ. Ні, радше - фанатична атеїстка. Святині зневажає.

СЕСТРА (замріяно). Ритуальне жертвоприношення. Тисячі відрізаних пісьок хлопчиків, складених купою і піднесених своїй коханій. Це - вищий релігійний екстаз, гідний сторінок Вічної Книги!

СТАРШИЙ. За що?

СЕРЕДУЛЬШИЙ. За що?

МОЛОДШИЙ. За що?

СЕСТРА. Чоловіки занапастили цей світ!

МОЛОДШИЙ. То що, смерть їм?

СЕСТРА. Але спочатку нехай заплатять!

(Пауза).

СТАРШИЙ. Диспозиція така: непіт Йорик мертвий, Сестра збожеволіла, Молодший брат... (дивиться на Молодшого).

МОЛОДШИЙ. Захворів. Щось негаразд з сексуальною орієнтацією: на жінок потягло.

СТАРШИЙ (продовжує). Середульший брат... (дивиться на Середульшого).

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Теж не все як слід. Почав кишенькові гроші красти.

СТАРШИЙ. У Середульшого - клептоманія. У Старшого, тобто у мене... (Пауза).

МОЛОДШИЙ. У Старшого без змін, яким був таким і залишився.

СТАРШИЙ (погрожує пальцем). Я тобі, шмаркачу, цього не забуду. Отже диспозиція дуже паскудна: Йорик - неживий, у Сестри - екстазофренія, якось, у Молодшого - гетеросексуалізм. У Середульшого - оліго...оліго...

СЕРЕДУЛЬШИЙ (показує кулака). Я тобі дам - олігархія!

СТАРШИЙ (продовжує). У Старшого...гм... біда якась. Одне слово я викликаю поліцію. (пауза).

СЕСТРА. Я пожартувала, я не буду вам члени відрізати.

МОЛОДШИЙ. Це ти поліційній собаці скажеш.

СТАРШИЙ (виймає з кишені мобільний телефон, набирає номер). Алло, поліція. У нас тут таке діється, у Сестри - релігійний психоз, (Сестра смикається), у Молодшого - сексуальний психоз (Молодший смикається), у мене - це, як його... Що? Не морочити голови... але... не кладіть слухавки... у нас - труп! Не знаємо чи вбили чи сам помер, тому й викликаємо вас... Що? Хто прийде? А чи не можна аби не жінка? Що. Учениця Шерлока Холмса і Геркюля Пуаро? Та вже хай! (Вимикає мобілку). Комісар сказав, що прийде детектив Шарлота Геркулесівна.

МОЛОДШИЙ (гидливо). Баба!

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Чого ти? Може, це висока гарна блондинка з фігурою топ-моделі? Може, вона одягнута за останньою модою і за нею тягнеться інверсія дорогих паризьких парфумів?

СТАРШИЙ. А може це брюнетка - фурія у чорній шкірі з нагайкою в руках? З чорними же очима?

СЕСТРА. А може це гарна дівчина спортивна, висока. З лагідними губами?

МОЛОДШИЙ. А може це взагалі хлопець?

СТАРШИЙ. Та ні. Комісар сказав. Що це неперевершена Шарлота Геркулесівна. Отож це має бути чарівна брюнетка з високим бюстом.

СЕСТРА. Такі дівчата не працюють в поліції, там служать високі широкоплечі з гидкими пальцями.

МОЛОДШИЙ. Як компроміс я згодний на гермафродита.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Кажу вам. Це синьоока білявка у вбранні від Гальяно, а у вишуканому ридикюлі у неї автоматичний пістолет 48-го калібру. Блискучий такий, великий пістолет.

(Входить Шарлота. Це та ж гарна акторка, але одягнута у строгий костюм ділової жінки - піджак, середньої довжини спідниця. В неї висока прокурорська зачіска. В руках шкіряна тека. На вилозі піджака щось середнє між брошкою і депутатським значком.)

ШАРЛОТА (розстібає піджак, виймає з плечової кобури великий блискучий пістолет). Щодо зброї, ви вгадали. Решта - ні. Я - на роботі. Тому попрошу - жодних натяків... Де труп? (Підходить до «трупа» на столі, оглядає його.)

