* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

Бізнес-асамблея: міф чи реальність?

16:31 29.05.2010

Бізнес-асамблея: міф чи реальність?

Вже сьомий рік поспіль автор цих рядків очолює редакцію всеукраїнського щомісячника «РоботодавецЬ» — часопису, що спеціалізується на соціально-трудових відносинах, соціальному діалозі (між владою, організаціями роботодавців та найманих працівників — себто, профспілками) в Україні та на міжнародній арені в частині, яка стосується нашої держави. На думку авторитетних експертів Міжнародної організації праці, другого подібного видання немає не тільки на теренах СНД, але й у світовій практиці також (бо колишнім «совкам» проблематика трипартизму байдужа, а мас-медіа цивілізованих країн переймаються іншим колом питань). Тож хотілось би бодай побіжно розглянути питання, винесене на порядок денний чергового засідання Українського клубу: «Асамблея громадських організацій малого та середнього бізнесу: стратегія, тактика, перспективи»…

 

Що маємо?

Вже сьомий рік спостерігаю з найближчої з усіх можливих дистанції за вируванням вітчизняного бізнес-середовища… й не втомлююсь дивуватися, як жорстоко помстилася нам природа: бо якби ж дику енергію наших підприємців та й використовувати у мирних цілях розбудови українського суспільства — ми б давно вже Америку наздогнали і перегнали! Реальність же надто далека від отаких оптимістичних прогнозів. Одна з головних причин такого стану речей — аморфність переважної частини цього бізнес-середовища. Якщо ж і трапляються окремі бойові одиниці, то їм варто пам’ятати слова Володимира Маяковського, дещо дивні для математика, та цілком зрозумілі поза контекстом «цариці наук»: «Одиниця — нуль!»

Доволі свіжий приклад. На початку лютого 2010 року, напередодні другого туру чергових президентських виборів під егідою Українського союзу промисловців і підприємців зібралася (між іншим, не десь на задвірках, а в столичному Міжнародному центрі культури і мистецтв!) столична ділова спільнота, яку агітували проголосувати за того чи іншого кандидата. УСПП в особі свого президента Анатолія Кінаха повівся дуже порядно — бо запросив виступити представників обох конкуруючих політичних мегаблоків. Цікаво, що київські підприємці рівномірно освистували як симпатиків Віктора Януковича, так і Юлії Тимошенко… Та мова про інше: заклики до єднання на поза політичній платформі у виступах «рядових необучених», по-перше, були поодинокими, а по-друге, одразу наражалися на заперечення. Справді, якщо єднатися, то на якій платформі?! І якщо єднатися таки на платформі, то це вже ПОЛІТИЧНЕ єднання…

Куди не кинь, всюди політика — як той клин, що постійно розбиває лави підприємницької спільноти…

А бути інакше й не може! Все просто: майже 20 років тому, у червні 1990-го було утворено столичну Спілку малих підприємств, яка поступово трансформувалася у вже всеукраїнську структуру — Спілку підприємців малих, середніх та приватизованих підприємств України. А хто очолює СПМСППУ? Юрій Єхануров, який був і народним депутатом, і високопосадовцем (обіймав державні посади від заввідділом Держекономради до Прем’єр-міністра України).. ну і, звісно, громадський лідер — очільник як згаданої СПМСППУ, так і (з 2004 року) Всеукраїнської асоціації роботодавців. Як СПМСППУ, так і ВАР позиціонують себе як всеукраїнські осередки малого й середнього бізнесу, відповідно, в русі підприємців та роботодавців (про цей дивний поділ — дещо згодом). Фішка в тому, що політична орієнтація Юрія Єханурова не є секретом ні для кого: «Наша Україна».

