* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

"Повернення" Миколи Горбаля — ключ до українського майбуття

07:25 16.09.2015

Недавно мав приємність прочитати захоплюючий художньо-документальний роман уродженця Лемківщини Микола Горбаля, колишнього дисидента й політв’язня, згодом політика, а нині письменника. На відміну від попередніх його книжок — це не автобіографічна розповідь. Це хвилююча оповідь про пошуки групою молодих київських нонконформістів свого місця у нинішньому, глибоко просякнутому гріхом, світі.

Книжку об’ємом 358 сторінок (традиційного для книжкових видань формату B-5), яка ще на початку нинішнього року вийшла у харківському видавництві «Права людини», починаючи з перших сторінок, читається на одному подиху. Цього не може навіть зупинити така вада книжки, а точніше особливість нашого часу, як намагання втиснути максимум тексту у мінімум друкованих аркушів. Це не тільки моє враження. Тому книжка заслуговує на увагу усіх, хто шукає ключа до українського майбуття.

Притаманна детективам напруга починається від сцени, коли промокла до останньої нитки босонога красуня, яка нагадувала ангела, бігла Андріївським узвозом у час рясного дощу. Хоч «Повернення» Миколи Горбаля не є ніяким детективом. Не є вона теж мемуаристикою, як в одній замітці написала Оксана Забужко, зізнавшись, що останнім часом доводиться читати, “по роботі”, багато мемуарів і туди ж віднесла роман «Повернення».

Мемуарами була перша книжка Миколи Горбаля, видана ще 2001 році — «Один з шістдесяти». Частково до мемуарів можна віднести й другу книжку — «Презентація життя», видану в 2006 році. А ця книжка — глибокий матеріал для рефлексій над причиною та джерелом зла, що панує у нинішньому світі. Поданий він не у формі, зазвичай нудного для загалу читачів, філософського трактату, а як художнє полотно. В діалогах герої, які втомлені бездуховністю, шукають свого місця в українському світі. У розмовах героїв наводяться короткі фрагменти з документів, наукових та філософських праць. Тому «Повернення» Миколи Горбаля відношу до розряду художньо-документальних романів.

У ньому автор згадує ім’я нині майже невідомого в Україні російського письменника-містика філософа Даниїла Андреєва (1906–1959). Його книги в Росії почали видаватися щойно в 1991 році. Він, чи не вперше у російській філософський обіг ввів термін «демон великодержавності»! Цей термін проходить крізь увесь роман «Повернення», у якому показано, що усякі русскіє міри — демонічна затія, яка буде подолана силами правди. Аби показати, що демони великодержавності та сили правди не є витвором людської уяви чи абстрактним філософським поняттям, а елементом людського буття, М. Горбаль згадує особу швецького вченого й політика, котрий згодом став містиком XVIII століття — Еммануїла Сведенборга з його снами-яснобаченнями, у яких йому було дано побачити докази існування душі.

У романі «Повернення» показано, що на перший погляд випадкові люди, котрі сходяться на вечерниці до київської акторки Роксоляни (так вона звучить в авторському написанні) Лукашевич, вже мали призначену їм Провидінням конкретну роль. Часто дуже несподівану. Автор у якості прикладу, що підтверджує цю думку, наводить художника Петра Забарила. У перших сторінках роману він показаний, як цинік та легкодух, для якого немає нічого святого. Обман був способом життя. В останні роки радянської влади пропагандист районного масштабу, прикидаючись інструктором райкому комуністичної партії, змушував сільські ради купляти його «голови» (погруддя Леніна). Під впливом вечорниць у Роксоляни ця людина стає зовсім іншою — усвідомлює, що Господь дає людині талант тому, щоб служити нації. І це не тільки мрія автора. Життя показує, що спосіб буття людини залежить від середовища, у якому вона перебуває. Інша справа чи невеличкі групи нонконформістів можуть змінити світ, який руйнувався десятиліттями?