СТАРШИЙ. Як бачите, абсолютний парадокс: факт смерти наявний, але сліди насильства відсутні.

ШАРЛОТА (вказує на місце, де, як правило, знаходяться геніталії). А це що?

СТАРШИЙ. Це дитина (киває на Сестру) бавилась.

ШАРЛОТА. А-а. (оглядає труп). Подивіться сюди. (всі, крім Сестри, підходять). Бачите, у нього руки геть сколоті, аж рябить від ін’єкцій, тож ваш труп був наркоманом і помер від передозування наркотиків.

СТАРШИЙ. Слава небесам, а ми вже було подумали, що його хтось того... Дуже дякуємо, пані поліцайко, я зателефоную комісарові, аби висловив вам подяку.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Як мішок з кістками з плечей звалився.

СЕСТРА. Ви...ви...ви сама досконалість.

МОЛОДШИЙ. Хоч і жінка. (Всі, крім Молодшого, підходять до Шарлоти, церемонно тиснуть руку).

ШАРЛОТА (сідає за стіл. Розкриває свою шкіряну теку). А тепер, громадяне, почнемо по-справжньому працювати! (Німа сцена.) Маємо факт смерти наркомана, маємо злочинне кубло, маємо факт масового психозу на грунті вживання наркотиків. Так чи не так?

СТАРШИЙ. Не так! Не так! Ми порядна буржуазна родина, діти благочестивих батьків, щоправда...

СЕСТРА. Та кажи вже, нашого батька розстріляли як японського шпигуна...

ШАРЛОТА. Що, копав тунель від Лондона до Бомбея?

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Ні, він був справжнім шпигуном.

СТАРШИЙ. Тому кажу, ми респектабельна сім’я, у нас в шафі стоїть фамільний скелет, ми давні.

МОЛОДШИЙ. Ми живемо, немов у скляній сфері і звідти споглядаємо світ. Лише вчора...

ШАРЛОТА. Що вчора?

СТАРШИЙ. Е, що там вже приховувати, вчора нас відвідав один дуже оригінальний тип і запропонував втекти з ним у рай...

СЕСТРА. Дай. Я розповім. Прийшов цей хлопець. Він назвав себе Джанкі, і сказав нам, що треба тікати.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Я краще розповім. Він сказав, що коли ми хочемо тікати, то спочатку треба вибудувати світ, де суцільний рай.

ШАРЛОТА. А чому ви погодились, вам що, тут зле?

МОЛОДШИЙ. Хіба не ясно?!

СТАРШИЙ. А той світ, як сказав Джанкі, будується в нас самих.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Ось і ми почали...

ШАРЛОТА. Словом, ясно. Прийшов торгівець наркотиками і ви влаштували наркотичне гульбище, внаслідок чого від передозування помер ваш непіт Йорик, як його прізвище.

МОЛОДШИЙ. У нього не було прізвища, просто бідний Йорик.

ШАРЛОТА. Отже це кримінал, панове. Я мушу вас забирати до цугундеру. (Пауза.) Але я бачу по ваших блудливих очах, що ви не хочете до цугундеру. (Родина радісно крутить головами.) Тому пропоную вам компроміс: ви здаєте мені торгівця, а я вам даю спокій. Згода? Бачу, що згода.

СТАРШИЙ (радісно). Згода! Згода! Згода!

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Так вибору у нас великого нема.

СЕСТРА. Ура! Ми допомагаємо поліції!

МОЛОДШИЙ. Ура! Ми стаємо сексотами!

ШАРЛОТА (мляво). Тоді викличте свого торгівця сюди. З товаром. (Старший набирає номер на мобільнику, решта його з готовністю обступають.) Краще би ви сиділи у своїй скляній сфері. (сумно).

 

ЗАВІСА.

 

ДІЯ ЧЕТВЕРТА.

КАРТИНА ПЕРША.

 

Все та ж кімната з драбиною. За столом сидять Терорист, Принц. Йог. Звідкись згори падає Хіпі.