Які ще можуть бути запитання?! Звісно, такі потужні важелі, як СПМСППУ і ВАР, давно сприяють і сприятимуть ще тривалий час «помаранчевізації» малого й середнього бізнесу «згори донизу» — від всеукраїнського до наймісцевішого рівнів… Можна заперечити, що спускаючись на рівні, нижчі від всеукраїнського (особливо на місцях), зустрічаємо дедалі більшу «лоскутність» інтересів. Це вірно. Але не треба забувати, що на рівні всеукраїнському, на якому формуються закони, володарюють «важковаговики» вітчизняного масштабу й вершиться суд, малий та середній бізнес ОФІЦІЙНО презентований структурами «з історією», керованими яскравим «нунсівцем» або його вихованцями. Відповідно, на всеукраїнському рівні малий та середній бізнес виграє або програє, зважаючи на «кар’єрність» пана Єханурова.

Останнім часом має місце другий результат — відтоді, як Юрія Єханурова звільнили з посади Міністра оборони в другому уряді Юлії Тимошенко…

 

Прагнемо… розколів?!

Втім, все сказане є, так би мовити, лише частковим описом «реальності, даної нам у відчуття». І якщо ми й надалі розглядатимемо окремі часточки реальності, то безнадійно заплутаємося у їхніх візерунках. Тому спробуємо сформулювати засади, на яких функціонує або мала би функціонувати будь-яка українська бізнес-структура (зокрема й гіпотетична «Асамблея громадських організацій малого та середнього бізнесу»). А також зрозуміти, чи має подібна Асамблея якусь перспективу, яку саме стратегію й тактику може застосувати. На мою думку, можна виокремити наступні три найважливіші засади (що не заперечує наявності й інших, менш важливих):

1. суспільна затребуваність;

2. відокремленість від влади, аполітичність;

3. єдність інтересів бізнесу в цілому, неприпустимість конкуренції в громадському русі.

Неважко побачити, що з усіма переліченими факторами ситуація вкрай негативна.

 

1. Суспільна затребуваність. Мабуть, точних цифр не назве жоден експерт, але те, що переважна частина підприємців і роботодавців перебуває поза межами будь-яких структур, а більша частина тих, хто будь-де «очленів», живе за принципом: «Доки смажений півень не клюнув». Себто, доки підприємців і роботодавців особливо не чіпають (або зачіпають «у межах розумних»… хабарів), їм оті громадські організації глибоко фіолетові! Інтерес у бізнесменів прокидається тільки тоді, коли «розумні межі» перетворюються на далеко нерозумні.

Пригадую, як у 1998 році їздив робити журналістський матеріал до Борисполя, де директорка місцевого магазину «Супутник» намагалась (здається, навіть за допомогою найнятих бульдозерів) ліквідувати однойменний ринок, який заважав магазину. По завершенні бесіди з самозайняті підприємці, які торгували на ринку «Супутник», почали відверто запитувати мене, як столичного журналіста: скажи по-людськи, що нам робити?! Вдячні за надані рекомендації (аж до адрес і телефонів всеукраїнських об’єднань підприємців, до яких варто було приєднатися, й Держкомпідприємництва), торгівці навіть увіпхнули мені здоровенного копченого ляща!.. А далі?..

Наприкінці 2006 року я знов навідався до Борисполя. Ринку «Супутник» вже й слід прохолов, зате з точнісінько тими самими (!) проблемами стикнулися підприємці, які торгували на ринку «Новий». Серед них знайшов жінку, яка колись торгувала на «Супутнику»… й навіть мій приїзд запам’ятала. Добродійка розповіла, що тоді борисполяни моїми рекомендаціями не скористалися: спочатку нібито все заспокоїлось, потім їх «вибили» з «Супутника» поодинці… а потім вони в усьому розчарувались! На щастя, на «Новому» історія пішла по іншому колу: тепер вже торгівці таки утворили свою організацію — й домоглися бажаних результатів. Але організація тамтешніх роботодавців діяла активно, доки тривало протистояння, а далі… Продовжувати нема сенсу.

