* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

Фобія патріотизму

16:28 29.08.2009

Фобія патріотизму

Коли хтось вживає слова “професійний патріотизм”, це в більшості випадків можна вважати однією з поширених цинічно-вишуканих спроб культурно облаяти багатьох справжніх патріотів. Ще одна лайка, якими переповнений інтернет і преса в додаток до популярних: “cвидомиты”, “оранжевые”, “люби друзи” (на відміну від “любі мої”). Інформаційним убивцям всього українського чомусь дуже подобається перетворювати нормальні українські слова у лайку чи зло кепкувати з шанованої здавен професії пасічника. Така вже особливість їхнього мату, байдуже якою мовою, мат повинен болюче зачіпати живу душу, а українську душу особливо. Дійшло до того, що нормальних українців почали обзивати “професійними патріотами”, щоб споганити це величне слово, яке в інших державах з пошаною вживають громадяни. Навіщо шукати до цього слова додатки? Патріотизм не буває кольоровим чи професійним. Він є, або його немає і тут нема на чому будувати політичнї алегорії. Проте є любителі інтелектуально потоптатись по уявних “професійних патріотах” як ворогах їхньої моделі України. Під президентські вибори завжди виникає попит на подібні послуги. Один з давно забутих “заробітчан”, не буду згадувати імені, повстав із забуття і відразу спромігся на довгий , нудний “опус” з критикою професійного патріотизму. Він не один такий –жертва сезонної хвороби – фобії патріотизму, пошесть якої зростає пропорційно до російського впливові. Тепер чимало писак запопадливо переходять на російську, щоб не програти особистий шанс на ринку інформпослуг, словом і запахом сигналізуючи про те, що вони “об’єктивні правдолюби” і ніякі не заангажовані професійні патріоти. Показова фобія українського патріотизму дає очевидні переваги в конкуренції пишучих заробітчан. Не приймуть в зграю і не кинуть смачну кістку, якщо переконливо, підкреслено російськомовно не доведеш свою непричетність до професійного патріотизму. Для переконливості можна цю саморекламу приправити стандартною критикою чинного президента – і успіх та гроші гарантовано. Чимало вже на службі і роблять звичну роботу. Вчора вони україномовно працювали на” проросійського” президента, а сьогодні російськомовно “мочитимуть” проукраїнського – аби гроші. 
Саме такі люди не мають права вживати слово патріотизм, бо патріотизм в українській журналістиці дуже вартісна річ, яка коштує спалених нервів, а декому й життя. Грошей це точно не приносить, то який сенс бути професійним патріотом? Це по-старомодному вважається станом душі і традицією, яка доволі важко у нас приживається. Життя паскудне, бо патріотів справді мало і вони заради іміджу держави не приховують правду, але знають міру. Можуть сказати, що сучасна влада загрожує існуванню України, але ніколи не підтримають популярної чужої теорії загибелі своєї держави.Патріотів нема в чужому поминальному хорі за безталанною Україною - вони ніколи не злорадіють українським бідам. Серед журналістів патріота впізнати легко. За якими ознаками? Краще не уточнювати. Мій тест може не сподобатись, а показати позитивний взірець - українських прикладів для цього мало. Краще подивитись, як реагують на ті чи інші події ЗМІ успішних держав світу. Вони не зловживають брехнею і люблять сенсації, але завжди намагаються знаходити позитив на полі змагання власної держави. Там ніхто наввипередки не поспішає демонструвати світові помилки власної держави чи не береться зло кепкувати з президента. Свобода слова є, але при тому ніхто не забуває про національні інтереси, які гарантують успішну перспективу суспільства. У світі не хваляться власною поразкою, її намагаються не афішувати. Програші твоєї держави = виграші чужих держав, а різниця вилучається з кишені простого громадянина. Для України цей закон діє безвідмовно. Це треба добре затямити, бо в умовах тимчасово слабкої держави на кожному з нас лежить особлива відповідальність патріота. Нам, хто пам’ятає СРСР і практику “злиття народів”, пора позбавлятись первородного з радянщини гріха непатріотичності. Подолаємо старанно підживлювану чужими людьми фобію патріотизму, станемо жити краще. Не зможемо – програємо. 
