16 квітня 2008 р., Київ. Відбулася Міжнародна конференція з питань подолання бідності, організована Програмою Розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН). Учасниці та учасники представницького форуму, що було проведено у стінах першого українського парламенту, продемонстрували своє розуміння бідності, її причин та можливих способів їх подолання, зважаючи на глобальні тенденції.

Цікаві дані було наведено вже після урочистої, вітальної й одночасно вступної частини та так званих провідних виступів, коли традиційні українські ЗМІ з камерами, мікрофонами, диктофонами та записниками вже залишили місце проведення конференції, у презентації пані Сюзі Юн-Ілдіз, старшої координаторки програм Світового Банку. Пані Сюзі Юн-Ілдіз, руйнуючи традиційні стереотипи соціально стурбованого українського суспільства, зокрема зазначила, що саме «діти, а не літні люди, є найбільш вразливими в Україні». Дані останнього дослідження свідчать, що в Україні бідність характерна лише для 6% сімей, які не мають дітей, і для 36,7% сімей, що мають більше 3-х дітей. Як справедливо стверджували майже всі доповідачі, бідність – це не тільки «мало грошей у кишені певної людини», а комплексна проблема, яка передусім суттєво обмежує можливості особистості у прагненні гідного життя. А коли найбіднішими у суспільстві є діти, бідним стає майбутнє такого суспільства.

Гостро-риторичні запитання журналістів та інших учасників конференції до провідних виступаючих на кшталт: «Чому програми ООН в Африці недостатньо ефективні?», або «Коли нам даватимуть більше грошей на боротьбу с туберкульозом?» не змогли їх засмутити, а от репліка пані Олександри Кужель про те, що в усьому винна влада, яка недостатньо ефективно бореться з бідністю в Україні, підтримала аргументовану позицію менеджерів ООН, що самі вони подолати бідність в усьому світі та в Україні зокрема не можуть. Отже, можливість попрацювати над цим є і в організацій громадянського суспільства України. Чому б, принаймні, не ініціювати суспільний діалог щодо визначення національних пріоритетів подолання бідності? Чи традиційно зачекаємо, що скажуть донори і скільки ще виділять на туберкульоз?