* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

Микола Перекопай

22:41 08.08.2007

ПРОЗОРІ КОРДОНИ

Зайшла якось до сусідки

Кума Катерина.

А та сидить похнюпившись

Посеред хатини.

Сидить вона, хитається

Скрушно на ослоні,

Наче тренер Лобановський

В ложі стадіону.

Сидить кума, обхопила

Голову руками

Та й б’є зрідка по колінах

Себе кулаками.

— Добридень, кумо! Що із Вами, —

Питає небога, —

Може, того, захворіли,

Треба допомогу?

— Та ні, кумо, Господь з Вами, —

Сиджу та й думаю:

Чого вчора Йван приходив

Вже півдня гадаю!

Увечері, як лягала

Я учора спати,

Забулася на защіпку

Хатні двері взяти.

Зайшов Іван, роздягнувся,

Коло мене вклався,

Зробив мовчки свою справу

Й додому подався.

Дивно, кумо: ні словечка

Не сказав заброда…

А тепер сиджу й гадаю:

Чого ж він приходив?

Щоб не думати опісля,

Чого Йван приходив,

Беріть двері на защіпку,

То й не буде шкоди!

ПРИГОДА У СТАМБУЛІ

(або самі себе «взули»)

У Стамбул з Одеси гості

Повезли доляри,

Щоб віддати за заморські

Ходові товари.

Вранці кожен з них скупився

(Вибір був багатий).

До від’їзду залишився

Час, щоб погуляти.

Ось гуляють неквапливо,

Дивляться направо,

Уперед, назад, наліво —

Як усе цікаво!

Тут майдан просторий, чистий

Відкрився за рогом.

Наче вимерло все місто —

Немає нікого!

Й ціла площа — диво! Що то?

Від стіни і далі

Стоять парами чоботи,

Шльопанці, сандалі…

«Це ж все викинули турки, —

Бач, які багаті»

Й почали мішки і торби

Ними напихати.

«Буде цей товар в наметі!»

Брали, не барились,

А тим часом у мечеті

Вірнії молились.

Помолились і нарешті

Вийшли із мечеті:

«Ти диви, де ж наші мешти? —

Чудеса в решeті!»

…Швидко правоохоронці

Злодіїв спіймали

Й там, де з ґратами віконце

Усіх потримали.

Так в халепу потрапляють

Люди наші нині

Бо мандруючи, не знають

Звичаїв країни.

То ж колись ти десь полинув

По якомусь туру,

Поцікався про країну,

Про її культуру.

Щоб не вийшло як в Стамбулі

«Човники» втонули…

Щось не знали, щось не чули —

Й самі себе «взули»!

Грудень, 2002

* * *

Тепер Ярема вчить Хому:

«Мабуть у світі кожен знає, —

В житті завжди везе тому,

Хто не везе, а поганяє»!

Січень, 2003

ДОДИВИВСЯ

Після літа в школі знов

Клопоти освітні.

Діти пишуть твір на тему:

«Канікули літні».

Сашко пише: «Літом був я

На селі в бабусі.

Носив воду із криниці,

Ганяв пасти гуси.

Бачив коней, вівці, кози,

Свиней і корови.

І такі вони всі гарні

Молодці й здорові!

Тільки півень старий, хворий

Зовсім не мав сили…

Тож його по черзі кури

На плечах носили».

Грудень, 2001

РИНКОВІ СТОСУНКИ

Каже Ганна чоловіку

Рідному Степану:

— Я з тобою цілуватись

Задаром не стану.

Десь позичила скарбничку

Пузату нівроку

І на стінку причепила

Коло ліжка збоку.

Завела нові порядки,

Визначила плату:

Поцілунок за п’ять гривень —

Зовсім не багато.

— Згода, люба, —Степан каже, —

Нкуди діватись.

І скарбничка потихеньку

Стала наповнятись.

Кілька місяців минуло…

Чи рано, чи пізно

Довелось розбить скарбничку:

Вже більше не лізло.

Подивились: по п’ять гривень багато лежало,

Трохи менше десятками

Траплялись доляри…

— Я вкидав лиш по п’ять гривень.

Де ж оці взялися?

— Не всі ж такі скупі як ти —

Щедріші знайшлися!