Мене вразило одне елементарне опитування громадської оцінки відомої заяви президента Росії Медведєва. Більше чверті розумних людей, які “пішки ходять в інтернет”, однозначно підтримали явно несправедливу заяву російського президента. Чимало з пишучої братії кинулись ставити свічку Богові і нечистому, шукаючи обов’язково рівного числа неправильностей у відповіді Ющенка. А по-моєму українська відповідь добра і Росію зовсім не ображає. Отже йдеться про масовий дефіцит звичайного патріотизму. Погано, що такий значний відсоток непатріотизму серед активної інтелектуальної верстви нікого не дивує і не лякає. Це ж ті люди, які власною позицією визначають або змінюють систему вартостей всього суспільства. Теоретично для переорієнтації суспільства на іншу систему вартостей достатньо лиш трохи більше 5% активних і впливових представників еліти, які діють цілеспрямовано. В Україні, за всіма ознаками, вже діє більш, ніж критична маса доволі впливових людей, які формують у решти населення відразу чи нехіть до українського патріотизму. Проти такого безсила навіть держава, якщо не опам’ятаються люди, які заробляють на фаховому руйнуванні патріотизму. В інший спосіб дуже складно зупинити цю вже діючу соціальну технологію “руїни”, тобто руйнування громадянського патріотизму як корисної людської цінності. Треба спробувати зупинити любителів висміювання моди на патріотизм і патріотизму в моді, політиці, в щоденному житті. Непомітно для себе чимало журналістів мимоволі і суто професійно втягуються в це болото самозатоптування громадянського суспільства. Дехто навіть входить в азарт “побиття своїх, щоб чужі боялись” і не йметься щораз повторити на весь ефір дотепну шпильку від стороннього чи гарно приправлену чужими майже науковими “доброзичливцями” теорію кінця України! 
Марно шукати якусь новизну в чорному піарі кожних українських виборах. І на цих президентських виборах особливий чорний сенс нечесної політичної боротьби шукати не варто. Та сама технологія поширення фобії патріотизму. Все буде оплачено і все ніби- то дозволено, та чи варто задля красного слівця не жаліти власної держави у тих випадках, про які поляки говорять - “Що забагато, то не здорово”? Недобрі слова таки здатні матеріалізуватись набагато швидше від добрих побажать.Патріотизм не терпить хамства – від цього він перероджується в пусті слова і пусті заяви, немічні протести в порожнечу. Головне - в кожній державі патріотом бути вигідно. Невже ми виняток? Напевно ні. Патріоти в нас є, але чимало й тих, хто заробляє в нашому інформаційному просторі переконуючи загал у тому, що патріотом бути не модно і не гідно, навіть смішно. Складається враження, що над нами тяжить якась інформаційна хмара-аномалія, чи може щось страшніше. Тільки над нами, бо російські ЗМІ відверто пропагують своєрідний російський патріотизм. Вони що, всі “професійні патріоти” чи тупо виконують волю головного редактора? В Америці практично те саме, як би не говорили про тамтешні знаменито-вільні ЗМІ. Ми добре пам’ятаємо ультрапатріотичну поведінку американської преси в час трагедії “близнюків”. Загалом позитивною була і є американська суспільна оцінка американських воєн в Іраку , Афганістані і В’єтнамі. Думаєте там всі згідні з американською точкою зору? Абсолютно ні, але великі медіа, які відчувають себе впливовими і здатними формувати світове сприйняття Америки , випромінюють особливий , ситий американський патріотизм. Український інформаційний патріотизм наразі голодний і не в пошані, інакше не може бути в державі, яка ще не організувала власну інформаційну відпірність. Проте це єдине, що в нас є і залишиться навіть тоді, коли все інше найкраще заберуть голодні світові кредитори. Це наш важіль сили, який може змінити все на краще. Скептики , плаксії і продажні циніки вже давно всім остогидли. Мусить настати час патріотів. .

Володимир ФЕРЕНЦ