* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

Зіновій ШКУТЯК: ВЛАДА – ЦЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

15:57 10.03.2010

Зіновій ШКУТЯК: ВЛАДА – ЦЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Чим займається Ваша родина, як вони дивляться на Вашу професійну діяльність?

Скажімо так, у мене родина велика: дружина, дочка і син. Мої діти вже мають свої сім’ї. Маю п'ятьох онуків – двоє від дочки й трьох від сина. Донька працює в Івано-Франківському Національному технічному університеті нафти і газу. Вона закінчила романо-германську філологію, захистила дисертацію і викладає німецьку мову. Син закінчив цей же Університет, а також Міжрегіональну академію управління персоналом у м. Києві. Зараз працює у райдержадміністрації в Долині, в одному з районів Івано-Франківської області. Дружина інженер-хімік за фахом, вже на пенсії, вдома.

Дружина у Франківську, так?

Так, у Івано-Франківську.

Тобто Ви за час роботи у Києві не стали киянином?

Не став киянином. У готелі маю номер. Такий собі готельний киянин.

Зрозуміло. Якщо говорити про Вас, то хто вплинув на вибір Вами професії на самих початках, коли Ви вчилися, набували становлення як професіонал?

Я інженер хімік-технолог за професією. Закінчив Львівський політехнічний інститут у 1970 році. У той час у колишньому Радянському Союзі розпочався бурхливий розвиток хімії. У Калуському районі Івано-Франківської області, звідки я родом, почав розбудовуватися величезний комбінат, бо там, фактично, калійні добрива видобували ще у минулому, точніше у XIX столітті. Тож там почав розбудовуватися калійно-металургійний комплекс і тому я вступив  на хімічний факультет Львівського політехнічного інституту.

Це було на часі чи батьки Ваші працювали у цій сфері?

Ні, ніхто не працював. Це був мій особистий вибір. Людини, яка завершила навчання у школі й свідомо робила вибір своєї подальшої долі. На мене у цьому ніхто не впливав. Певною мірою впливало лише те, що хімія у ті часи була модною, перспективною.

Не шкодуєте за вибором?

Звісно, що не шкодую, бо то була цікава робота, яку я любив. Однак, робота хіміка інженера-технолога – це досить небезпечна робота. Із тих 20 років, які я працював у хімічній промисловості, 12 – в особливо шкідливих умовах, бо працювали не лише із вибухонебезпечними компонентами, а й із шкідливими для організму речовинами. І хоч ми дотримувалися техніки безпеки, не забували про охорону праці, та все ж були молодими, можливо навіть легковажними до свого здоров'я.

Ви пройшли чималий шлях у цій професії. Маєте свою історію, кар’єру, але прийшли в політику. Як це відбулося? На якому етапі Ви відчули потребу? Чи це був природній шлях, чи то революція у Вашій  свідомості, діяльності?

Наприкінці 80-х років минулого століття у нашому суспільстві відбулися кардинальні зміни – почала розвалюватися тоталітарна радянська машина. Й саме тоді відбулися події, що призвели до створення незалежної Української держави. Вихований у селянській сім'ї, яка зберігала пам'ять про родину, де були герої УПА, репресовані, вивезені у Сибір, в той час я просто відчував перед собою обов’язок теж брати участь у цих процесах. Перша ж спроба РУХу увійти до виборних органів влади увінчалася на Прикарпатті успіхом – близько 80 відсотків депутатів першого демократичного скликання були саме від цієї політичної сили. Івано-Франківська міська рада у 1990 році обрала мене головою міськвиконкому. З того часу, за виключенням приблизно двох років, я працюю в органах державної влади та місцевого самоврядування.

За цей час Ви 8 років працювали на посаді міського голови Івано-Франківська, громада Вас двічі обирала. Якщо говорити про цей період, то які плюси та мінуси Ви можете відзначити? Якими є проблеми місцевого самоврядування, з якими Ви стикалися, які не побороли, які не вирішили?

Як на мене, то найголовніша та вічна проблема у тому, що громадяни України сприймають владу, як ворожу до себе, як чужу. Моїм завданням на посаді міського голови було зробити мешканців міста своїми соратниками. Тобто щоб вони таки повірили, що влада хоче для них робити добро. Я думаю, що в цьому напрямку чимало зроблено, хоча й існує вагомий психологічний негатив, бо люди апріорі вороже та критично відносяться до влади. Звикли до того, що влада ніколи не була українською, хоча нині це тяжко зрозуміти. Мені вдалося на роботу у міськвиконком підібрати команду однодумців, яка намагалася робити все, щоб люди починали замислюватися над тим, що це їхній будинок, їхня вулиця, їхнє місто й тому варто дбати про те все разом.