Жовтень, 2001

За чаркою говорять давні друзі.

Пафнутію Данило промовля:

— Ходити босоніж у полі, в лузі,

То акористь для здоров’я немала.

На те сказав Данилові Пафнутій:

— Правдиві, як завжди, твої слова —

Буває, як прокинувсь вранці взутий,

Болить мені страшенно голова!

Грудень, 2002

ПОБАЖАННЯ

Каже жінка чоловіку

П’яниці Семену:

— Не дай Боже, як помреш ти

Раніше за мене:

Похорон тобі відбуду

Дуже дорогий,

Пам’ятник тобі поставлю:

Будеш як живий!

Стоятимеш на картинці наче на воротях

В заношеній кухвайчині і драних чоботях.

В одній руці — повна чарка

Гіркої сивухи,

А в другій — «Прима»-цигарка,

Круг кашкета — мухи.

Липень, 2003

ЗАГАДКА

Козел страшний ізпереду,

Бо має він роги,

А кобила, то іззаду,

З копитами ж ноги.

А тепер скажіть на милість

В якої тварини

Страшною є не одненька,

А дві половини?

Липень, 2003

ЕКСПРОМТ

Тетяні Худолій

Життя твоє — натягнута струна…

Так хочеться торкнутись, щоб заграла…

Все робиш без господаря, одна,

Буваєш часто то весела, то сумна…

Торкнуть боюсь, щоб струни не порвались…

Серпень, 2001

ПРО МОВУ

Називаю її просто рідною.

Говорив нею батько і дід,

Мову, якою я думаю.

Нею сприймаю я світ.

Часто чую співають про мову

Жалісливі, сльзливі пісні

Називають її солов’їною,

Хоч при чому тут солов’ї?

Ще буває зовуть калиновою

На догоду чиєїсь душі,

На забибуль зовуть барвінковою

Наче мова вже мертва зовсім.

Нашу мову бездумно зневажили

Незаслужено мабуть самі

І ховаємо самі себе заживо,

Бо такі несвідомі й дурні.

Рідна мова — культури основа

Жисить серце і душу мою…

Хай в пошані живуть інші мови

Рідну ж мову як матір люблю.

Називаю її просто рідною

Говорив нею батько і дід

Мову, якою я думаю,

І якою сприймаю я світ.

Липень, 2002

* * *

«Люблю я русскій мат» — ти бач,

Таке вже гобі має Грач.

Ще й домагається щоб мату

Надали статус і пустили в нашу хату.

Жовтень, 2001

КАЯТТЯ КОМУНІСТА

Мене, колишнього, — повісити прилюно,

Хоч я нікого не зарізав і не вбив.

А лиш за те, що банді непідсудній

Щомісяця ретельно я платив.

МІЛЬЙОНИ

В державі нашій хоче кожен

Заможно жить. Повір мені:

Мільйона тільки вкрасти можеш,

А заробити — то вже ні!

Червень, 2001

* * *

Про говоримо не раз:

Ми за розвал Союзу винні,

Повинні за російський газ

Терпіти їхній флот донині.

На всьому іншому печать,

Мовчать про те, що вкрали в нас

Про заощадження мовчать,

Мовчать про золотий запас.

Хоч і «по-братьски» все ділили,

Найбільше радий я тому:

Як добре, що Москві лишили

Сибір, і Соловки, і Колиму.

Травень, 2002

* * *

Солодкі обіцянки кандидата:

В них правди не було й нема.

За ними не Укрaїна багата,

А, мабуть, тільки зашморг і тюрма.

Квітень, 2003

ПРИГОСТИЛА

Загадує на роботу

До КСП вранці

Бригадир своїй кумі

Ланковій Маланці.

Вона саме вареників

Всіжих наварила

І поснідать бригадира

Радо запросила.

Запросила кума кума

На покуті сісти.

Поставила вареники:

— Звольте, куме, їсти.

Кум вариник на виделку

Спритно нахромляє

І до повної макітри

Оськ так промовляє:

— Вареники-мучeники

Муку витерпіли.

Ви у баняку в окропі

Так довго кипіли.

Ми ж вас величаємо,

В сметану вмочаємо!

І почав їх величати

Повагом і з миром.

Добрі в куми варенички

У сметані з сиром.