ХІПІ. Геп!

ТЕРОРИСТ. З поверненням, брате.

ПРИНЦ. Ласкаво просимо.

ЙОГ. То що первинне - дух чи матерія?

ХІПІ (шкандибаючи до стільця). Дайте закурити. Бажано гашишу.

ТЕРОРИСТ. Та скільки можна це терпіти. Це ж гірше єгипетської тюрми, це ж Дофтана, Моабіт якийсь!

ПРИНЦ. Ми самі винні, що не можемо вибратись з цієї в’язниці.

ХІПІ. Чому ми? Чому - ми винні?

ПРИНЦ. Бо мало любимо себе.

ТЕРОРИСТ. Ти маєш на увазі мастурбацію?

ПРИНЦ. Священна справжня свобода починається з любови до себе.

ЙОГ. Назвавши себе з великої літери «Я», тільки тоді можливо звільнитися з в’язниці інстинктів, які дуже активно вже за життя засмоктують душу до пекла.

ТЕРОРИСТ. Є такі інстинкти. Яким не в силі опиратись. Зокрема інстинкт влади.

ПРИНЦ. Що ти мелеш, брате, найсильніший інстинкт це Ерос - воля до життя, а це значить секс і їжа!

ТЕРОРИСТ. Я тобі не заперечую, брате, але інстинкти сексу і здобичі трохи сублімувались під впливом цивілізації і перетворились в інстинкт влади. Бо забезпечивши собі владу, ти не будеш мати вже проблем з інстинктом продовження роду - а це секс. Аж до знемоги і пожива, аж до повного пересичення. Тому - влада!

ХІПІ. Ми зруйнуємо будь-яку владу, а на її руїнах сядемо стомлені і заб’ємо по косячку.

ЙОГ. Слово «влада» прийнятне лише стосовно влади над самим собою. Все решта - від лукавого.

ПРИНЦ. Нема такої влади, аби її хлоп не витримав!

ХІПІ. В тебе, брате, щось є від сибірського валянка.

ПРИНЦ. Сибір - це де? І валянок - це що?

ЙОГ. Валянки це такі смішні істоти.

ХІПІ. Дуже плодючі.

ТЕРОРИСТ. Їх основне заняття - рватись до влади. Поки вони ще на етапі саме цього «рвання», тоді «валянок» побожний, благочестивий і чуйний. Ну тобі чисто Агнець Божий! Лицар якогось там образу! А коли вже запопадає до влади він заплющує очі , замикає вуха і говорить, говорить, говорить. Про що - ніхто не знає, навіть він сам достеменно не знає, але говорить. Бо замовкнути - значить втратити форму.

ХІПІ. Реп. Паскудна музика «реп», це ще гірше за «диско», це те що йде на зміну старому доброму рок-н-ролу.

ПРИНЦ. Отож валянки - це політичні репери.

ЙОГ. Правильно казати - виконавці політичного репу. Я знаю одного такого. Словоблуд рідкісний.

ХІПІ. А мені здається що найбільшу владу мають ті. Які лежать на кладовищі.

ЙОГ. Не лізь у сфери, в яких ти нічого не тямиш. Потойбіччя - не для таких, як ти.

ХІПІ. Та ні. Я без усякої містики, я не про духів в яких перекинулись померлі. Я про конкретний цвинтар і про конкретних мертв’яків. Без потойбіччя. Одного разу я сховався на цвинтарі трави покурити. Під вечір з’явився похоронний кортеж. Ховали якогось мафійника. Гангстери - його ще живі співучасники в чорних смокінгах несли вінки з фіолетовими квітами. Тьмяно виблискували чорним лаком лімузини. Блищав граніт під місячним сяйвом. І я тоді зрозумів...

ТЕРОРИСТ. Те, що ти тоді зрозумів, давно вже усім відомо - мафія одна з трьох сил, які правлять світом.

ПРИНЦ. А - я? А моя династія?

ТЕРОРИСТ. Ви - теж. Я ж сказав три сили: мафія, масони, і ви - мусульманський чинник. Три «М».

