* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

СЛОВО І ДІЛО
РОМАНА ПЛУГАТОРА

21:50 08.09.2007

СЛОВО І ДІЛО<br>РОМАНА ПЛУГАТОРА

З ним нас звела доля – Білоцерківська райдержадміністрація в особі свого голови, на відміну від мера Білої Церкви, пішов на зустріч “Літфоруму” і допоміг словом і ділом у проведенні третього Всеукраїнського фестивалю “Поетична зима”.

Тепер на часі спільні проекти і розмова.

-- Назвіть, будь ласка, найяскравіший спогад вашого дитинства.

-- Мої спогади пов’язані із селом. Зараз я часто згадую своє рідне село. А інколи воно мені сниться.

Я народився на Івано-Франківщині у селі, що має у вигляд тризуба. Єдине в Україні, сформоване так географічно. Так забудова йшла. Згадую, як ми малі купались у тих ставках, де була надзвичайно чиста вода, де водилися раки, риби. Мені згадується той період, коли ми допомагали колгоспним конюхам гонити коней на пасовиська, а за це нам дозволяли кататися на конях. Також згадую тракторну бригаду. Мій батько працював бригадиром тракторної бригади, механізатором. Він постійно брав мене на поле. Згадую просторі поля, де свіжовиорана земля парувала. Тому у мене дуже приємна згадка про механізаторів, про трактористів, які своїми мускулистими руками робили свою справу вправно, з витривалістю і у той же час я часом заздрив їм, тому, що вони були справжніми чоловіками.

-- Як проходило ваше навчання? Яку освіту ви отримали?

-- Спочатку освіту я отримав, звичайно, господарську. Я закінчив технікум механізації сільського господарства. Потім сільськогосподарський інститут, економічний факультет. Спеціальність – економіка і управління аґропромисловим виробництвом. Пізніше – національна академія державного управління при Президентові - стаціонар. Отримав диплом магістра державного управління. Стажувався за кордоном – у Німеччині. Закінчив також аспірантуру інституту аґрарної економіки. Захистив кандидатську роботу. Кандидат економічних наук. Це коротко про освіту.

-- Назвіть будь-ласка декілька книжок, які сформували ваш світогляд.

-- Зараз, на жаль, я читаю менше, але у дитинстві я часто відвідував сільську бібліотеку. Ви знаєте, що таке сільські бібліотеки? Вони завжди погано забезпечені книжками, але, коли там з’являлись нові книжки, ми з однокласниками наввипередки бігли туди і позичали для читання книжки. Найбільше книжок я читав про козацтво. Мені здається, що зараз цих книжок менше можна знайти, на жаль. Тобто мене дуже цікавила історична література. Але сформувала мій світогляд насамперед Біблія. Мої батьки – віруючі люди. Вони робили у Біблії закладки для мене. І Біблія формувала у мене суто християнський погляд на життя. І ось зараз у мене на столі лежить Біблія з закладками. Вона вже багато років «ходить» зі мною із кабінету в кабінет, з посади на посаду… І я вважаю, що хоча і дуже давня, але це єдина книга мудрості. А ще з дитинства я багато читав Шевченка. І його книга поруч з Біблією постійно у мене на столі. І я іноді його перечитую, тому, що мені здається, що Шевченко ніколи не є застарілим. Шевченко – це наше переосмислення і наш орієнтир. Його стають і повчальними і первоосмисленням і орієнтиром. Звичайно, я також люблю читати Франка…

-- Тобто ви надаєте перевагу саме українській літературі?

-- Звичайно. Але в юності я любив читати і знову перечитувати і Висоцького. Навіть не тільки читати, а й слухати. Зокрема, мені подобається його збірка під назвою «Нерв». У цей період мені також подобалась Фадєєва «Молодая ґвардія». Для мене вона була дуже цікава тим, що я захоплювався геройством молодогвардійців в роки Великої Вітчизняної Вйни. Ось ці книжки і сформували мій світогляд.

-- Скажіть будь-ласка, по що ви мріяли у дитинстві. Які дитячі мрії ви здійснили, а які не здійснили, але хотіли б здійснити.

-- З дитинства у мене була мрія стати хорошим механізатором. Я бачив, що всі дорослі управляли технікою, комбайнами… Тобто перша моя мрія збулась, тому, що я не мріяв бути ні космонавтом, ні моряком. Я як і мій батько, як і всі мої сусіди і друзі мріяв бути хорошим трактористом. І я ним став. Закінчив технікум механізації, працював трактористом, бригадиром, інженером у колгоспі. Пізніше був головою колгоспу… Мрія моя збулась.

А пізніше були такі думки поступати на журналістику. Тому, що я був сількором районної газети «Вперед». Я був дописувачем цієї газети, тобто хотів бути журналістом. Потім, у зв’язку з тим, що я читав багато історичної літератури, хотів поступати на історичний факультет. Тобто були різні думки: чи то на журналістику, чи то на історичний факультет. Також у селі я брав участь у художній самодіяльності. Ми їздили по району з п’єсами. Навіть були думки поступити кудись, де робота пов’язана з творчістю. Але все-ж таки основний світогляд у мене сформувався під впливом дорослих механізаторів, батька і цей вплив дорослих і середовище сільське, механізаторське сформувало мій остаточний вибір і я все ж таки займався тим, чим хотів і перш за все професія моя пов’язана з сільським господарством.