Глядь — псяюха на порозі

Злісно зизить очі.

— Чогось гарчить ваш собака,

Мабуть їсти хоче?

— Годувала, усе виїв,

Не лишив і ріски.

Мабуть сердиться що Ви

Їсте з його миски.

Липень, 2001

* * *

Не в лісі-лісі темному,

А в нашому дворі

Росла собі ялиночка

На радість дітворі.

Росла собі, пишалася

Зеленою красою.

Під нею дітки гралися

І літом, і зимою.

Під Новий рік якийсь Хма,

Що в нього сизий ніс

Зрубав ялинку крадькома

І на базар відніс.

Пеньок дитина обійма,

На віях краплі сліз…

Проте з горілкою Хома

Й червоний в нього ніс.

Грудень, 2002

* * *

Совається стара баба

На печі гарячій.

Де не сяде, припікає

Черінь так добряче.

То моститься під комином,

То скраєчку ляже.

Попомучилась сердешна

Й спересердя каже:

— Добре тому, хто в дорозі:

Він горя не знає,

Сидить в санях на соломі,

Коней поганяє

А як стануть земерзати

Ноги або спина,

Щоб зігрітись стриба з саней

Та й біжить за ними.

Грудень, 2002

ПРИКАЗКА

Ходив Степан на роботу,

Бо душа бажала.

Переходив через річку,

Де кладка лежала.

Іде якось він з роботи

Та й думку гадає:

Чого важко так працює

А грошей не має.

Бідно в хаті і надворі,

Господа хиріє,

Батько й мати вже старенькі

Дружина хворіє.

І зглянувсь Господь з неба

На біди Степана:

Чоловіку допомога

Потрібна негайна.

Послав ангола на землю:

— Не барися, синку,

Та поклади отам на кладку

З золотом торбинку!

Ось вже стежка привела

До річки Степана,

Де на стежці коло неї

Кладочка лежала.

А Степанові мізки

Як біз заморочив:

— Я цю кладку перейду,

Заплющивши очі!

Натягнув він капелюха

На самії очі…

І ту кладку розігнавшись

Мов хорт перескочив.

Мораль така в цім випадку

Та й брехать не гоже,

Бо дурному, як той казав,

І Бог не поможе.

Жовтень, 2003

* * *

В санаторій чоловіка

Жінка проводжає.

Стоять собі на пероні

Мило розмовляють.

— Оце тобі на дорогу

Півлітру поклала,

Огірочків малосольних,

Цибулину, сала.

Ходи в бари, ресторани,

Концерти, кіно,

Грай у карти-преферанси,

Шашки, доміно.

Якщо будуть екскурсії, —

То не відмовляйся,

Більше світу побачити,

Милий мій, старайся.

Пасажирів попросили

Зайти до вагона.

А вона йому щосили

Гукає з перона:

— Не трать гроші, дуже прошу

Я тебе сама

На ті речі, які вдома

Маєш задарма!

Липень, 2001

* * *

Ось і прибилась до двора

Нежнада пенсії пора:

Дзвінок останній, —

З всього видко.

На хвилюватися не варт,

Бо, як казав колись Сократ:

«Хорша старості пора

На жаль вона минає швидко…»

Вересень, 2003

* * *

Старий? Який я вам старий?

Щоправда літ прожив немало…

Але давно вже зрозумів:

Що не бува старих людей, —

Старе буває тільки сало!

Вересень, 2003

* * *

Трескавець. Погожа днина,

Сонце сяє, вітерець…

До бювету йде родина

Через вигін навпростець.

Мама й тато не в гуморі, —

Видно посварились…

Коло них маленька доня

Таке дівча миле.

— Ма! Дивіться, он пасуться

Маленькі рорівки!

— Не корівки то, а кози:

Мають по дві дійки.

Ще без ріжок козенятка

Кізонька — їх мати.

А хто ж тоді їхній тато?

Як його впізнати?

— Он їх татко, — мама далі

Свою доню учить, —

— Той рагатий, з бородою

Цап, козел смердючий.

Вересень, 1338

* * *

Пита жінка в чоловіка

«Човника» Адама:

— Що привіз мені з Європи,

З міста Амстердама?

