Це запитання, винесене в заголовок, як на мене, дуже важливе. І я це зробив з тією метою, аби зрозумів кожен, до чого докотилася наша преса, котра обслуговує ту владу, яка ніби служить народу. Цікаво б запитати: «Якому?».

А все почалося з того, що кілька інтернет-видань (у тому числі – maidan.org.ua) опублікували мою заяву для ЗМІ від 12 квітня 2008 року, у якій ішлося про те, що «влада має служити народу, а не навпаки», а «журналісти повинні бути чесними і законослухняними, аби люди їм вірили як виразникам громадської думки». У тій заяві я як редактор нині єдиної в Дніпропетровській області просвітянської газети «Промінь Просвіти» звернувся, серед інших, і до редактора газети «Червоний гірник» Володимира ШТЕЛЬМАХА, засновником якої є Криворізька міська рада. Його я просив дати відповідь на одне-однісіньке запитання: «Скільки матеріалів про воїнів УПА було опубліковано в газеті «Червоний гірник» (із зазначенням їх назв та чисел, де вони були опубліковані) за період з 14 жовтня 2006 року по 14 квітня 2008 року?»

Через місяць з лишком надійшла відповідь, підписана членом редколегії ЧУБЕНКОМ Є.М. про те, що «позаяк редакції бракує можливостей для проведення даного трудомісткого пошуку (відсутність архіваріуса, необхідність переглянути близько 300 номерів газети), варто порекомендувати Вам звернутися до послуг бібліотек міста, де зберігаються газетні підшивки. Можна скористатися й архівом «ЧГ»…»

Тож я змушений був скористатися останньою з рекомендацій. У кабінеті одного з відсутніх на той час журналіста та у кімнатці, де сидить вахтер редакції, я більше чотирьох годин витратив на те, аби переглянути усі числа газети за зазначений вище період. І результати цього перегляду мене не просто глибоко вразили. Ні, більше: я був шокований.

Як виявилося, за більш ніж півтора року було опубліковані… дві малесенькі заміточки: в числі від 28 жовтня 2006 року і – від 12 липня 2007-го. Остання взагалі не стосувалася Кривого Рогу й Дніпропетровщини, а в двадцяти з чимось рядках розповідалося про відкриття пам’ятника в місцині, де народився Роман ШУХЕВИЧ. Ця заміточка з рубрикою «ДО 100-річчя» була на 10-й сторінці газети, а вся одинадцята вийшла під рубрикою «Назад в прошлое» і під заголовком «Было ли у Гитлера тайное оружие?» На ній фото лише однієї гітлерівської гармати займало більшу площу, ніж вся заміточка на честь 100-річчя Романа ШУХЕВИЧА.

Та що там, 7 грудня 2006 року, в день річниці «ЧГ», редакція теж вирішила цілий розворот присвятити… Гітлеру. Розворот вийшов з друку під заголовком «Гитлер умер… в 1964 году». Чимало й інших такого типу матеріалів було опубліковано. Причому майже всі – російською мовою. ЦЕ, наприклад, «Тайна могилы Чингисхана» в числі від 25 січня 2007 року, «Муж миссис Черчилль» в числі від 19 липня 2007 року та ціла низка інших. І кожен з цих матеріалів набагато перевищує за обсягом ті, де говорилося про вояків ОУН-УПА.

Тож хто після цього ближчий червоногірничанам: борці за незалежність України чи Гітлер, Чингізхан, Черчілль, Сталін та інші?

І особливо красномовно все це говорить про прагнення газети, заснованої Криворізькою міською радою, так би мовити, виконувати Указ Президента України від 14 жовтня 2006 року „з метою консолідації та розвитку української нації, встановлення історичної справедливості щодо учасників українського визвольного руху, сприяння процесу національного примирення та взаєморозуміння, відновлення національної пам'яті”.

При цьому важливо відзначити ще одне. Мало яке число цієї газети обходиться без фото з міським головою Юрієм ЛЮБОНЕНКОМ або без поздоровлення від його імені з якимось святом бібліотекарів, педагогів, лікарів, юристів, залізничників..., не кажучи вже про державні свята. А от вояки УПА... недостойні, виходить, його привітання. Чи, можливо, я помиляюсь, а міський голова і вся редакція „Червоного гірника” все-таки вважають за потрібне виконувати Указ Президента України?