* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

Трагедія Януковича, або що втратила Росія

03:52 08.08.2007

Віктор Янукович – витвір епохи Кучми, яка закінчилася. Цей витвір врятував епоху у 2002 році, коли за рахунок фальсифікацій у Донецькій області Єда на чолі з Литвином заледве заповзла до парламенту. Вдячний Кучма мусив віддячити «нашому хлопцеві з Донецька». До речі, Янукович був помітним голосом у хорі губернаторів-критиків прем’єра Ющенка, які вистелювали зів’ялими трояндами дорогу до прем’єрського престолу Анатолію Кінаху. Кінах згодом відчув і зів’ялість троянд, і їхні шипи.

Прихід Януковича до Києва супроводжувався скуповуванням його командою цілих кварталів у Києві, припливом кадрової крові в Київ і реґіони. На олімпі з’явився племінник Януковича Прутнік, якого, кажуть, витягли чи не з діючої бригади. Ставши головою наглядової ради Ощадбанку, він неоковирно відмовив Кірпі в кредиті на Одеську дорогу, за що був зметений з посади могутнім цунамі Медведчука. Голодна команда Януковича кинулась до ресурсів, і йому, аби стримати апетити інших, довелося багато кого відправити домів – у Донецьк. Важко пережив Янукович сварку з Ахмєтовим через губернаторство Близнюка (Леонідович планував на цю посаду відданішу собі фігуру). Поганим знаком була для нього смерть реального патрона (з етичних міркувань не буду називати його ім’я). Не кращим знаком стала і смерть помічника Зеновія Кулика, на якого у виборчій кампанії покладались великі надії.

Донецькі ішли на вибори, роблячи ставку на підтримку Росії, чорні технології реального штабу, де не покладаючи рук працювали брати Клюєви, Юрій Левенець, Максим Карижський, Едуард Прутнік, Віталій Хомутинник. У білому штабі працювали Сергій Тигіпко, Степан Гавриш та чи не всі депутати-реґіонали. Ще одним тіньовим штабом були провайдери з СДПУ (о).

Подивувала всіх своєю з’явою біля Януковича «пташка Свободи» Ганна Стеців. Знаючі люди натякали на її давні зв’язки з ҐРУ. Але тоді не зрозуміло, навіщо вона проголосила на всю країну Януковича злочинцем, хоч і колишнім. Про це ніхто не знав. Ганна Стеців оголосила це всім, чим спонукала команду Ющенка будувати свою кампанію на легенді боротьби з бандитами, щоб не жити «по понятіям». Це був початок кінця, бо відділив Януковича у масовій свідомості від нормального життя, від безпеки (на перших теледебатах Янукович недарма обмовився – «Я все зроблю для того, щоб кожен громадянин відчував себе у небезпеці» -- Фройд заговорив). Другим ударом по Януковичу стало звичайне куряче яйце. Очевидно, політтехнологи запланували щось твердіше і болючіше. Кандидат, вбраний у бронежилет, був готовий впасти від чогось – і не його вина, що спершу полетіло не те, що планувалось. Він чесно впав і чесно впісявся у великопрем’єрські штанці, щоб згодом лікарі могли встановити діагноз – колаптоїдний стан. З цього почався великий сміх і майбутній помаранчевий карнавал. Сміх передбачає відсутність страху. А відсутність страху передбачає присутність реального вибору.

Янукович готувався до перемоги через грубий тиск на громадян, брехню, фальсифікації, медіакратію, розгул Путіна, льодяну мовчанку Заходу, чітку роботу братків по всій Україні. Ющенко готувався до помаранчевої революції. Янукович прагнув накинути всій Україні свої понятія щастя, віри, майбутнього, не розуміючи ні Києва, ні України, не відчуваючи себе частиною української цивілізації. Ющенко, як виразник українського духу, протистояв Януковичу силою слова і дією переконань.

Але не факт, що він переміг Януковича. Януковича переміг партизанський рух всього українського народу – ним рухав страх бути скривдженим, знищеним, поневоленим, сплюндрованим. Велике значення мала «реклама режиму Януковича», здійснена братками по всій Україні; з бізнесом «попрацював» своїми звичними методами Микола Янович, який умудрився зібрати податки наперед до березня; з культурною публікою рускоязичного розливу попрацювала депутатська команда Януковича, яка в прямому ефірі явила країні всю глибину свого безкультур’я. Останньою краплею стало рішення Заходу про закриття кордонів для любителів Росії і одночасно власників зелених в кишені, звичних до західних турпоходів. Перспектива загорати на Іссик-Кулі чи їсти морошку в сибірських хащах відкинула від Януковича багатьох. Допомогли Януковичу і російські політтехнологи, які вибрали чудових технічних канидадтів, що більше скидалися на відвертих дебілів, а також найняли чимало шмаркачів, яким довірили творити телеролики та рекламну друковану продукцію. На тлі професійної роботи команди Ющенка це виглядало економно, ницо і по-жлобськи.