Модню шубу, мо’ парфуми,

Дорогі коралі…

На дві сотні зеленeньких,

Що тобі давала?

— Не привіз тобі нічого

Ні шуб, ні коралів,

Бо мене там полісмени

Ось… Оштрафували.

— А за що ти заплатив

Таку крупну суму?

— Згадав тебе й спересердя

На тротуар плюнув!

Листопад, 2003

* * *

Від того в Україні

Здавна біди,

Що всі ми українці

Самоїди!

Липень, 2000

* * *

Знову в президенти

Збираються лізти

Не лиш ті, що сиділи,

Й ті, що мають сісти.

Жовтень, 2004

* * *

В.Мельнику

Слово розкішне й доброта

Із-під пера виника:

Сіє розумне і вічне

Щира душа козака!

Грудень, 2004

* * *

Богдані Г-о

Радію дню, прожитому з тобою,

Хвилинні щастя подаровані тобі,

Радію, що стаєш сама собою

В цій нелегкій і довгій боротьбі.

Я хочу щоб покинули печалі

Твоє розумне і задумане чоло

Хай позникають сумніви і жалі,

А смутку щоб і близкьо не було.

Я хочу щоби щастя не минало

Твоєї хати і твого двора.

Я хочу щоби більше прибувало

Здоров’я твоїм рідним і добра.

Вересень, 2005

* * *

Роману І-ву

Нехай тобі кортить життя нове,

Нехай завжди свербить долоня ліва,

Нехай дорогу довгу пропливе

Сім’ї твоєї лодія щаслива!

Жовтень, 2002

УПАВ З ДИВАНА

Сіло сонце. У господу

Прийшли повечеряти

Хтось постукав у віконце,

Кум стоїть у дверях вже.

Коли гості на порозі —

То щастя у хаті

— Ось сідайте з нами, куме,

Їжте, чим багаті.

Тут і чарочка знайшлася

(Сама налилася)

Тоді друга, потім третя

Затягла в тенетя.

Доки куми вечеряли,

Зовсім поночіло.

Розгулялась непогода,

Снігом завертіло.

Іти куму далеченько

До рідної хати.

— Залишайся, куме, в нас

Переночувати.

Упоравшись господиня

Залізла на піч,

На черені вмостилася.

І настала ніч.

Рано-вранці пан господар

Очі протирає, —

Бачить: одяг кумів є,

А кума немає.

— Куме, де ви? — Я на печі.

— А чого ж так рано

Ви там, куме, опинились?

— Та упав з дивана.

Серпень, 2001

БЕРЕЗНЕВИЙ КАЛАМБУР

Не люби холостого мужчину:

З нього користь ніяка, повір

Як і досі не вибрав дружину,

Не зупиниться і на тобі.

Не люби удівця, що доправив

До могили свою половину

І тебе він туди такладе,

Якщо візьме собі за дружину.

Не люби розлученого зґоя,

Не надійся, не вір, не чекай —

Він ніколи не буде з тобою,

Бо розлучиться, краще тікай.

Полюби собі мужа жонатого,

То надійно, назавжди, на вік.

Він тебе дуже щиро кохатиме,

Як дружину свою чоловік.

Березень, 1999

* * *

На канікули зимові у село

Завітав до діда-баби внук Пвло.

Радий дід, що внук у нього загостив, —

Покататися на конях запросив.

Дід гнідого у санчата запряга.

Внука інформує — де дуга,

Де хомут, як на голоблі одягаються гужі

Все показує, — бо ж люди не чужі.

Хоче дід щоб запрягати вмів Павло:

Мо’ частіше заглядатиме в село.

Дід по конику легенько батіжком,

І поїхали поволеньки, шажком.

На початку руху кінь напружився, як лук,

Так, що вилетів з гнідого кріпкий звук…

Зацікавлено спитався внук Павло:

— Що за звуки вилітають? Що воно?

— Та не важко здогадатись, — каже дід —

Тільки треба покумекати як слід.

Відповів серйозно внук як водиться,

— Знаю, діду. То так кінь заводиться!

Листопад, 2005

* * *

Змосковіла Україна, і мова, і слово

Ой, як важко розривати імперські окови.

Правлять нами москалики від Богдана й досі,

Через те ми ходим в злиднях і голі, і босі.

