Свята бувають різними. Але найбільше мені запам`яталося, як у Коростені вперше народилося літературно-мистецьке свято «Просто так». Це було на Покрову в 2000-му році, в мальовничому парку, просто неба. Ми читали вірші, спілкувалися між собою, відвідували визначні місця міста, переглянули експозицію музею, побували біля Купальні Ольги. Аж до пізнього вечора тривали цікаві літературні зустрічі. Потім я постійно приїздила до Коростеня 14 жовтня і насолоджувалася справжнім святом літератури.

А цього року я так нічого й не змогла зрозуміти. Свято чомусь відбулося 8 вересня, в рамках Дня міста, а не традиційно. Займалися ним кияни. Все відбувалося вже в іншому місці, в залі районного будинку культури, а не міського, де я налічила трохи більше 40 осіб. Міський голова, який завжди брав участь у фестивалі слова, цього разу не спілкувався з нами. Не зовсім зрозуміла я і письменника Валерія Нечипоренка, який був у журі. Здавалося, ми нікому не потрібні. Я так і не змогла вийти на сцену і прочитати свої твори. Хоча коли мала їхати, то на прохання влаштувальників цьогорічного свята, послала заявку електронною поштою. На сайті «новоствореної організації свята» прочитала, що буде чимало цікавих дійств: і «Література свіжого повітря» десь на берегах річки з катаннями на катерах, і конкурс дитячої літератури. А все сталося так несподівано: приїхали кияни, послухали одне одного, вручили собі ж премії, хвалений роз-рекламований ноутбук та 5 тисяч гривень і зникли… Мені так і не вдалося поспілкуватися зі знайомими і колегами по перу з Житомира, Брусилова, Чуднова, Малина, Львова, Тернополя. Не зустріла і Василя Довжика, Романа Кухарука, Миколу Сингаївського, Ніну Гнатюк, Титмура Литовченка, яких дуже поважаю і люблю. Їх просто не було тут.

Коли я побачила свого знайомого, письменника Віктора Васильчука, зраділа – він 7 років опікувався літературно-мистецьким фестивалем «Просто так». Тоді все було чудово, просто і легко. Я запитала, чому сьогодні все так! І він відповів, що на цьому святі він так само чужий, що коростенці на ньому майже не представлені, що гостей, які традиційно приїжджали щороку в це древнє місто, не було, що коростенський літературний фести-валь ніколи не зможе працювати, коли ним буде керувати якась там київська дирекція. Потім Віктор замовк і вибачився, видно не хотів розповідати деталей, а запевнив, що свято відбудеться, як і завжди 14 жовтня, на Покрову. З нетерпінням чекатиму і обов`язково, не зважаючи на обмаль часу і коштів, приїду.

А організаторам… не знаю як і назвати те, що відбувалося, мабуть, короткочасного шоу від літератури 8-го вересня скажу так: розтеленькати набуте легше набагато, ніж зробити щось нове, не потрібно було руйнувати, те що вже надбано. Шкода мені і таку відому людину як Василя Шкляра, який був головою журі, який, на мою думку, втратив свій дорогоцінний час, приїхавши на це так зване свято. Один із членів журі, почула. краєм вуха, теж був надзвичайно невдоволений графоманськи налаштованим зібранням, що так гарно його розрекламували в пресі, УНІАНі, на 5-му телевізійному каналі, на сіті-лайтах в місті Коростені.