Час від часу я задаюся питанням: чого нам не вистачає, щоб хоча б нормально і цивілізовано виглядати у очах оточуючих нас держав і народів.

Ну бо у власних очах людина завжди знайде виправдання тому, що робить. Відповідь знаходиться тільки одна-єдина. Ми не любимо( бо не вміємо) працювати і відповідати за свої вчинки!

Не те, щоб українці були не здатні виконувати свої функціональні обовя`зки. Не в тому річ. Як мені видається проблема має більш глибинніший характер. Продавець моднього взуття на питання покупця: «Cкільки це коштує?» дає абсолютно прогнозовану відповідь: «У тебе стільки не має». Виникає логічне питання: чи продавець є міліонером, а працює тільки для того, щоб не нудьгувати вдома? Або ж він вважає цей свій стан тимчасовим. Йому абсолютно не цікаво: прийде до нього за покупкою ця людина ще раз, або ні!

Чому я навожу цей приклад? Бо він пояснює більш глибоке моє переконання, що українська людина не любить владу, але тільки до тієї миті, поки сама не почне її представляти. Ще вчорашній реалізатор з базару,який сьогодні перший день вийшов на робоче місце у якості хазяїна – став за одну ніч зовсім іншою людиною. Бо його змінила влада. Влада над тим, хто прийшов на нього працювати і тим самим почав від нього залежати. То, що вчора видавалося цій людині НЕСПРАВЕДЛИВІСТЮ, сьогодні вже є нормою. Навіть один підлеглий – це вже крок до володарювання у більш широкому сенсі.

Ми не боремося з неефективністю системи влади тому, що більшість з нас намагається це використати, а меншість – просто не вважає себе здатною на результативну боротьбу.

І скільки б нам не приводили прикладів, що в західних демократіях недержавні громадські організації теж мають свою частку влади завдяки впливу на неї, ми-українці в це не віремо. Або просто не хочему об`єднуватися, бо кожний хоче бути начальником. Так у чому ж тоді проблема: створюй організацію, шукай однодумців, ресурси і працюй собі.

Ні, не так все просто: начальником бути хоче кожний, а от шукати кошти і нести відповідальність – то вже, вибачте, не царскоє дєло! От якби ж знайти таких працівників, які будуть і кошти шукати і відповідальність нести, а самому б тільки головувати і «стригти купони», от тоді вже майже гармонія для окремо взятої людтни може початися. Але ж ці підлеглі дикі нахаби. Коли знайдуть кошти і почнуть відповідати, пргнозувати, перемагати, то вже навіщо їм той начальник – дармоїд?

Це ж як добре, що уряди часто змінюються. Щоб там не сталося, а завжди можна на всю країну звинуватити попередників, що вони все ще до нас-розумників розвалили.

І все логічно, всі задоволені. Уряди ніби-то працюють, люди ледве виживають, але ж усьму цьому є дуже логічне пояснення, що в епоху ніби-то свободи слова є дуже важливо!

А ви, шановні громадяни: ніби-то поїли дешевого м`яса, заправили машину якісним дешевим паливом, не вмерли у черзі за субсидіями та допомогами при народженні – то чого ще вам, шановні (но бо знову передвиборча кампанія) не вистачає? Тільки не кажіть, що вам мало видовищ. Кожний вечір на одному з каналів телебачення представники «ворогуючих» таборів обливають один одного брудом на очах у зачарованого електорату.

Потім виходять зі студії, цілуються, обнімаюся і їдуть разом вечеряти на чесно зароблені на електораті кошти. Ну тоді ще чого вам треба: справедливості, рівності, свободи????!!!

Та ні! Кожний, або майже кожний українець, у глибині душі сподівається, що прийде й на його вулицю свято. І він таки добереться до того жаданого корита, чи святого грааля, чи броньованого сейфу, у якому лижить його квиток у щасливе майбутнє. Його маленький клаптик влади, на який він впевнений, що чесно заслужив. Бо ті, кого він бачить по телевізору а ні на грам не кращі за нього. Не на багато більше в них розуму, честі, здібностей. Просто поталанило бути шофером, перукарем, офіцантом у потрібної людини.А це у наш час може виявитися щасливим квитком до раю на декілька скликань уперед!

Тож виконуйте сумлінно свою роботу і тіштеся ілюзіями, що служите саме тому господарю. Або ж приходьте і об`єднуйтесь, створюйте свої громадські організації, не чекаючи, коли вам на це пришлють гроші із-за кордону, або ж видадуть у одному з партійних штабів. Повірте у те, що ви можете, якщо знайдете однодумців і переможете страх перед відповідальністю за послідовність своєї позиції! Тим більше, що об`єднуючим фактором не мусить бути ідея світового володарювання. Достатньо того, що громада поставить собі за мету закопати яму перед будинками, що заважає пересуванню вже третього покоління мешканців мікрорайону.