11 лютого 2009 року Надзвичайний і Повноважний Посол Російської Федерації В.С. Черномирдін в Україні в інтерв’ю виданню «Комсомольська Правда — Україна» зазначив таке щодо Президента України В.А. Ющенка:

«Знаешь, он же не с неба свалился. С виду-то вроде нормальный мужик. Он такого склада — рисует, черепки собирает. Он может вокруг какого-то пенька часа три ходить, рассматривать его, фантазировать. Дома он там такое понасобирал — мельницы, жернова, до огромных! Ветряных мельниц в Киеве понаставил… И этот человек вдруг проявил себя вот таким. Никак на него не похоже. Ну никак, вот убейте меня, не способен он на такое. Однако он делает. Кто-то помогает».

На питання про ситуацію навколо контракту між НАК «Нафтогаз» і ВАТ «Газпром» від 19 січня 2009 року він відповів:

«— А чего это Ющенко наехал на Тимошенко за договор по газу?

— Да, собачатся между собой, кроют друг друга... В открытую, по телевидению! Вот, пожалуйста — она подписала нужное же для Украины, а он сейчас придирается: где деньги, Зин?».

Реакцією на це стало запрошення його 17 лютого 2009 року до Міністерства закордонних справ України, де Міністр закордонних справ України В.С. Огризко висловив протест стосовно його «недружніх і вкрай недипломатичних оцінок, коментарів і висловлювань на адресу України та її керівництва». Як повідомлено на сайті МЗС, було наголошено, що такі дії Посла суперечать положенням Віденської конвенції про дипломатичні зносини, є грубим порушенням норм дипломатичної етики та міжнародного права та несумісні зі статусом керівника дипломатичного представництва в країні перебування. Увагу Посла РФ було привернуто до того, що згадані вище дії можуть стати причиною застосування українською стороною положень ст. 9 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року.

Юристи незалежного центру правових ініціатив «Правова держава» надали коментар, в якому говориться, що стаття 9 Віденської конвенції передбачає:

«1. Держава перебування може в будь-який час, не будучи зобов’язаною мотивувати своє рішення, сповістити державу акредитації, що глава представництва або якийсь із членів дипломатичного персоналу представництва є persona non grata або що будь-який інший член персоналу представництва є неприйнятним. У такому разі держава акредитації повинна, відповідно, відкликати цю особу чи припинити його функції в представництві. Ту або іншу особу може бути оголошено persona non grata чи неприйнятною до прибуття на територію держави перебування.

2. Якщо держава акредитації відмовиться виконати чи не виконає впродовж розумного строку свої зобов’язання, передбачені в пункті 1 цієї статті, держава перебування може відмовитися визнавати цю особу співробітником представництва».

Тобто держава не потребує жодних причин, щоб оголосити іноземного посла чи іншого іноземного дипломата персоною нон-грата.

Частина перша статті 41 Конвенції передбачає:

«Без шкоди для їхніх привілеїв й імунітетів усі особи, які користуються такими привілеями й імунітетами, зобов’язані поважати закони й постанови держави перебування. Вони також зобов’язані не втручатися у внутрішні справи цієї держави».

Охарактеризувати вельми своєрідні вислови посла в інтерв’ю як втручання у внутрішні справи України дуже складно, адже важко встановити їхню конкретну спрямованість на якісь політичні процеси в Україні. У коментарі до Проекту статей про дипломатичні зносини й імунітет 1958 року, що ліг в основу Віденської конвенції, Комісія з міжнародного права ООН зазначила:

«Друге речення першого абзацу встановлює, що особи, наділені дипломатичними привілеями й імунітетами не повинні втручатися у внутрішні справи держави перебування, наприклад, вони не повинні брати участь у політичних кампаніях. Заяви з метою захисту інтересів країни дипломатичного агента чи її громадян у відповідності з міжнародним правом не становить втручання у внутрішні справи держави перебування в розумінні цього положення».

Дії пана посла важко вважати спрямованими на захист інтересів його держави чи її громадян, але їх також важко серйозно вважати втручанням у внутрішні справи.

Характеристика вищих посадових осіб держави не вступає в суперечність із жодним із положень Конвенції й належить до сфери міжнародної ввічливості й дипломатичного етикету, а не міжнародного права. У найгіршому випадку ці дії можна віднести до недружніх актів, тобто дій держави, що не будучи порушенням міжнародного права, шкодять інтересам іншої держави, проте навіть для такої оцінки непросто знайти вагомі підстави.

Для правильного розуміння ситуації слід враховувати, що сам виклик посла, оголошення протесту й особливо попередження про можливість видворення є досить сильною реакцією з боку України, що зовсім не обов’язково має супроводжуватися справжнім оголошенням персоною нон-грата. Навпаки, такому розвиткові подій у дипломатії прийнято всіма силами запобігати, оскільки видворення іноземного дипломата, а не просто іноземця, вважається ситуацією надзвичайною.