В електронному бюлетені №398 (Стаття “Вони пішли, але обіцяли повернутись”) було піднято проблему фармакологічної залежності та наркоманії.

Редакція електронного бюлетеню “Гурт” звернулась до громадських організацій, які професійно займаються питаннями профілактики наркозалежності, з проханням прокоментувати ситуацію.

Оксана Гарасим, Благодійний фонд “Галицький аптекар”, погодилась прокоментувати ситуацію із зростанням проявів фармакологічної залежності в українському суспільстві.

- Які реальні масштаби проблеми наркозалежності від фармацевтичних препаратів в Україні? Чи хтось моніторить цю проблему?

На мою думку, моніторингом проблеми фармакологічної наркозалежності від фармацевтичних препаратів в Україні ніхто не займається. Наркологічні диспансери ведуть свою в’ялу офіційну статистику пацієнтів, проте всі чудово розуміють, що цифри є далекими від реальності.

Останнім часом досить поширеним є діагноз „Марганцева енцелофалопатія” – для цього достатньо купити в аптеці без рецепту звичайний сироп від кашлю і за спецтехнологією з додаванням марганцю приготувати дозу. Про ці факти ніхто вголос не говорить. Моя думка полягає в тому, що більшість медикаментів мають купуватись лише за наявності рецепта.

- Які основні причини поширення/збільшення аудиторії наркозалежних?

Причини поширення наркоманії і психологічні, і економічні.

У молоді є гроші (в наш час можна заробити), а беручи до уваги непоінформованість про наслідки вживання наркотиків, молоді люди свій відпочинок обов’язково поєднують чи то з алкоголем, чи то з наркотиками.

Для підлітків спробувати або й постійно вживати наркотики – це неабияк круто, підтримка культу моди, своя субкультура, тобто «ми особливі, рівняйтесь на нас».

І найстрашніший (на мою особисту думку) факт – це „соціальні сироти” – діти покинуті, емоційно зігноровані, дуже самотні. Минає час, такі діти стають важкими наркоманами, і лише тоді батьки б’ють тривогу та починають рятувати своє чадо.

Діти, підлітки, молодь мислять по-своєму. Легко і дешево змінити свідомість і отримати „короткотривалу насолоду”. За життя треба боротись, працювати, а для чого робити зусилля, якщо можна жити просто?

- Кроки державних органів сприяють вирішенню проблеми? Як?

Я вважаю, що держава з цих питань не робить жодних системних кроків: не веде роз’яснювальну роботу з питань фармакологічної залежності ані в школах, ані в коледжах, ані у ВНЗ. Діти, підлітки, молодь не знають або знають дуже мало про наслідки зловживань лікарськими засобами, що відпускаються без рецепта.

- Позиція громадських організацій: які інструменти та шляхи вони використовують для профілактики фармакологічної залежності населення? Чи достатньо?

Громадські організації через ЗМІ дещо інформують населення України про проблему. Але, на мою думку, цього замало. Діяльність громадських організацій носить рекомендаційний характер, вони можуть залучатися як волонтери, а от державні структури мають вплив на законодавство. І саме останні мали б ініціювати профілактичні програми, особливо це стосується медиків та фармацевтів.

Найстрашніше те, що сьогодні первинна профілактика з питань фармакологічної залежності взагалі не ведеться.