Висновок: затребуваність у громадських організаціях бізнесу (малого, середнього й навіть великого) в Україні є ситуативною, а українські підприємці та роботодавці швидше почуваються «кожен сам за себе», ніж «усі ми для спільної мети».

 

2. Відокремленість від влади, аполітичність. Гадаю, що наведеного вище прикладу з яскравою політичною забарвленістю СПМСППУ і ВАР достатньо, щоб зрозуміти: переважна частина організацій та об’єднань організацій підприємців і роботодавців створена або політиками, або чиновниками, або бізнесменами й відповідним чином «пристебнута» до свого патрона. Ось відомості щодо політичної орієнтації інших всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців, окрім ВАР:

— Федерація роботодавців України — Партія регіонів (колишній голова Ради ФРУ Юрій Бойко) та Блок Юлії Тимошенко (нинішній Генеральний директор ФРУ Дмитро Олійник);

— Конфедерація роботодавців України — БЮТ (через виконавчого віце-президента КРУ Олексія мірошниченка);

— Об’єднання організацій роботодавців України — ПР (через президента Анатолія Кінаха).

Таке потужне об’єднання підприємців, як Український союз промисловців і підприємців, через останнього також орієнтоване на ПР. Єдине всеукраїнське об’єднання підприємців, яке не має визначеної політичної орієнтації — це Спілка орендарів і підприємців України (хоча її президент Віктор Хмільовський й тяжіє до НДП, проте за весь період незалежності так жодного разу і не став ні народним депутатом, ані високопосадовцем).

Доки у народі не впаде нижче плінтусу авторитет ПР, БЮТ, «Нашої України» та інших потужних партій лідерського типу, зберігатимуть авторитет і відповідні громадські структури. І це лише на всеукраїнському рівні! При заглибленні ж «на місця» (повторюю) «лоскутність» лише посилюється. І «пропасниця» б’є підприємницьке середовище так само, як лихоманить жахливо подрібнений (здається на більш ніж 170 партій!) вітчизняний політикум. Звідси й рівень корупції, що перевищив будь-які пристойні рівні (якщо можна говорити про пристойність у такому питанні!), і напруженість стосунків у відносинах окремих суб’єктів бізнесу, організацій і об’єднань організацій роботодавців.

Висновок: до відокремлення українського бізнесу від влади ще далеко, так само далеко і до його деполітизації.

 

3. Єдність інтересів бізнесу в цілому, неприпустимість конкуренції в громадському русі. Найбільш очевидний поділ бізнес-середовища відповідає «лінії розколу» між двома українськими мегаблоками, орієнтованими на Росію та на Європейський Союз. Тут до вже сказаного навряд чи щось можна додати. І доки влада та опозиція мінятимуться місцями та тягтимуть Україну за двома протилежними напрямами (в СНД і в Європу), доти не бачити єдності й нашому бізнесу. Але найгірше, що політика — далеко не єдина причина утворень «ліній розколу» в діловій спільноті! Саме час сказати кілька слів про інші…

Насамперед, вітчизняних бізнесменів штучно поділено на «підприємців» і «роботодавців» — хоча б через те, що перші консолідуються на базі Закону України «Про об’єднання громадян» (саме на його підставі зареєстровано такі всеукраїнські об’єднання підприємців, як СОПУ, СПМСППУ, УСПП та інші), а другі — ЗУ «Про організації роботодавців» (такі всеукраїнські об’єднання роботодавців, як ВАР, КРУ, ООРУ та ФРУ). Подібний розподіл є доволі умовним і в усякому разі — штучним та незрозумілим для представників цивілізованого світу (та хоч би й тієї ж Росії!). Вважається, що у вітчизняній практиці підприємці — це само зайняті особи, а роботодавці — ті, які мають найману робочу силу. Та це в теорії, на практиці ж до лав підприємців включають і представників сімейного бізнесу, і власників дрібного бізнесу (наприклад, кіосків), і фермерів. Якщо підприємець має бодай ОДНОГО найманого працівника, то він ВЖЕ є роботодавцем — бо дає тій людині роботу! А 2-3 найманця?! А 5-10?.. А 15-20?.. Де ж межа?! Питання, швидше, риторичне.