Тобто, Ви вважаєте, що коли вибудується такий рівень стосунків, то економіка стане вторинним питанням у державі? В основі лежить саме суспільне питання, рівень довіри чи економіка теж впливає на ці процеси?

Однозначно, впливає. Я прихильник того правила, що не може бути чогось головного, а чогось, відповідно, другорядного. Тому економіка чи культура не може бути головнішою за інші сфери. Так само місцева влада не може бути головнішою за державні органи управління. Існує цілий комплекс понять, якими варто займатися постійно. Неможливо вирішувати щось поодинці. Наприклад, ми не зможемо забезпечити розвиток культури, освіти чи охорони здоров'я, якщо наша економіка занепадає, й відповідно економіку не піднімемо, якщо відбувається занепад у соціальній сфері. Все це тісно взаємопов’язане між собою. Для місцевого самоврядування важливим було створення елементів громадянського керування, тобто громадських організацій, які б розуміли, що місто – це для них, що це їхнє. Ніхто, окрім громади, для власного міста не працюватиме краще, бо громада є у ньому  господарем.

Ви говорили, що довгий період влада була чужою. Що нині варто робити, аби при владі стояла громада, українська громада? Що варто робити для того, щоб влада була спрямована на суспільство, а не супроти нього?

Важливим фактором зближення влади і громади я вважаю проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні. Сучасні реалії життя показують, що абсолютно неефективними є управлінські рішення влади там, де вони не підкріплені реальним власним бюджетом. Коштів, що виділяються з Києва часто вистачає хіба що на "проїдання" органами місцевого самоврядування та бюджетними організаціями, тобто на зарплату.

Якщо ж створити такі адміністративно-територіальні одиниці, які змогли б отримувати власні доходи, достатні не тільки для їх утримання, але й для розвитку, та при цьому мінімізувати відрахування до центру, то навіть депресивні нині території дістали б поштовх до розвитку. Децентралізація влади стане тоді продуктивною, коли в регіони буде не просто передано управлінські функції, але й вони будуть підкріплені фінансовим ресурсом.

Але при цьому ми не повинні забувати про розвиток демократії у суспільстві. Ми часто забуваємо початкове значення слова "демократія" – влада народу. А влада – це не просто права, але й обов'язки. Влада – це відповідальність. З одного боку виборці повинні усвідомлювати, якій політичній силі чи особі вони доручають управління громадою, а з іншого боку ті, кого обрали, зобов'язані виконати свої передвиборчі програми. Тобто повинна бути реальна взаємна відповідальність влади і громади.

Якщо повертатися до Івано-Франківська, то чи не шкодуєте за попередньою посадою та як ви оцінюєте діяльність свого наступника?

По-перше, я не буду відповідати на останнє питання, бо вважаю, що це не є коректно. Я  знаю, що це тяжка робота, і хто б туди не прийшов, то у нього будуть проблеми й труднощі. А щодо того, чи я особисто шкодую, то це було моїм рішенням не йти на третій термін, бо два – це вже багато. У мене особиста думка склалася, що якщо ти вже більше двох термінів, то у тебе виникає внутрішнє переконання, що ти все знаєш, що уже нічого суттєвого не варто робити. Але я знаю голів, які працюють по 4-5 термінів й завжди досягають чудового результату діяльності. Та я не йшов на третій термін, бо для мене це був би не прогрес, а регрес, і я не шкодую, що не став знову міським головою. Хоча я й не знав, як складеться моя особиста робота у Верховній Раді. Тепер бачу, що тут я не маю внутрішнього задоволення від своєї роботи.

Ваше політичне кредо, як Ви будуєте власну діяльність, що ставите в основу? З якою силою Ви пов’язуєте власне політичне майбутнє?

Я хотів би в основу своєї роботи найменше ставити політичну діяльність. Задля благополуччя держави партії, які сповідують аналогічні політичні принципи, повинні об'єднуватися. Очевидно, що ідеологія правих і правоцентристських партій скерована на розвиток держави, яка більше виробляє, ніж споживає, а лівих – навпаки. Тому, зрозуміло, що я прихильник і виразник перших. Вважаю, що політична партія "Наша Україна", до якої я належу з моменту її створення, і є саме такою правоцентристською партією.