Що ж вийшло?

Ющенко приймає присягу у парламенті. Кідалов оголошує поспіхом Януковича президентом. Янукович намагається тиснути на Кучму, аби той віддав владу. Смєшко радить Януковичу самому віддавати незаконні накази. Янукович, позбувшись команди, ресурсу, медіакратії, Кучми іде на вибори сам. Набуток незначний – Шуфрич і Чорновіл. Разом з Януковичем вони складають чудове тріо скоморохів, які відбирають хліб у професійних сміхунів і сміхуюнок.

Політологи слушно зауважували, що якщо Янукович іде до кінця і набирає чистими свої 30%, він автоматично стає лідером потужної опозиції. Це розуміють всі – Ахмєтов, Кучма, Росія. Тільки б самому Януковичу хоч дрібку цього розуміння. Він іде до кінця, але не з розрахунку, а з упертості. Чому? Навіщо? Заради чиїх інтересів?

Януковичу, за логікою речей, треба було подякувати своїм прихильникам за підтримку, привітати Ющенка з пірровою перемогою, заявити, що він тепер має взяти в руки три документи – свою виборчу програму, виборчу програму Януковича, урядову програму Януковича і успішно їх виконувати. А якщо погано виконуватиме, то вже лідер опозиції Янукович вказуватиме на недоліки і йтиме на парламентських виборах знову до влади. Всього цього Янукович не робить. Натомість воює з усіма млинами, які є в Україні. Тимошенко тим часом їде до Ахмєтова і проводить переговори без Януковича. А якщо Янукович не є вирішенням проблеми, то він сам є проблемою. Зрозумілі дії Вітренко-Марченко – «Это есть их последний и решительный бой». Вони потрібні тільки як засіб боротьби з Морозом, але Мороз такими законопроектами, як з приводу росмови як офіційної, успішно сам з собою бореться. Зрозумілі дії Тараса Чорновола – ресурс татового імені вичерпано, а свого ресурсу катма – а тут хоч щось дадуть «на пропитаніє». Зрозумілі дії Шуфрича – він відтягує час, щоб патрони і партнери по бізнесу встигли знищити, поховати, стерти, перерахувати, оговтатись. Але на що розраховує Янукович? Є небезпека, що Клюєви сховаються у парламенті, Левенця захистять Курас чи Литвин, Карижський поїде в Казахстан творити перемогу для Назарбаєва, Азаров вислужиться перед Порошенком, Білоконь домовиться з новою владою про парашу в домашніх умовах, а відповідати за всією строгістю закону доведеться Віктору Федоровичу, тим більше, що подібний досвід у нього є. Принаймні зараз інших варіантів не проглядається.

Тема Росії – провідна у світових ЗМІ. Всі вони сходяться на тому, що Росія втратила Україну. Але треба вживати точніше формулювання – Росія втратила себе в Україні. За точним визначенням Івана Рибалка, політична нація в Україні трансформувалася в націю державну – а це найнебезпечніше для Росії. Литвин недарма заявив про завершення розпаду Радянського Союзу. Заяви Лукашенка, Туркменбаші, Карімова, Акаєва чи Путіна про неможливість помаранчевої революції у них свідчать про намагання спинити дощ – це неможливо. Росія втратила в Україні все – престиж московської церкви, вагомість п’ятої колони в особі рускоязичної інтелігенції і комуністів. В її руках залишилось одне – медіакратія і маскульт, жорстко орієнтовані на Росію та її інтереси. Але як тільки нова влада відчує дисонанс між суспільними очікуваннями і духовною поживою не першої свіжості, що прибуває з Москви, ця система розвалиться, і тоді Росії доведеться будувати стосунки з Україною з чистого аркуша за столом рівноправних переговорів. Нова влада мусить вибудувати чітку систему стосунків з північним сусідом, і туди має поїхати послом вагома політична фігура (той же Грищенко, чи Тарасюк, чи Хорошковський), має на повну силу запрацювати культурний центр на Арбаті, варто сформувати потужне українське лоббі в уряді та парламенті Росії. Це реально і це треба зробити.

Державна нація сильна своїм самоусвідомленням. Янукович –несвідомо, поза своїм бажанням і розумінням -- сприяв формуванню української державної нації, і за це заслуговує зірки героя України і хай це буде останній указ Кучми на посаді президента.

Січень, 2005.

Василь ВЕЛИМЧИЙ