Третя (але не остання — при бажанні перелік можна продовжити!) «лінія розколу» бізнесу (вже навіть у межах однієї сторони роботодавців — себто, за винятком підприємців!) — це розподіл на великий, середній та малий бізнес. Подеколи з останнього виокремлюють ще й «мікробізнес», та це вже деталі. Звісно, частка справедливості в такому розподілі є, оскільки інтереси, наприклад, великого й малого бізнесі подеколи протилежні. Наприклад, спробуйте знайти довкола будь-якого гіпермаркету (штибу «Metro Cash & Carry», «Fozzy» тощо) якусь «малу архітектурну форму», де продаються наїдки чи напої! Не знайдете, бо гіпермаркети винищують МАФи з такою самою завзятістю, як директорка бориспільського магазину «Супутник» винищувала ринок «Супутник» у наведеному вище прикладі… Та з іншого боку, малому й великому бізнесу ніщо не заважає також потоваришувати. Ті ж таки гіпермаркети виводять на позиції фізичних осіб-підприємців своїх… касирів: тоді ФОП, як «власник касового апарату на території гіпермаркету», працює на єдиному податку, гіпермаркет значною мірою мінімізує своє оподаткування (тільки уявіть, який його рівень у «Metro Cash & Carry», «Fozzy» та інших потужних мережах!). Є й інші приклади: станції техобслуговування автомобілів, ремонтні майстерні, виробництво запчастин… Отже, навіть малий та великий бізнес мають неабиякий спектр спільних інтересів. Просто українські бізнесмени віддають перевагу розколам, а не консолідації зусиль — в тому й біда…

Висновок: досягнути єдності у вітчизняному бізнес-середовищі в осяжній перспективі навряд чи вдасться.

 

Повторюю: можна назвати й інші засади функціонування на українських теренах різноманітних бізнес-структур, не настільки важливі, як перелічені. Серед них, наприклад — принцип невтручання в діяльність бізнесу інших суб’єктів громадянського суспільства, а не тільки влади (проблема злиття бізнесу і влади, як один з різновидів корупції, розглянута вище). Проблема є, але не настільки значуща хоч би тому, що втручання профспілок у діяльність громадських організацій роботодавців (і навпаки також!) заперечує ратифікована Україною Конвенція №98 Міжнародної організації праці «Про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів»: «1. Організації трудящих і роботодавців мають належний захист проти будь-яких актів втручання з боку один одного чи з боку їхніх агентів або членів у створення й діяльність організацій та керування ними» (ст.2, п.1 Конвенції №98 МОП). Таким чином, будь-яке втручання профспілок у діяльність організацій роботодавців може завершитися скаргою в МОП і відчутними штрафними санкціями держави України. Отже, з цього напряму організації роботодавців, вважаємо, надійно захищені.

Щоправда, так само Конвенція №87 МОП «Про свободу асоціації і захист права на організації» унеможливлює втручання у подібні справи з боку держави: «Державна влада утримується від будь-якого втручання здатного обмежити це право (на самостійну організацію діяльності структур роботодавців і найманих працівників — Т.Л.) або перешкодити його законному здійсненню» (ст.3, п.2), у вітчизняній же практиці маємо переважно «кишенькові» організації роботодавців… Але ж роботодавці просто не насміляться поскаржитись в МОП на «куратора-державника», от в чому прикрість!!! Та й навіщо скаржитися, якщо «патрон» допомагає вирішувати всі бізнесові проблеми у ручному режимі?..

