Минув рік, як згасло земне життя Василя Кука і водночас на небесах засяяла зірка його імені.

Зараз чомусь важко пригадати, коли я з ним познайомився і як саме це сталося. Це було десь на початку дев’яностих на котрійсь з націоналістичних імпрез. Скромний чоловік невисокого росту зовні не справляв особливого враження. Хіба що очі, які, здавалося, заглядали в душу, ніби намагаючись в її глибинах прочитати, - "А що ти, хлопче, собою являєш, з якого матеріалу скроєний і на що здатен?" Та ще своєрідний скрипучий голос, якого неможливо забути.

Незважаючи на свій вельми поважний вік та високий статус командира УПА, Василь Степанович був абсолютно простим у спілкуванні і доступним до спілкування. Знав надзвичайно багато і чудово розумівся не лише в історії, але й в сучасній політиці, даючи чітку оцінку і політичній ситуації, і політичним діячам, до більшості з яких ставився скептично. Багато уваги приділяв молоді, його часто разом з Василем Галасою можна було зустріти в студентських аудиторіях, на вишкільних таборуваннях, зборах патріотичних молодечих організацій.

Я бачив, як він працює, мав щастя працювати разом з ним. Мені імпонувала його конкретика, бо занадто багато доводиться стикатись з "урапатріотичною" некомпетентністю та безвідповідальністю. Василь Кук мав вроджену чи вироблену роками звичку говорити по суті, вмів приймати рішення і їх реалізовувати. Найплідніше ми з ним співпрацювали у видавничій галузі, зокрема через видавничу комісію Фундації Юрія Борця, до якої входили сам Юрій Борець, Василь Кук, Василь Галаса, Роман Панкевич, Володимир В`ятрович і я. Завдяки цій діяльності побачили світ ряд книг Дмитра Донцова, Юрія Борця, праця Дмитра Мирона "Ідея і чин України", збірка "Рейд у вічність", співаник для молоді, значна кількість листівок, газет і брошур.

Якось так сталося, що ми мало говорили про минуле, більше працювали над вирішенням сучасних проблем. І в цьому ще одна характерна риса Василя Степановича, на відміну від багатьох своїх ровесників, він більше переймався вихованням нового покоління, аніж минулими рефлексіями.

Значною мірою завдяки Василеві Куку я усвідомив для себе визначальну істину, що націоналізм - це насамперед АДЕКВАТНІСТЬ, а не гасла, програми чи декларації. Все насправді дуже просто: бачиш мету, окреслюєш шлях її реалізації, шукаєш засоби його осягнення, визначаєш перешкоди і наполегливо крокуєш до мети.

Василь Кук вмів давати поради, він не "повчав", не наказував, а намагався наштовхнути до певної думки, підвести до певного рішення. Вражала його пунктуальність, ніколи не спізнювався, завжди встигав і до того привчав інших. Життєві уроки Василя Кука багато кого дечому навчили і за це маємо бути вдячні. Залишив по собі й неабиякий творчий спадок, котрий варто вивчати. На мене особисто величезне враження справила його праця "Колгоспне рабство", написана в підпільному 1952 році. І не лише своїм глибоко аналітичним змістом, особливо екстраполюючись на умови, в яких була написана. Це те, що називається адекватністю… В 30-х роках Василь Кук розбудовує мережу ОУН, організує видавничі потуги, збирає зброю, проводить бойові та пропагандивні акції, в червні 1941 - серед тих, хто проголошує Акт відновлення Української Держави у Львові, потім організовує Похідні групи ОУН на Схід, творить Організацію на Великій Україні, потім УПА і безпосередня збройна боротьба… І в 1952 році, образно ка

жучи, відповідно до потреби, міняє автомат на перо і займається теоретичною та пропагандивною діяльністю, усвідомлюючи загал, викриваючи окупаційний режим, вишколюючи молодь і… залишаючи нащадкам вражаючий своєю звинувачувальною вагою документ тоталітарної епохи - "Колгоспне рабство". Сенс в тому, щоб бути там і робити те, від чого найбільше користі для справи.

Часто любив цитувати Івана Франка:

Кожний думай, що на тобі

Міліонів стан стоїть,

Що за долю міліонів

Мусиш дати ти одвіт.

А також:

Кажеш інші тепер війни?

Ну то іншу зброю куй!

…Лиш борися, не корися…

…Остання розмова з Василем Степановичем відбулася буквально напередодні його смерті. Вже тривалий час ми з ним планували видати збірку новел підпільниці ОУН Богдани Світлик. Історик Володимир Мороз упорядкував їх і підготував макет. Я передзвонив на квартиру до пана Василя і повідомив, що макет готовий, можна починати видання.

- Дуже добре, - потішився Василь Степанович, - завтра прийде мій син і забере.

Наступного дня Юрко не прийшов…