XX століття. Серце Європи. Чорною землею засипано людське життя, наше життя, українське життя.

Коли, Український народе, перетворились Твої зорі на гіркий і чорний полин?

Чотири, три століття до цього?

Коли Твої зорі, Твої очі, Український народе, стали чорними дірами?

Вісімдесят років тому? Сімдесят п'ять тому? Шістдесят п'ять? Слідом за втратою держави, голодоморами, війнами?

Немов в об'явленні Івана Богослова, у чорних апокаліптичних зорях поглинуто біблейську третину нашої душі, роду, землі, життя, нашої пам'яті.

Чи усвідомлюємо ми вагу цієї втрати? Чи усвідомлюємо свою відповідальність? Чи усвідомлюємо, що тут першопричина нашого нинішнього буття?..

У моєму слові - не печаль і не тризна.

У моєму слові - національний біль.

У моєму слові - сила великого народу.

Цей день об'єднує мільйони. А отже смерть відійшла.

Ми - живі. Ми - держава. Ми перемогли.

Ми подолали зло.

Сьогодні Україна і світ вшановують 75-ту річницю найжорстокішого злочину, вчиненого проти нашого народу, - Голодомору 1932-33 років.

Сьогодні, на Дніпрових схилах відкриваємо національну святиню - Меморіал пам'яті жертв геноциду.

Через 75 років нація і держава віддають борг загиблим нашим братам і сестрам.

Я вдячний усім співвітчизникам і світовому українству, які шукали і відновлювали правду про Голодомор. Я закликаю вас не зупиняти цю благословенну працю.

Я вдячний главам держав, парламентам та урядам, міжнародним організаціям і громадськості за братню солідарність з нами.

Ми повертаємо собі і світу знання про пережиту нами, одну з найбільших катастроф в історії людства.

Її масштаб - немислимий, незліченний.

У пік Голодомору, на нашій землі щодоби помирало 25 тисяч осіб.

Терор голодом в Україні був чітко спланованим актом геноциду. Це - очевидний факт.

На відміну від інших регіонів СРСР, в Україні у людей вилучали все до крихти.

Територію України і Кубані, де проживала більшість українців, оточили війська, щоб добити найменшу надію.

У справі України Сталін мав на меті - одне: упокорити селянство, знищити провід нації і зламати хребет українства - найбільшої іншоетнічної частини імперії і найбільшої її потенційної загрози.

Переді мною - документ доби. Це - запис акта про смерть Андрія Остапенка від 13 травня 1933 року. «Причина смерти - зазначити докладно: українець».

А далі, а далі - чисте поле. Як писав італійський консул у Харкові Серджіо Граденіго, «колонізація змінить етнографічну природу України. Можливо, в дуже близькому майбутньому не доведеться більше говорити ні про Україну, ні про український народ...»

Україна вижила. І Україна перемогла.

З братньою шаною і співчуттям схиляємо голову перед всіма, хто, як і ми, постраждав від сталінського режиму, - росіянами, білорусами, казахами, кримськими татарами, молдаванами, євреями і десятками-десятками інших націй.

Наш біль додає нам сили і гідності.

Ми закликаємо всіх і, насамперед, Російську Федерацію спільно, як справжні, чесні і чисті один перед одним брати засудити злочини сталінізму і тоталітарного Радянського Союзу.

Ми були разом у цьому пеклі.

Ми відкидаємо зухвалу, блюзнірську брехню про те, що звинувачуємо який-небудь народ у нашій трагедії. Це не так.

Злочинець - один. Це - імперський, комуністичний, радянський режим.

Ті, хто сьогодні заперечують Голодомор і виправдовують Сталіна «раціональним способом управління», - беруть на себе чорну і приречену печать зла.

Ми засуджуємо найменші спроби виправдання катів наших народів.

Нам потрібна правда, співпереживання і спільний суд над минулою кривдою.

Для України Меморіал, який відкриваємо сьогодні, - це символ нашого очищення.

Сюди йде світла дорога від Михайлівської площі і святого народного монумента пам'яті.

Сюди, з усіх сторін течуть потоки людей - сюди течуть українські ріки, що їх приймає в єдиному морі Дніпро.

Тут, на цьому місці я скажу найсокровенніше.

Я прошу в Господа очищення для нашого народу.

Я прошу прощення за всі свідомі і несвідомі гріхи, зроблені нами впродовж тисячолітньої історії.

Я прошу очищення від скверни і первородного гріха ворожнечі поміж братами, що ніколи не дозволяла нам бути єдиною і сильною державою.

Я прошу очищення від гордині і зради.

Я прошу очищення від віри в ідолів і від клятого служіння чужим столицям.

Я прошу очищення і звільнення від страху - від демона, що не дає нам повірити у власні сили, у власний корінь, у власне національне «я», що народжене і завжди народжується цією чудовою землею.

Повірити. Раз і назавжди. Для всіх.

Наші зорі перетворились на чорний, гіркий полин тоді, коли ми втратили себе, коли втратили свою гідність, своє єство, коли дозволили розділити і підкорити наш дух.

Звідси походить наше безсилля і недовіра до себе.

Звідси походить наша пасивність, наша хуторянська приниженість і страхом породжена, захована в нікчемну псевдо-іронію зневага до національної гордості і національних цінностей.

Це - не пафос. Нація повинна нести відповідальність за своє минуле, за кожну помилку, що викарбувана на її чолі.

Лише через чесну, болючу відповідь перед собою, лише через усвідомлення своєї української приналежності, для нас відкриється нове життя і нове майбутнє.

Так постає наша перемога.

Перемога єдиної і вічної України.

Перемога нації і держави над рабством.

Перемога життя над смертю.

Сьогодні - не тільки День пам'яті.

Сьогодні - День Свободи.

День нашої найбільшої і найзначимішої Свободи від страху і приреченості.

З найчорнішої безодні нація здатна повернути своє світло і сотворити диво, що підтвердить перед Всевишнім право на вільне і щасливе наше життя.

Бо світ тут. У нашому серці.

Я вірю, я глибоко і твердо вірю - якщо сьогодні у кожному нашому вікні загорить свіча пам'яті, ми зрозуміємо найважливіше -

Нація повернулася.

Нація житиме вічно.

Вічна пам'ять загиблим і вічна слава Україні.