ХІПІ. Ви дурні, братове, чи я говорю про мафію? Я говорю про владу. І там на кладовищі. Обкурений, я зрозумів, що влада - це смерть!

ЙОГ. Відкрив, теж мені, Нову Індію! Влади без смерті не буває!

ПРИНЦ. А хто хоче помирати, повільно гинути через вбивство собі подібних?

ТЕРОРИСТ. Інакше не було б майбутнього.

ХІПІ. А навіщо майбутнього? Навіщо взагалі життя, якщо його неможливо збагнути.

ЙОГ. Мій покійний дідусь Зигмунд, вчив мене: життя можна зрозуміти лише назад, але вся суть полягає в тому, що його треба прожити наперед.

ПРИНЦ. Царство йому небесне.

ЙОГ. Кому - життю?

ПРИНЦ. Твоєму покійному дуже мудрому дідусеві Зигмундові.

ЙОГ. Та ти що? Яке царство небесне?! Мій дід Зигмунд тепер перейшов у іншу карму. Його інкарнація це відомий голівудський кіноактор. Такий собі супермен з дуже м’язистою фізичною оболонкою. Він наліво-направо крушить ворогів і творить статтєві акти. Як у кіно!

ХІПІ. Життя це і є кіно.

ТЕРОРИСТ. Але найбільша біда в тому, що це кіно вже дві останні тисячі років крутить кіномеханік хворий на шизофренію.

ХІПІ. Той, хто знає ціну свободі, не піде у цей ідіотський кінотеатр...

ПРИНЦ. Звичайно, ні, він піде в лупонарій.

ТЕРОРИСТ. Лунапарк?

ЙОГ (поважно). Лупонарій це дорогий, високофаховий бордель.

ХІПІ (продовжує). Не піде. Вільна людина у цей кінотеатр абсурду, вона піде...ні, вона взагалі нікуди не піде, вона сама собі покаже кіно.

ПРИНЦ. Знаємо твоє хіпівське кіно: ви робите петлі з плівки. Шкрябаєте цвяшком якісь каракулі по ній і видаєте усе це за авангардне кіно.

ХІПІ. Ні, це буде широкоформатний кольоровий стереофільм з квадризвуком і щасливим кінцем.

ТЕРОРИСТ. Щасливий кінець може бути лише тоді, коли разом з титрами «кінець фільму» кінотеатр разом з глядачами і кіномеханіком- варіятом злітає в повітря.

ПРИНЦ. Ні, сенс життя зовсім не в тому, аби швендяти різними кінотеатрами, сенс у тому, аби просто плекати...

ЙОГ. Якщо - сад, то це вже було. Це - велика єресь.

ПРИНЦ. Ні, брате, плекати не сад, а власне тіло, дане тобі Творцем...

ТЕРОРИСТ. Буржуазний гедонізм.

ХІПІ. Матеріалістичний онанізм.

ПРИНЦ. Ну чому ж? Своє тіло, яке тобі далось, слід тримати в чистоті, теплі, неголодним, сексуально вдоволеним. А коли воно починає старіти, десь під шістдесят, справити йому собаку, аби було з ким старіти. Коли ж воно вже захоче помирати, гарненько відправити його у землю чи у попіл. Щоби усе, як у людей.

ЙОГ. Якщо так своєму тілові догоджати, то воно може на шию сісти, душу занапастити.

ПРИНЦ. А ось цього йому дозволяти не можна, воно має знати своє місце, якщо почне впадати в гординю, то йому треба дати урок - на хліб і воду його, в холодну пивницю і ніяких жінок!

ХІПІ. Або взагалі - на той світ!

ТЕРОРИСТ. Бритвою по горлі і в колодязь!

ПРИНЦ. Ні, це був би дуже легкий вихід, воно тіло потаємно і прагне спокою, вмерти,- в сиру землицю і вічний сон. Лише тюрма! Лише холодий вогкий цугундер!

ТЕРОРИСТ. Як оце наше «Ід».

ХІПІ. Справді, скільки вже тут сидимо без суду і слідства.