Біда в тому, що «гетьмани» Москві продалися

Так шанують москалика, соромно дивиться

Зброю тактостратегічну вивезли в Росію…

Озброїли аґресора, роздігли Вкраїну.

Ні не згинуть воріженьки як роса на сонці.

Треба їх за барки брати у своїй сторонці

Треба гнати лукавого Москви резидента

І злодіїв вимітати з кола Президента.

А багатьом у Верховній наручники треба

Вони ж сидять в депутатах на сьомому небі.

А багатьох олігархів без розмов за ґрати,

Щоб нікому не кортіло у держави брати.

Незалежність Богом дана нашій Україні.

Жити б усім та радіти, працювать сумлінно.

Так не хочуть плуга перти внуки комуністів,

Бо привчені від колиски лиш пити та їсти.

На землі багатій нашій всім роботи стане

І тоді народ вкраїнський гибіть перестане.

Потерпімо, вже минає лихая година…

І настануть дні щасливі в нашій Україні!

1997

ПАТРІОТИ НА ВІТЧИЗНЯНІЙ ТЕХНІЦІ

Диво дивнеє настало

У нас в Україні6

Їздить Кучма на «Таврії»,

Мороз — на «Волині»,

Лазаренко, той гасає

На бубеньській «Сулі»…

А зарплати нам нема:

Замість гривні — дулі.

1997

* * *

Баба Фрося слізно пролсить

За синочка свого:

— Виберіть у Президенти

Шурочку мойого.

Він не «первий» у державі

Иа й не «другий» злодій

Взяв з скарбниці небагато —

Сімдесят мільйонів!

Дуже хочу, щоб синочок

Був із булвою,

Хоч не все горазд буває

В нього з головою.

У Парламенті керує

Ще не зовсім вдало…

От як буде Президентом,

Зовсім інша справа!

Там за нього думать будуть

Радники і радці.

Як продати Україну

Москві чи канадцям.

Я помру, а син хай буде

Вами керувати…

Ой, не доведи Господь

Такого діждати!

Січень, 2000

* * *

За пашпортом — українець,

Батько в нього, кажуть, — німець.

Батьківщини має дві

І душа його в Москві.

Цей помчить мов під парами

Під усіми прапорами…

Листопад, 1997

* * *

Прем’єр-міністром був той ланець,

Відомий більше як «панамець».

Чого ж так рвався він до влади?

Щоб гроші красти у громади

І хоч не має голови,

А прагне, стерво, булави!

* * *

Державні роздає мільйони

Злодіям щедро Кучма Льоня.

Чужинський Чорноморський флот

Пустив у Крим на двадцять год.

По «просьбє дядькі Черномора»

Зробив для гривні «коридора»

І скривдив весь трудящий люд.

Не президент, а словоблуд…

Як так і далі піде, то нівроку

Здобуде номінанта «Злодій року».

Лютий, 1999

* * *

В житті існує істина одна

Стара, як світ, але жива вона…

Як не крути, не думай, не гадай

Хоч обійди увесь наш рідний край.

Ніхто тобі не скаже: — Дядьку, нате!

А швидше скаже: — Дядьку, дайте!

Січень, 2000

* * *

Ти мене вразила дивною красою

З давньої ікони знято образ твій

Карими очима, довогою косою,

Я молюсь на тебе, мого серця світ!

Чорні брови в тебе, личенько рум’яне,

Як в гірської сарни та твогря хода

Губи — спілі вишні, погляд полум’яний

Краю галицькoго сила молода.

Як зірниці в небі промайнули очі,

Освітили миттю навкруг себе тло.

І рапотово зникли, мовби серед ночі

У Дністрі русалки, наче й не було…

Листопад, 1997

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

Микола Перекопай народився 23.05.1935 в селі Нова Оржиця, Згурівського р-ну Полтавської (нині Київської) обл. Після закінчення 10-ти класів навчався в Київському політехнічному інституті. З 1958 року працював майстром, старшим майстром, виконробом і начальником цеху на: Кульсаринській ЦЕС, Старобешевській ДРЕС, Трипільській ДРЕС. Член літературного об’єднання ім. Григорія Косинки. Друкувався в журналі «Ластівка». Живе в місті Українка Київської обл.