Шановна Юліє Володимирівно,

Користуючись нагодою, дозвольте висловити Вам свою щиру повагу та звернутися до Вас з наступним.

На виборах 2007 року моя родина голосувала за Вас та очолювану Вами політичну силу. Моя родина, як і мільйони інших українців, цей раз повірили Вам, тому що в інших вже зневірилися. Ми повірили Вам і ми очікуємо від Вас рішучих кроків. Ми очікуємо справді українського прориву в реальному житті, а не на папері передвиборчої програми. Але ми більше не будемо просто очікувати - тепер ми будемо вимагати виконання обіцянок.

Це правда, що, навіть маючи владу Прем’єр-міністра, за одну ніч неможливо змінити країну, перетворивши її на рай на землі. Так, Прем’єр-міністр - не всемогутній, але Прем’єр-міністр України все ж таки має досить великі повноваження для того, щоб показати нації, що вона особисто та її політична сила відповідає за свої слова.

В своїй статті «Нова національна ідея на День Незалежності» (надрукованій в «Українській правді») Ви точно визначили діагноз Україні і прописали їй правильний курс лікування та реабілітації. Я готовий підписатися майже під кожним Вашим словом в цій статті. Так, Україна може стати взірцем для всього світу, ми дійсно можемо це зробити, але зараз українське суспільство хворе, і основна причина цієї хвороби, як Ви абсолютно справедливо зазначили, - це відсутність ефективної і справедливої системи організації суспільства. Я би ще додав катастрофічну нестачу патріотичних, порядних і професійних політиків і державних діячів. Зараз у Вас є влада, Ви можете ефективно впливати на процес створення нової системи організації суспільства і її кадрового наповнення. Знаю, складно змінити все і одразу, але також знаю, що кількість завжди переходить в якість. Давайте робити кожен день якомога більше маленьких змін, звісно ж не забуваючи про великі реформи, і згодом велика кількість маленьких позитивних змін призведе до масштабних перемін на рівні всієї країни, і найголовніше - на рівні свідомості суспільства.

Пропоную почати з здійснення дуже простих для Прем’єр-міністра змін.

Перше - повага до національних символів.

Чи в силах Прем’єр-міністра України примусити чиновників Кабінету Міністрів з повагою ставитися до Державного Прапору України та сприяти його популяризації?

Шановна Юліє Володимирівно, будь ласка, зверніть увагу якого розміру Державний Прапор над Будинком Уряду. Чи це не ганьба? Чи не заслуговує наш Прапор на більшу повагу та більший розмір. Також, було б дуже доречно і патріотично повісити Державний Прапор і на другому флагштоку на в’їзді до Будинку Уряду. Крім того що це буде виявом пошани до Державного Прапору, - це в той же час елементарна вимога протокольних правил.

Друге - повага до національного освітньо-наукового символу України.

Чи в силах Прем’єр-міністра України припинити багаторічну руйнацію Київського національного університету імені Тараса Шевченка (про «ефективну» діяльність ректора Скопенка можна ознайомитися в Акті ревізії КРУ від 30.12.2006 року на www.skopenko.net)? Чи в силах Прем’єр-міністра України відмінити незаконні рішення попереднього Уряду про призначення пана Скопенка ректором університету з грубим порушенням Закону України «Про вищу освіту» без конкурсу та без виборів, що є єдиним ганебним випадком в Україні?

Незаконність призначення громадянина Скопенка є очевидним фактом, про що свідчить і подання Міністра освіти України про скасування відповідного рішення минулого Уряду, але чомусь новий Уряд не розглядає це питання і не виносить справедливого і законного рішення. Чому?

В статті про нову національну ідею Ви написали, що сьогодні в Україні мало хто рветься в аспірантуру, бо диплом «проФФесора» можна купити за ціну мобілки бізнес-класу. А чи не такі незаконні дії минулого Уряду - як призначення громадянина Скопенка, чи бездіяльність вже Вашого Уряду - створюють та підтримують таку ганебну ситуацію в освіті та науці? Якщо ректора першого університету країни призначають всупереч законам України, то чому не можна продавати «проФФесорські» дипломи?

Шановна Юліє Володимирівно, покажіть, будь ласка, наскільки Ви справді любите Україну і її народ, не на папері, не на словах, а в житті. Звільніть громадянина Скопенка, врятуйте Університет Шевченка та покажіть Вашу рішучість у справі реформування та очищення системи освіти України. А встановлені нові прапори будуть яскравим свідченням Вашої щирої поваги до національних символів України.

Це не прохання і не пропозиції, а - законні і справедливі вимоги патріота і громадянина України. Я вірю в Бога, вірю в Україну, і, поки що, вірю в Вас. Але віра без дій мертва. Я буду діяти.

Далі буде.