ЙОГ. За логікою усього цього «Я» (обводить руками довкола.) у виправу на «Его» маю йти я. Я - дуже побожний чоловік, пацифіст і непротивленець. Послідовний противник насильства. (Йог підходить до Принця, виймає його шаблю з піхов. Лізе по драбині.З’являється Рука з кийком. Йог хвацько, одним ударом відтинає Руку і лізе догори. Рука падає на підлогу, випускає кийок, здригається в судомах. Принц, Терорист і Хіпі мовчки обступають мертву Руку. Музика : щось з Pink Floyd)

 

ЗАВІСА.

 

КАРТИНА ДРУГА.

Хол заможного буржуазного дому. За столом сидить заможна родина: Сестра і троє братів.

 

СТАРШИЙ. Ну й чорт з ним, він завжди у нас був інфант-терібль.

МОЛОДШИЙ. Ім’я, як його ім’я?

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Як? Як? Йорик, наш бідний родич Йорик.

МОЛОДШИЙ. Я знаю що ТОЙ був Йорик, я питаю як ім’я чорта - Люцифер, Сатаноїл, Вельзевул, Бафомет, Астодей, чи. Може, Воланд?

СТАРШИЙ. Чорт, просто чорт з хвостом, ратицями, з свинячим писком і гарними закрученими рогами. (Сестра крейдою щось креслить на підлозі. В одній руці тримає розкриту книгу.)

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Що ти робиш, сестро наша нерозумна?

СЕСТРА. Ми викличемо працьовитих духів-демонів, і вони скажуть наи куди щез наш родич - бідний Йорик.

МОЛОДШИЙ. А що це за книжка у тебе - «Ключ Соломона» чи «Гримуар» папи Гонорія?

СЕСТРА. Ти що сліпий, це - чорна книжка.

МОЛОДШИЙ. Незайманий окультний інтелект.

СЕСТРА. Займана, незаймана, тобі лише блядство в голові,а тут бідний Йорик щез.

СТАРШИЙ. Найцікавіше що - із замкненої кімнати.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Тут без нечистої сили не обійшлось.

СЕСТРА. Тому викличу якогось не дуже зайнятого духа, аби розшукав нам бідного Йорика.

МОЛОДШИЙ. А може все-таки краще викликати поліцію?

СТАРШИЙ. Відсталий ти чоловік, брате.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Консерватр якийсь.

СЕСТРА. Хто в наш час вірить у якусь поліцію, коли є такий надійний спосіб. (Сестра креслить великий квадрат, в ньому концентричні кола пентаграми і трикутники. По вершинах розставляє запалені свічки. Брати тим часом перемовляються про щось стороннє. Молодший виходить і повертається з тацею, на якій - чотири філіжанки кави.)

СТАРШИЙ (продовжує). То хоча б оця філіжанка кави. Це - диво! А які пахощі коньяку! Шкода, не можу скуштувати: печінка. Знаєте.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Знаємо. Знаємо. Ти почав пити десь у класі восьмому.

СТАРШИЙ. У сьомому. Хіба ви про це знали?

МОЛОДШИЙ. Знали, знали, ховав свої пляшки у саду.

СТАРШИЙ (мрійливо). Я хоч ховав, проте знаходив. І кожного ранку перед тим, як йти до школи, завжди мав чим похмелитись. А ось наш покійний татусь мав звичку пляшки з міцним коньяком закопувати у сніг. На ранок він забував те місце, никав по саду, встромляючи камінну кочергу у сніг, збоку це виглядало, як у фільмі Бунюеля. Дуже рідко татусь знаходив свою пляшку. А навесні, коли сходив сніг, наша покійна матуся збирала по саду пляшки, як гриби.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Ти п’яним був дуже загонистим. Битись любив.

МОЛОДШИЙ. Мені не давав пити лимонаду, навіть коли ми сиділи за спільним столом і лимонаду вистачало усім.

СТАРШИЙ. Ти б упісявся.

МОЛОДШИЙ. Нехай би й упісявся. Але чому ти давав мені жовтого лимонаду, коли я хотів червоного? А тістечка? Ти давав мені одне, а таріль з рештою відсував подалі. Якби е покійна тітонька Агрипіна, я б дотепер не знав до ладу смаку марципанів, вона підсувала таріль і до мене. А ти знову відсував.