-- Які книжки читають ваші діти?

-- Звичайно, вони багато читають. Але останнім часом я бачу, що вони цікавляться сучасною літературою. Ось я помітив у них на столі книжку Паоло Коельо «Алхімік». Але більше вони захоплюються філософською літературою.

-- А ви не хотіли б написати свою книжку?

-- Зараз, нажаль, не вистачає часу. Але, можливо, з позиції життєвого досвіду, трудової біографії і життєвої зрілості доведеться взятися за перо. І якщо писатиму, то, звичайно, мені хотілось би написати про село. Яке воно було, яке воно є і яким воно повинно бути. Мабуть, саме про те, яким село повинно бути. Ми вже написали одну книгу у співавторстві з польськими науковцями. Вона називається «Острів надій». Це книга про розвиток територіальних громад, про самоврядування. Це науково-практичне видання у співавторстві як науковця.

-- Яку музику ви слухаєте? Чи то закордонні виконавці, чи українські. І яка ваша улюблена пісня?

-- Звичайно, різні пісні слухаю. Якщо закордонні, то лише музику. Якщо слів не розумію, то краще послухати лише музику. Найулюбленіша пісня – це, звичайно, пісня про рушник. Також «Два кольори» дуже подобається. Люблю слухати Висоцького, Розенбаума, іноді сучасних естрадних співаків.

-- Який ваш улюблений фільм?

-- Мені надзвичайно подобається фільм «Тіні забутих предків»

-- Тобто також український. Ви народились на Івано-Франківщині і вам напевно близькі саме такі фільми?

-- Так, звичайно. Я вважаю, що сам фільм «Тіні забутих предків» – це вже класика. Також люблю дивитись «В бой идут одни старики».

-- Як ви ставитесь до журналістів?

-- З великою повагою. Тому, що я їх називаю творчими особистостями. Тобто це люди, які мають, як і інші митці, дар від Бога. Я журналістів називаю митцями. Тому, що люди, які мають влучне красномовство, не має значення, чи то журналіст телебачення, чи то журналіст радіо, газети, того чи іншого видання… Це люди творчі, неординарні, у той же час вони дуже трепетно реагують на ті чи інші тенденції, протиріччя, які бувають в суспільстві. Журналісти, як представники еліти надзвичайно сильно впливають на рух суспільства вперед. Вони не тільки формують суспільну думку, бо цн люди вільні у помислах і діях. Правдиве журналістське слово надзвичайно важливе для громадськості, для суспільства. Я завжди з великою повагою ставлюсь до них, тому, що на сьогоднішній день нам надзвичайно важливе журналістське слово у правдивості тих чи інших речей, які відбуваються у суспільстві. Надзвичайно важливо, щоб вони не служили якомусь політичному замовленню, а були вільні у своїх поглядах і правдивості.

-- А ви ходите в театр?

-- Протягом цього місяця був два рази. Перший раз був у опері. А другий раз був у театрі Франка зі своєю родиною на виставі «За двома зайцями». Дуже хороша вистава у сучасній постановці. Мені дуже сподобалось. Але, нажаль, я останнім часом дуже зайнятий і довелось за останній місяць відвідати театр лише два рази. Але є бажання відвідувати його частіше. Я вважаю, що театр – це основне середовище, яке повинно формувати і культуру людей і мистецтво. Я вважаю, що театр - це одне із найвищих досягнень і шедеврів культури. Перш за все із-за того, що зараз прогресує телебачення. Люди мають більше можливості дивитись телебачення. Нажаль, останнім часом театральне мистецтво не просто не пропагується, а чомусь відходить на другий план. Я вважаю, що це неправильно, оскільки найприродніше актор може себе проявити найбільше в театрі, а не в серіалах і фільмах. Тому, що актор театру взаємодіє з усім театральним середовищем і у першу чергу з глядачем. Це дуже важливо, бо у театрі фальші бути не може. Тут найбільше проявляється акторська майстерність, режисерська майстерність, майстерність постановки і майстерність взагалі усього дійства, яке відбувається на сцені.

-- Зараз, на жаль, дуже актуальна проблема наркоманії. Що ви побажаєте український молоді сьогодні?

-- Якщо говорити з філософської точки зору, то молоді потрібно розуміти, що життя одне і воно дуже коротке для того, щоб витрачати його на дурниці. У житті потрібно встигнути зробити багато важливих речей. І коли молодь розпорошує багато життєвих сил і здоров’я на зловживання алкогольними напоями, цигарками і у самому найгіршому випадку зловживання наркотичними речовинами… Я вважаю, що це перш за все проблема суспільства, проблема сім’ї. Я вважаю, що кожен на своєму місці повинен починати з себе і давати приклад. Якщо ми будемо багато говорити про здоровий спосіб життя, а самі вживати всі ці речі – результату не буде. Треба на кожному кроці показувати приклад і, роз’яснювати, що це не тільки здоров’я однієї людини, а й здоров’я майбутніх поколінь. Це має бути державна політика, тому, що ми можемо загубити генофонд і взагалі націю. Тому, що нація поступово може деградувати. Тому я бажаю сучасній молоді більше розвиватись у культурному плані і цінувати те, що їм дано. Тобто не втрачати цінності.

Розмову провела Альона Вінницька