А от проти чого нема захисту навіть з боку МОП з усіма її мудрити Конвенціями — то це проти втручання в діяльність роботодавців неурядових громадських організацій та їхніх представників! Яскравий приклад: 19 березня 2010 року в Українському домі зібрався «Громадський форум — 2010», що являє собою доволі різноплановий конгломерат українських НУО. Одним з п’яти питань порядку денного були «завдання» новообраній українській владі для розвитку економіки. Моє запитання: «Які експертно-аналітичні СТРУКТУРИ має у своєму розпорядженні ГФ-2010, щоб контролювати ситуацію в економіці та формулювати завдання уряду замість роботодавців?» — чомусь було сприйняте як провокація. Ведучий зібрання Юрій Макаров ображено зауважив, що їхні експертно-аналітичні сили (ОСОБИСТО Олександр Пасхавер та Елла Лібанова) є достатніми для виконання таких завдань. Хоча мене такі запевнення аж ніяк не задовольнили:

1. якщо йдеться всього лише про двох окремих (нехай і дуже талановитих!) людей, то це все ж таки окремі експерти, а не структури;

2. якщо навіть брати в розрахунок очолювані цими експертами наукові установи (відповідно, Центр економічного розвитку й Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ), то це — наукові заклади, а не організації та об’єднання організацій підприємців і роботодавців, як структури знайомих з повсякденними реаліями ПРАКТИКІВ.

То чи не краще віддати кесарево кесареві?! Себто, можливо, окремим науковцям не треба втручатись у царину підприємців-практиків, яким і належить грати першу скрипку в роботі з владою, формулюючи завдання для розвитку економіки, розставляючи «маячки» на цьому шляху (ясна річ, з урахуванням теоретичної бази — в чому саме й можуть допомогти представники НУО, які презентують відповідні сектори науки)?..

 

Консолідація на межі фолу

У світлі сказаного подивимося ще раз на тему засідання Українського клубу: «Асамблея ГО МСБ: стратегія, тактика, перспективи». Тепер мають бути очевидними наступні моменти:

1. Саме формулювання теми вже є контрпродуктивним, оскільки містить одну з «ліній розколу», виокремлюючи малий та середній бізнес з лав усієї бізнес-спільноти. Нині перед усім українським бізнесом (зокрема, незалежно від його розміру!) стоїть достатня кількість нагальних завдань, які необхідно вирішити якнайшвидше (наприклад, як в умовах нинішньої політичної системи не допустити здачі українських національних інтересів, насамперед у сфері економіки, зовнішнім агентам впливу?..). Шукати ж варіанти виключно для МСБ?.. Можливо — та чи варто?!

2. При збереженні нинішнього статус-кво (суспільна незатребуваність, злиття з владою й політизованість, конкуренція всередині громадського бізнесового руху) Асамблея ГО МСБ не має ніяких перспектив. Тут потрібно або змінити статус-кво, або ж безславно померти разом з нинішньою напівзруйнованою державою…

3. При відсутності стратегічної перспективи Асамблея ГО МСБ не зможе застосовувати ні вдалої стратегії, ані виграшної тактики. А те, що віддалено нагадуватиме застосовування, насправді буде лише «розбродом і хитаннями».

Але чи означає сказане, що широка Асамблея громадських структур (об’єднань організацій та окремих організацій) українського бізнесу неможлива у принципі?! Аж ніяк! Більш того, подібний досвід мав місце у вигляді утворення Конфедерації роботодавців України зразка 1998 року: Декларацію про утворення КРУ (підкреслюю — у ТОДІШНЬОМУ форматі!) 16 жовтня 1998 року підписали представники УСПП, СОПУ, Української аграрної конфедерації, СПМСППУ та Спілка юристів України, їхні представники по черзі (на засадах ротації) головували в КРУ-98, засновники синхронізували свої зусилля з обстоювання інтересів бізнесу тощо…

Щоправда, тривало це «щастя» відносно недовго й завершилося спочатку ухваленням у травні 2001 року ЗУ «Про організації роботодавців» (юридичні засади одного з описаних вище «розколів»), а потім і створенням Федерації роботодавців України у 2003 році на базі місцевих осередків УСПП та остаточним руйнуванням КРУ-98 (практичне оформлення «розколу» національного бізнес-середовища). Але ж досвід такий мав місце — то чом би не повторити його тепер?! Тільки без виокремлення МСБ, будь ласка… бо «ліній розколів» нам вистачить і без того.