СТАРШИЙ. Ти був дитиною.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Мені ти теж не давав солодощів. (Пауза. Сестра готує магічне коло.) Тато любив тварин.

СТАРШИЙ. Так, він за життя мухи не образив.

МОЛОДШИЙ. Пам’ятаєте, як він лікував пігулками Нерона, нашого пса?

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Він і помер від тих пігулок.

СТАРШИЙ. Знову ти жартуєш. Просто йому не стало краще, пігулки не допомогли. Зате, як дбайливо він загортав його тіло...

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Тушку.

СТАРШИЙ (продовжує)... в ковдру загорнув, у мішок поклав і повіз хоронити.

МОЛОДШИЙ. Майже як водія.

СТАРШИЙ. Якого водія?

МОЛОДШИЙ. Того, що татусь вбив, коли захворів на деліріум тременс якийсь.

СТАРШИЙ. Деліріум це біла гарячка. Я знаю... А ти що, пам’ятаєш як таточко вбив водія?

МОЛОДШИЙ. Та вже пам’ятаю.

СТАРШИЙ. Но то забудь.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Тим більше, що той водій все одно би помер.

МОЛОДШИЙ. Що, він теж хворів на білий деліріум?

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Ні, просто всі люди смертні, і той водій, рано чи пізно, помер би. (Пауза).

СЕСТРА. Зараз я буду викликати духа і попрошу вас стулити свої писки. Бо дух може прийти злий і влаштувати вам екзекуцію за ваше вагінолюбство. Мовчіть! (Всі замовкають. Сестра робить руками якісь магічні рухи, входить в коло.) О, Адонаю, Ієве, Зеаботе, о, найвищий отче, що ти є творець неба і землі, чотирьох елементів і вищих духів, закликаю тебе, заради твоїх сил і чеснот з’явитись з астралу перед мої  чорні очі. Я заклинаю тебе іменем істини, життя. Вічности, творіння сущого з ніщого, аби нічого не було в моєму владарюванні, окрім непорочности і чеснот. З’єднайся з плоттю так само, як з’єднані вогонь, повітря і вода з землею. Хай помисли твої направляться до королеви Марго, як промені сонця направляють світло світу і його чесноти. Аби ти сотворив її у своїй уяві і погляді, так, як небо сотворено із зорями, а дерево зі своїми плодами. З’явись перед мої чорні очі! (Гримить грім, спалахує блискавка і перед Сестрою з’являється дух. Це немолодий вже стомлений чоловік в окулярах на носі. Він у нічній сорочці до п’ят, у спальному ковпаку. В одній руці невелика шпага з портупеєю, в іншій - мушкетерський капелюх зі страусовим пір’ям. Вклоняється Сестрі.)

ДУХ. Слухаюсь, корюся і припадаю до ніг, королево Марго. Кажи, що треба зробити.

СЕСТРА. Скажи мені, духу, до речі, як тебе звати і чому у такому вигляді?

ДУХ. Звати мене смиренний Асмодей, а це (показує на нічну сорочку.) - спав я, королево, не встиг зібратись.

СЕСТРА. Скажи мені, духу Асмодею, куди пропав непіт наш Йорик, який ліг спати у кімнаті для гостей, а на ранок його вже не стало.

СТАРШИЙ. Найцікавіше - що кімната була замкнена.

АСМОДЕЙ (ігнорує брата, довго думає, чухає потилицю). А хрін його знає, де ваш непіт Йорик, королево.

СЕСТРА (спалахує). Що це означає, Асмодею, я буду скаржитись Вельзевулу.

АСМОДЕЙ (скиглить). Я старий і хворий дух, королево, відпусти мене, мені спати треба, в мене тридцять три хвороби, професійні хвороби духа: як то радикуліт, (загинає пальці). простатит, імпотенція, бронхіальна асма...

СЕСТРА (кричить). Геть з очей моїх! (дух щезає. Сестра розлючено шматує чону книжку).