Спочатку банальні товариські посиденьки у Роксоляни з часом трансформувалися у регулярні щотижневі інтелектуальні зустрічі нонконформістів, які притягували все більше коло людей. Як випливає з роману, вирішальним у тому, що зустрічі переростають у інтелектуальний клуб, був сон київського художника Василя Розпутенка, який приснився тоді, коли його дідусь, вірний сталінець, мав фатальний серцевий приступ. Спроба зрозуміти чи це була лише випадковість, чи знак зі світу душ, у колі згуртованих навколо Роксоляни осіб, викликає дискусію, яка захоплює все більше коло історично-моральних і духовних проблем. Тим паче, що й у головної героїні роману теж був дивний сон, який її змінив. Їй приснився вбитий російськими шовіністами наречений Денис. Він сказав, що у житті їй належиться зіграти цілком іншу роль, ніж досі вона грала в театрі. За його словами українцям пророчено три дощі. Перший — важкий дощ спокути вже закінчився. Скоро буде другий — дощ очищення від скверни. А третій — буде дощем радості і благодаті Божої. Героїня крізь увесь роман нагадує всім про третій дощ. Спочатку цей загадковий термін був незрозумілим і самій героїні, а не лише читачеві. Однак, в останньому розділі роману показаний образ України у час третього дощу.

Намагання зрозуміти сенс третього дощу і слова зі сну «про цілком іншу роль» у підготовці до того дощу приводять учасників товариства до висновку, що у способі життя та відданості у служінні Україні треба рівнятися на великі постаті. Усе товариство, що збирається у Роксоляни, сходиться на думці, що постаттю, до якої вони хотіли б уподібнитися є митрополит Андрей Шептицький. Спочатку всі вони були байдужими до справ українських, усі вони різними, часто складними дорогами, які і митрополит Андрей, прийшли до жертовного служіння Україні. Це, по суті, стосується також і головної героїні — Роксоляни, котра наївно погодилося стати, красивим придатком до багатства загадкового бізнесмена (а насправді російського розвідника). Проте не зазнала вона щастя в подружжі, де їй була відведена роль дружини-придатка, якому було наказано не втручатися у не свої справи. Однак їй, як сказав у сні вбитий шовіністами наречений Денис, належалося зіграти цілком іншу роль…

Є у романі один нюанс, який на перший погляд може видатися припасованим під нинішню ситуацію. Йдеться про пророцтво одного з головних героїв роману — отця Валерія Лукашевича, що прийде час і на майданах України лунатиме молитва і силою цієї молитви злочинці у владі втечуть до безбожної Росії. Усі ми були свідками як лунала молитва у час Майдану Гідності, особливо у його найдраматичніші миті, і як Янукович та його поплічники втікали до Росії. Автор «Повернення» запевнив, що ніяких припасувань тут не має, бо книга була закінчена ще до початку Майдану Гідності. А чому потрібно було аж більше року для видання книжки — питання, яке виходить за рамки рецензії…

Виявляється, сюжет про пророцтво отця Валерія про молитву на майданах та втечу до безбожної Росії злодійської влади базується на реальному факті. Хоч у романі автор прописує його у роках незалежності, насправді воно відноситься до середини 1980-их років. У час ув’язнення за правозахисну діяльність життєвий шлях Микола Горбаля пересікся з однією глибоко віруючою людиною, яка каралася за віру, за те, що відверто говорила, що зло впаде, що Україна буде вільною, очиститься дощем благодаті Божої, а сили зла будуть подолані, бо таким є промисел Божий. То ж не дивно, що багато із віщих думок (молитва на майданах та втеча влади — це тільки дві з них), почутих за ґратами автор передає читачеві як історично-моральні науки отця Валерія.

Микола Горбаль закінчує роман розділом із не так вже далекого майбутнього. З розпадом Росії усі загрози, що нависають над світом відійдуть у минуле. Україна підніметься з упадку, багато хто із тих хто, свого часу покинув Україну, старатимуться повернутися. Звідси й заголовок роману — «Повернення», за яке відповідає міністр Ляна Розпутенко (Роксоляна Лукашевич).