Коли щось подібне стане можливим? В принципі, підписання Меморандуму про взаємопорозуміння між ФРУ, КРУ і ВАР (березень 2009 року) та утворення Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні переліченими об’єднаннями (7 липня 2009 року) можна було би вважати практичною реалізацією доброго наміру… якби не одне «але»: і Меморандум, і СПО сторони роботодавців швидше нагадують олігопольну змову на вельми своєрідному «ринку» (надання послуг українським роботодавцям у сфері соціального діалогу). Справді, якщо уважно вчитатися в положення Меморандуму й Угоди про утворення СПО, стане очевидним: ФРУ, КРУ і ВАР поєднали свої організаційні зусилля й оголосили, що захищатимуть інтереси УСІХ українських роботодавців, здійснюватимуть представництво в УСІХ органах соціального діалогу, фондах соціального страхування, дорадчих органах тощо, якщо ж хтось із нині існуючих структур (або з числа новоутворених) захоче здійснювати такі функції, він може обрати або ФРУ, або КРУ, або ВАР і делегувати їм відповідні повноваження… Перепрошую — на якій підставі?! Адже будь-яка організація, будь-яке об’єднання має конституційне право самостійно обстоювати інтереси своїх членів, і ніхто не може нікого позбавити такого конституційного права…

Здавалось би, певний прогрес намітився, коли у грудні 2009 року до складу СПО сторони роботодавців нарешті було допущено ООРУ. Але його представники невтомно скаржаться на обмеження їхніх прав з боку «батьків-засновників» СПО! Отже, при всьому бажанні СПО сторони роботодавців у його нинішньому вигляді залишається олігополією, навіть у межах якої є, за Джорджем Оруелом, «рівні й більш рівні» — а що вже казати за «зовнішні рештки» сторони роботодавців, недопущені до «привілеїв»!.. Насамкінець, СПО не ліквідувало таких важливих «ліній розколу», як партійна (ним як від моменту заснування, так і досі керують сим патики БЮТ) і «підприємницько-роботодавська» (що вилилось у загрозу зміни назви та змісту Генеральної угоди на 2010-2011 роки, проект якої нині активно опрацьовується).

Отже, зрозуміло, що ВЕСЬ нинішній стан справ у бізнес-середовищі необхідно змінити, й навіть СПО сторони роботодавців не є структурою, що консолідує ВЕСЬ національний бізнес. Але за останні місяці життя в Україні змінилося кардинально: маємо Президента, який вже відзначився вельми негативними кроками щодо стратегічних перспектив України. Якщо ж такий важливий зовнішній чинник змінився, якщо перед українським бізнесом на повен зріст постає перспектива «здачі» російським «братам» і «браткам» — можливо, хоч би це покаже нашій діловій спільноті, що перебувати переважно в аморфному стані й надалі — то є прямий шлях у небуття?!

Отже, консолідуватися майже в момент остаточного розпаду (я би сказав — на межі фолу!) хоча й важкувато, та все ж можливо. Якщо ж підприємці й роботодавці зрозуміють це — тоді з’явиться ПОТРЕБА в організації свого громадського життя! А отже — бачення стратегічних цілей розвитку. А отже — потреба у виробленні стратегії та застосування конкретних тактик на шляху досягнення таких цілей.

Тільки б не запізнитися!..

Тимур ЛИТОВЧЕНКО,
головний редактор журналу «РоботодавецЬ» —
спеціально для Українського клубу

28.05.2010 р.