СТАРШИЙ (співчутливо). Здрібнів астрал.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Пенсійний вік духам продовжили.

СЕСТРА. Я буду скаржитись... я цього так не залишу, я до самого...самого Люцифера дійду! Я...я...я! Я їм усім покажу! Шахраї, шардатани, псевдомістики. Лжеокультисти, світляки!

МОЛОДШИЙ. Світлячки - черв’ячки.

СЕСТРА (заспокоюється). Та ні. Не ті світлячки. Що у темному лісі світяться, а ті, які відреклись від Тьми і подались до Світла. Ренегати! Зрадники! Юди! Словом, не вийшло у мене. Телефонуйте у поліцію.

МОЛОДШИЙ. Я вже зателефонував.

СТАРШИЙ. Що?

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Викликати поліцію це приорітет Старшого брата.

МОЛОДШИЙ. Поки ви тут старого і хворого духа мучили, я зателефонував, хай вже дарує мені цю зухвалість мудрий Старший братець (іронічний поклін у бік Старшого). Але я замельдував поліції, що пропала людина. Комісар сказав, що прибуде знаменитий детектив, якась Шарлота Геркулесівна. (Пауза).

СТАРШИЙ. Що за мєнтовські фокуси? Чому б не прислати вченого пса з сержантом, аби взяв слід? Що зможе знайти це сварливе бабисько? Шарлот-т-та називається, Герку-у-улесівна. Тьху!

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Чому ти думаєш, що це стара кониха, це має бути молода білявка у чорному мундирі і високих чоботах, схожою на наглядачку фашистських концтаборів у формі «СС». Замість батога по халяві вона має виляскувати жокейським стеком.

МОЛОДШИЙ. Занадто добре ти про неї думаєш, це буде фанатична гадюка у захисній гімнастерці. Підперезаній шкіряним паском, у дірявій спідниці, потертій шкірянці та червоній косинці, поміж гострими колінами та кривими ногами у неї колотиться дерев’яна кобура з «маузером». П’є спирт з кокаїном.

СЕСТРА. А може це стрижена наголо чорна дівчина з високим бюстом у камуфляжних військових штанях і чорній майці, як у тому голівудському фільмі? Га?!

СТАРШИЙ. Та де там, у нас такі не водяться. У нас жінки - детективки підтоптані і злі на весь світ. У них нігті обгризені.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Вона у заяложеному мундирі з погонами старшого лейтенанта...

МОЛОДШИЙ. На які сиплеться і сиплеться лупа з волосся.

СЕСТРА. Ні, це струнка дівчина у сріблястому комбінезоні з бластером в руках... (Входить Шарлота. Акторка все та ж гарна і доладна, але одягнута у вбрання черниці, як покійна мати Тереза.)

ШАРЛОТА (бачить магічне коло). І ви туди ж?! Ізиди, сатано! (хреститься.)

СТАРШИЙ. Вже ізидив. Втік. Нічого не міг зробити.

ШАРЛОТА. Не бавтесь з безоднею, бо один вар’ят теж бавився і перед тим, як остаточно здуріти, сказав, якщо довго вдивлятися в безодню, безодня починає вдивлятися в тебе.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Та ми так, для сміху.

МОЛОДШИЙ. Ми більше віримо поліції, ніж дідкам з астралу.

ШАРЛОТА. Я - поліція, де ваша пропажа?

СЕСТРА. А де струнка дівчина в чорній майці?

ШАРЛОТА. Пішла в монастир. Тож хто пропав?

СТАРШИЙ. Вчора звечора у кімнаті для гостей ліг спати наш непіт Йорик, вранці ми глянули, - його нема, і що найцікавіше - двері були замкнені.

ШАРЛОТА (виймає зі складок одежі великого блискучого пістолета). Де ця ваша містична кімната?

СЕСТРА. На другому поверсі, другі двері зліва. (Шарлота виходить).

СТАРШИЙ. А може Йорик вирішив погратись з нами в піжмурки?

СЕРЕДУЛЬШИЙ. І так сховався. Що не може сам себе знайти.

