Перехід на платні медичні послуги у комунальних і державних закладах - протизаконні
На офіційному веб-порталі Київської міської влади розміщено Проект розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про встановлення тарифів на платні послуги, що надаються лікувально-профілактичними державними і комунальними закладами охорони здоров’я», що встановлює «тарифи на платні послуги», надавані
• Київським міським психоневрологічним диспансером № 3
• Центральною районною поліклінікою Голосіївського району,
• Київською міською наркологічною клінічною лікарнею «Соціотерапія»
• Київським міським центром судово-психіатричної експертизи
• Київською міською студентською поліклінікою та
• Київським міським консультативно-діагностичним центром.
Розмір тарифів на конкретні види медичних дій установлено в шести додатках для кожного з названих закладів.
Як пояснили у своєму коментарі юристи незалежного українського центру правових ініціатив і експертиз «Правова держава», згідно з частиною другою статті 49 Конституції України «…у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно…». Це положення, як установив Конституційний Суд України в пункті 1 резолютивної частини Рішення в справі про безоплатну медичну допомогу, «треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги». Згідно з другим абзацом того ж пункту «порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров’я та перелік таких послуг мають бути визначені законом». У цьому Суд розвинув думку про відмінність між «медичною допомогою» та «медичними послугами», сформульовану в його ранішому Рішенні в справі про платні медичні послуги.
В останньому було встановлено: «Зміст поняття „медична допомога“ Конституція України не розкриває. Відсутнє його визначення також в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших нормативних актах. Однак у медичній науці поняттям „медична допомога“ переважно охоплюються лікування, профілактичні заходи, які проводяться при захворюваннях, травмах, пологах, а також медичний огляд та деякі інші види медичних робіт. Зміст же близького до „медичної допомоги“ поняття „медична послуга“ до цього часу залишається не визначеним не тільки в нормативних актах, зокрема і в названій Постанові Кабінету Міністрів України, а й у медичній літературі». Керуючись цим, Суд визнав неконституційним Перелік платних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року № 1138 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти».
Закон, що містив би такий перелік, так і не було прийнято, натомість Кабінет Міністрів прийняв нову редакцію названої постанови.
Юридично Проект обґрунтовується посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» та від 12 липня 2002 року № 989 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.96 № 1138». Перша з них справді уповноважує Київську міську державну адміністрацію встановлювати «тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров’я» (пункт 12 Додатку до постанови). Друга затверджує нову редакцію згаданої постанови від 17 вересня 1996 р.
Слід зазначити, що сама постанова Кабінету Міністрів від 17 вересня 1996 року № 1138 балансує на межі правомірності, з огляду на чітку позицію Конституційного Суду, що такий перелік має встановлюватися законом, але загалом вона містить дії, що відповідають інтуїтивному розумінню додаткових «медичних послуг» (усього 60 позицій), наприклад:
• косметологічна допомога, крім тієї, що подається за медичними показаннями;
• корекція зору за допомогою окулярів та контактних лінз;
• проведення профілактичних щеплень усім особам, які бажають їх зробити поза схемами календаря профілактичних щеплень в Україні;
• утримання тіл померлих у холодильній камері патолого-анатомічного бюро після дослідження понад норми перебування, а також тих, що знаходяться на зберіганні.
Перелік платних «послуг» у додатках до проекту явно виходить за межі, окреслені у зазначеній постанові. Наприклад, «Тарифи на послуги, що надає Київський міський консультативно-діагностичний центр» містять 441 позицію, серед яких, зокрема:
• дослідження пухлини м’яких тканин (102 гривні за одне дослідження);
• аналіз сечі на ацетон (5 гривень за дослідження);
• спіральна комп’ютерна томографія головного мозку (385 гривень)
• тощо.
Тобто до «послуг» віднесено велику кількість важливих медичних дій. При цьому важко уявити, щоб хтось із власної волі вирішив зробити, скажімо, іригоскопію з первинним подвійним контрастуванням (282 гривні) чи магнітно-резонансну томографію спинного мозку шийного або грудного відділу (519 гривень) просто з цікавості, без направлення лікаря. Тож виглядає абсурдним припущення, наче переліки платних послуг складалися з огляду на пункт 13 розділу I Переліку платних послуг, затвердженого постановою від 17 вересня 1996 року № 1138: «Лабораторні, діагностичні та консультативні послуги за зверненнями громадян, що надаються без направлення лікарів».
Отже, Проект розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про встановлення тарифів на платні послуги, що надаються лікувально-профілактичними державними і комунальними закладами охорони здоров’я» суперечить не лише статті 49 Конституції України та згаданим Рішенням Конституційного Суду, але й тій постанові Кабінету Міністрів України, посиланням на яку цей проект обґрунтовано.
ПРАВОВА ДЕРЖАВА»
Незалежний український центр
правових ініціатив і експертиз
01601, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 23-Б
тел. / факс +380 44 287 71 08