Ваша присутність у президії на останніх з’їздах – це якийсь знак чи ознака Вашого виходу у перші позиції?

Це не є ніяким знаком. Просто мене на певний період обрали заступником голови Ради  партії і я виконував функції, які повинен виконувати під час таких заходів. Я вважаю, що в нашій партії йде очищення її рядів, лишається тісне коло однодумців і в керівництво партії приходять люди із новими поглядами та пропозиціями, а це виключно позитивні зміни.

Які мотиви були для створення депутатської групи "За Україну" у Верховній Раді, до складу якої Ви увійшли?

Я особисто впевнений, що  всі ті депутати, які створили групу "За Україну", хотіли об’єднання демократичних сил. Природнім було первинне бажання об'єднання із блоком Юлії Тимошенко в одну коаліцію після виборів 2007 року. Однак, коли 2 вересня 2008 року  з боку БЮТ відбулася зрада положень коаліційної угоди, яка була нами напрацьована, то ми вдалися до створення окремої депутатської групи, яка постійно підтримуватиме всі законопроекти, що працюють задля блага держави й лишатимемось осторонь тих, які шкодять її добробуту.

Ось, наприклад, на голосування виносилися законопроекти нібито антикризового характеру, але ми за них не голосували, бо вони стосуються наповнення бюджету через збільшення ставки оподаткування, а це навпаки завдаватиме більшої шкоди, бо в час кризи економіку варто оподатковувати по мінімуму, а не по максимуму. Якщо ми "душимо"  підприємців великими податками, то згодом це нам виллється чималим мінусом.

А от закон щодо збільшення ввізного мита на нафтопродукти, який сприймають неоднозначно багато людей, ми голосуємо "За", бо таким чином збільшуємо конкурентоспроможність вітчизняного товаровиробника. Як результат, у нашого підприємства буде прибуток, зарплата, податок, а все це вигідно для суспільства.

Ми б хотіли, аби Кабінет Міністрів справді реально поглянув на всю економічну ситуацію в Україні ситуацію та представив належні антикризові законопроекти. Наприклад, щодо детінізації економіки. За одними даними у нас знаходиться у тіні більше 25%, а за іншими – більше 40% економіки, а кожен відсоток – це додаткові кошти до бюджету. Та для легалізації економіки потрібно створювати реальні умови оподаткування, щоб бізнес міг працювати не в тіні, а відкрито.

Ви, як представник депутатської групи "За Україну", якою бачите Україну, яким бачите майбутнє держави, власних дітей? Що потрібно робити вже сьогодні задля цього?

Перш за все, ми бачимо Україну демократичною державою, справді демократичною державою. Щоб свобода слова, совісті у нас була реальною.  Щоб кожна людина вільно себе почувала, не відчуваючи на собі диктату та приниження. Що стосується формату свободи слова, то скажу, що у нас ситуація змінилася дуже у позитивному сенсі, але негатив у тому, що зараз багато ЗМІ працюють на замовлення тих чи інших груп та  зловживають цією свободою слова. Це надзвичайно шкодить процесові демократизації суспільства. Така ситуація виникла внаслідок того, що чимало засобів масової інформації належать кільком олігархічним групам, фінансуються ними і виконують їх замовлення. З іншого боку, наше суспільство ще не налаштоване на те, щоб не сприймати замовлені публікації. У нас часто правда захована під чималим шаром брехні, тобто її треба дуже довго відкопувати, а для цього відповідно й думати. Але вже дуже добре, що за п'ять років президентства Віктора Ющенка жодний з журналістів не повторив долю Георгія Гонгадзе, а тому у нас є перспективи з часом отримати чесну і незалежну пресу.

На завершення відійдемо від політики й поговоримо про те, чим Ви займаєтесь у вільний час та що б побажали людині і громадянину, яку б зустріли на шляху?

Перш за все, усім нам я б побажав частіше посміхатися, адже коли людина – оптиміст, то від неї йде позитив та щастя. А особисто я люблю ходити в гори, кататися на лижах, коли маю час. Коли ж я вдома, то люблю читати, працювати в саду. Люблю купувати картини сучасних, переважно Івано-франківських художників. Купуючи нове полотно, я тим самим підтримую художника, його творчість. А якщо придбав гарну книгу, то вже для моєї душі відпочинок…

Дякую за розмову.

         Розмову провів Олексій УСАЧОВ

 

РО