Багато хто, виходячи з нинішніх реалій може сказати: фантастика. В анонсі до книжки автор написав: «Пророцтва Божого Провидіння дають підставу авторові закінчити роман оптимістично». Бо ж, якщо в основу закону земного, покласти Закон Божий, то це, що нині видається фантастикою, у близькому майбутньому може бути реальністю.

У книзі є дві сюжетні лінії, які це ілюструють. Події обох сюжетів відбуваються в одному з районних центрів Харківщини. Перший у середині 1980-их років. «Вчителька» української мови зробила все аби виховати в учнів ненависть до української мови, показуючи учням її «другосортність», «штучність»  та «непотрібність» у житті. Її наступниця — дочка харківського вченого, який змушений був тікати перед репресіями до Ленінграда, працею, вірою та любов’ю кардинально змінює ситуацію. Ті хто найбільше глузував з мови з часом стають найбільшими її захисниками. Однак цей сюжет закінчується трагічно. Каральна машина російського шовінізму жорстоко вбиває спочатку вчительку, а згодом її найпослідовнішого учня.

Другий сюжет, який показує, що віра та любов можуть творити чуда, стосується будівництва храму. У тому ж містечку, про яке була мова у попередньому абзаці, люди на зламі віків змогли змобілізуватися, побудували новий храм, захистили отця Валерія, хоч на перший погляд здавалося, що ініціатива немає ніяких шансів на успіх, бо і церковна, і політична влада були там неукраїнськими.

Оскільки нині дуже часто і дуже легко шиють ярлики «зрадників», то й того питання хотів би торкнутися, оскілки воно підняте у романі «Повернення». Герой роману отець Валерій, який закінчив ленінградську духовну академію, є сином греко-католицького священика з Галичини, якого влада зламала та змусила перейти до офіційної, російської Церкви. Валерій часто ставав перед дилемою, чи його батько був зрадником. Відповіді на це запитання так і не знайшов. Автор роману показує, що без батькової «зради» отець Валерій не міг би виконати того, що йому згодом довелося виконувати. Він відроджує українську Церкву, мову в дуже важкому середовищі. Шукає шляхів до об’єднання Церков. На прикладі долі отця Валерія показано якими ж несподіваними бувають дороги, котрими веде людину Всевишній.

Роман Миколи Горбаля «Повернення» тісно пов’язаний з попереднім романом — «Презентація життя». Хто мав змогу його прочитати, матиме повнішу картину часу, про який пише автор. Особливо в сюжетах, у яких показано диверсійну діяльність кагебистської резидентури, що від першого дня проголошення незалежності України діяла під прикриттям «українських комерсантів». Отець Валерій, його дочка, акторка Роксоляна Лукашевич та російський розвідник Владімір є героями обох книг. Владімір видаючи себе за покровителя мистецтв, має завдання стежити, а точніше підслуховувати українські інтелектуальні середовища. Як він це робить, і коли його розкривають — одна з інтриг книги «Повернення».

На закінчення хочу сказати, що нині на книжковому ринку є чимало книг. На жаль, є такі, що й до третини не можна дочитати, бо немає у них ані світлої думки, ані дороги, якою повинна йти сучасна людина. Є книжки, що треба силувати себе, аби дочитати до кінця. Читаючи роман Миколи Горбаля «Повернення» також мусив себе силувати… Аби відірватися на обід і на вечерею. Тут не тільки показані джерела та природа зла, а й глибока віра, що їх можна перемогти. Відповідально заявляю: хто візьметься читати цей роман — буде мати неповторну інтелектуальну та моральну насолоду. І краще зрозуміє звідкіля беруться усякі «русскіє міри»…

Мирослав Левицький

Київ, 3 серпня 2015, стаття була написана для тижневика «Наше слово», друкується без скорочень, в авторській редакції.