МОЛОДШИЙ. Ніяке «Я» не сховається від поліції. (Виходить Шарлота, вона веде за вухо засоромленого Йога.)

ШАРЛОТА. Забирайте свого родича Йорика!

СТАРШИЙ (придивляється до Йога). Але це не він!

ШАРЛОТА (одягає кайданки на Йога). Він. Це злочинець - рецидивіст, який опанував техніку інкарнації і вештається астралом. Проникаючи раз-по-раз в ту чи іншу свідомість та скоює різні злочини - вбивства, згвалтування, викрадення, крім того він відомий у певних колах наркоділок, словом. Це - дуже небезпечний тип. І місце йому у страшній в’язниці під назвою «Ід». Шкода лише його доброго дідуся Зигмунда, який дуже любить свого безпутнього онука, а цей невдячний славного діда онук поганий всім бреше, що його дід Зигмунд помер і перейшов у карму якогось голівудського актора. Це - неправда. Дід зигмунд, відомий казкар, улюбленець засинаючої дітвори, живий-здоровий... А ось і він сам! (Входить дід Зигмунд, той, що і на початку, актор. Який грає духа Асмодея. Шарлота виводить Йога.)

СТАРШИЙ. Нічого не розумію. Де тіло? Де зброя? Де ознаки злочину? Нічого нема. Що вона собі думає?

ШАРЛОТА. Я заспокоїла вашу свідомість, чого ще вам треба.

ДІД ЗИГМУНД (виходить на авансцену, звертається до глядачів). Ось бачите, дітоньки, що буває, коли неслухняні комплетята не слухаються старших, чинять різні бешкети і замишляють лихе. Ви бачите як добра фея Шарлота Геркулесівна руйнує усі їх злі задуми. Тому, діточки, будьте чемненькими, поганих комплетят не слухайтесь і будете спати довго та спокійно. На добраніч, діточки!

ШАРЛОТА. Злочинці сидітимуть в тюрмах, як і було обіцяно, - нормальні громадяни насолоджуватимуться радощами життя. Я завжди насторожі, разом з усіма силами справедливості, на захисті морального спокою, і завжди вам допоможу. Принаймні завжди готова. Ми знайдемо злочинців і вони отримають за заслугами. Як оце щойно.

СЕСТРА. Не в цьому справа, наш брат...

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Непіт.

МОЛОДШИЙ. Тобто Йорик...

ШАРЛОТА. В чому справа?

СТАРШИЙ. Цього не можна так залишати. Все ж...

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Все було підготовано і...

СТАРШИЙ. Мовчи!

ШАРЛОТА. Громадяни, заспокойтеся. Я відходжу.

СЕСТРА. Ні.

МОЛОДШИЙ. Звісно, ні.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. Авжеж, ні.

СТАРШИЙ. Якже бути з нами?

СЕСТРА. Ми готові.

СЕРЕДУЛЬШИЙ. І готові були ще від учора. Все було сплановано ідеально. Подумаєш, зникло тіло.

ШАРЛОТА. Лягайте спати.

СТАРШИЙ. Вас викликали, щоб ви розкрили злочин, а ви: «нема тіла, нема знаряддя вбивства...» (Входить Йорик.)

БІДНИЙ ЙОРИК. Нема... Невже вже нічого нема? ...Не залишилось? Похмелитися нема? ( Родичі з криком налітають на нього і шматують до смерті. Товчуть тіло і відходять заспокоєні).

ШАРЛОТА (Гидливо). Господи, оцього я боялася найбільше. Порядні ж ніби люди.

СТАРШИЙ. Все! Ось тіло!

ШАРЛОТА. Як банально.  Ви маєте право зберігати мовчання, бо все, щоб ви не сказали, може бути використане проти вас. Гаразд: в колону по двоє, руки за спини, кроком... руш. (Останні двоє за ноги волочать бідного Йорика).

МОЛОДШИЙ. Вперед, до темного майбутнього, де ми знатимемо про всі свої комплекси, але так і не навчимося ними керувати!

(Дідусь Зигмунд розгублено розводить руками. Йому соромно.)

 

 

ЗАВІСА. КІНЕЦЬ.