* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

ВОНА БУЛА КИТОМ

16:17 09.07.2019

ВОНА БУЛА КИТОМ

 

 

Такою її створив Бог.

 

Велич її власного тіла не дозволяла їй серйозно ставитися до інших створінь, настільки дрібними вони були відносно неї. Тобто вона знала, що інші тварини теж існують, і вона зустрічала їх, у глибинах океану і ближче до його поверхні, але усі вони залишалися такими дрібними, що були для неї скоріше смішними, ніж цікавими. А бувало й так, що їхня зграя не зустрічала на своєму шляху інших тварин протягом наступних пів року, а то й довше. Бо так були прокладені їхні міграційні шляхи. Бо так був складений їхній життєвий розклад, що кити довгими місяцями подорожували у тих місцях, які не цікавили інших. І у тій тиші глибин, та малозаселеності вод, вони тримали свій піст, перебуваючи в роздумах по пів року.

 

Вона була самицею.

 

І її інстинкти самиці підказували їй, що найкраще довіряти самцям охорону зграї і всі турботи, пов'язані зі спілкуванням з зовнішнім світом.

 

Вона була повільною і спокійною.

 

І всі інші кити схвалювали таку поведінку, бо вона регулярно була в тяжі. А це окремий стан, коли всі інші її шанували. Навіть, коли вони мігрували на південь і там розкошували, відгодовуючись на планктонних полях, вона дозволяла собі рухатися повільно, поки самці ходили колами, створюючи циркуляцію безкінечних кілець жирного кріля, якого їй залишалося лише спокійно споживати.

 

Вона схвально посміхалася, коли самці заводили свої протяжні співи, перегукуючись з іншими зграями китів, а, інколи, й приймаючи їх у гості.

 

Вона розуміла, що її захистять.

 

Вона розуміла, що її не образять.

 

Її роль серед інших ролей була головною. Вона повинна була понести нове життя, викохати зародок, народити маленького кита, турбуватися про нього, доглядати за ним, навчати життю в глибинах моря, слідкувати, щоб він правильно поводився і добре харчувався.

 

А потім вона мала відпустити своє дитя на волю.

 

Такою була знайома їй послідовна циклічність, яка влаштовувала і її, і зграю.

 

Таким чином вона підтримувала стабільність у цьому світі. Так вона несла свою відповідальність. Вона була ще недостатньо старою, але вже достатньо досвідченою, щоб вже нічому не дивуватися на океанських просторах.

 

До одного місяця жовтня. До однієї блискавки, яка влучила їй у спину. То був гарпун китобоя.

Той гарпун ударив її не в горб, де було багато сала, а нижче у спину, де природного захисту майже не було, і він, пробивши шкіру та м'язи, уперся у хребець, перервавши безліч нервових сполучень, що поєднували усе її тіло єдиною нервовою системою, яка власне й робила саму китиху живою. Той раптовий і незнайомий біль, викликаний незвичною подією, до якої вона ніяк не була готовою, проникненням холодного сталевого гарпуна у її тіло, вона ні з чим не могла порівняти. Вона не могла його ідентифікувати. І тому, не могла зрозуміти.

 

До держака гарпуна, що вперся у її хребет, було приєднано заряд пороха, і той заряд вибухнув, потужністю свого вибуху перетворюючи проникаюче поранення на смертельне.

 

Кривавий отвір був таким великим, що кінці розірваної плоті вже не могли зійтися, а з розірваних артерій фонтанувала кров.

 

Вона не могла пірнути.

 

Вона вже не відчувала нижньої частини свого тіла. Її могутнє серце усе ще проганяло залишки крові у легені та мозок. І тому вона продовжувала жити. З великим подивом, вона зрозуміла, що плаває на поверхні моря, вже не здатна опуститися на глибину, де завжди знаходила собі захист і спокій.

 

Вона не знала, що, через гумовий шланг, компресор з китобійного судна увігнав у її нутрощі порцію стиснутого повітря, яке вже ніколи не дозволить їй пірнати, перетворивши на плаваючу гору м'яса.

 

Вона дивувалася, що самці не захищають її. І, може й добре, що вона, через падіння тиску крові, яку постійно втрачала, не здатна була побачити безпорадні туші своїх родичів і побратимів, які безпорадно плавали, на площі водяної поверхні, у якісь пів милі.

 

Бо китобійних суден було чотири. І кожен гарпунер з кожного китобоя здійснив по три смертельних постріли, повбивавши, і групу самців, і групу самиць. Дванадцять червоних прапорців, на металевих флагштоках, стирчали тепер з напівживих китів, позначаючи для їхніх убивць місце знаходження безпорадної здобичі.

 

Світ для неї перевернувся.

 

Небо опинилося під її сріблястим животом, а вода — за її синьою спиною. То електрична лебідка з китобійної бази, втягувала її по сліпу на палубу обробки.

 

Її сповільнені нестачею кисню у крові думки, ще кволо пульсували, бо вона, незважаючи на непорушність свого тіла, все ще не могла померти.

 

Бо на ній залишався обов'язок, якого вона не могла позбутися.

 

Вона одночасно хвилювалася і соромилася своєї безпорадності. Її очі бачили новий, незрозумілий світ, з металевими надбудовами, дерев'яною палубою, залитою кров'ю попередніх китів, і яскравими ліхтарями, які освітлювали місце страти.

 

Шок, викликаний цим нереальним яскравим світлом, викликав у її свідомості, що слабшала, збурення, з якого оформилася одна-єдина думка-страх-спомин: “Де ненароджене маля?” Воно ж мало залишатися у тій, нижній частині тіла, звідкіля нерви вже не доносили відчуттів, звідкіля до її мозку вже не надходила інформація.

 

Бо тієї її нижньої частини, ніби й не існувало. Хоча ще існували спомини про неї, і про отой найголовніший, і ще не виконаний обов'язок, який, схоже, й був метою її існування: “Де дитя?!!”

 

Вона незвично лежала на боці, на чомусь немилосердно твердому, і не відчувала, як троє людей-рибообробників, кривими величезними ножами на довжелезних держаках, схожих на хокейні клюшки, розрубують її плоть на смуги м'яса та жиру, швидко просуваючись, від шиї до хвоста.

Той матрос, що вирубував смугу плоті з її живота, підійшов упритул до її ока, що було ширшим за його власні плечі, і прокричав туди:

 

- Не бійся! Ти народила його ще там, у воді! Від шоку поранення! Він і поплив собі! Таке гарне китенятко!

 

Той чоловічок відображався у чоловічкові ока китихи. Він завмер на мить, і китисі здалося, ніби тій людині ніяково. Так їй видалося, бо з очей людини бігли сльози.

 

Чоловік стояв, ніби очікуючи на відповідь.

 

І він отримав її. З ока вмираючої китихи викотилася одна величезна чиста сльоза. Вона зрозуміла, про що саме кричав їй той чоловічок. Тепер вона дозволила собі відійти.

Її око втратило блиск, помутніло, і завмерло, що свідчило про її кінчину.

 

- Гей ти, головорізе! - кричали вже зверху інші люди на заплаканого чоловічка, - Чого стовбичиш там? Чи ти змерз! От дивак! Полундра!

 

І матрос-обробник ледве встиг нагнутися, щоб його не вдарив гак від підйомного крана, який опустився з синьої темряви неба на рівень штучного світла, щоб підчепити чергову двотонну смугу м'яса, вирубану зі ще теплого тіла матері китів.

 

Той чоловік не впав. Бо він був вправним моряком.

Володимир СЕРДЮК