НОВЕ ІЗ ІНІЄВОГО ГОРЛА
08:35 08.07.2011
* *
* *
я пишу в пустоту де для мене нема жодного слова
я малюю до пустоти де кольори ущільнились до болю
я говорю пустотою риб свого рота
і відчуваю як серце захлинається білокрів"ям райдуги
що катастрофічно втрачає кров
мов підводна тінь літака тихо випірну над піском людей
о голем мені – і шматочка глини не знайти
щоб повернутися в руки батька
* *
* *
я вловив шелест змії
сповзла мертва шкура
під серцем жалість пригрілась
і почали випадати зуби
парувались в мені людці і комашки
ледь врятувалась вода після потопу
так зачерпнуло мною життя
що продірявились жмені
мене в мені відшелестіло
* *
* *
ми так розтеклися і нашим і вашим
береги із каламутної води розмивають солі океану
жалібними крильцями голосять душі болотних потопельців
і відлітає наша кров в мільйонних носиках туману
лиш в островах очей
ще можна зачепнути трохи глини
* *
* *
після щоденної важкої роботи самогону
хочеться покласти втомлені руки на клавіші роялю
хай спочине шуберт від нещасливого кохання
* *
* *
сонце пригасило вітер мерехтяних метеликів
риби як мила ковтнули
звірі вклалися в мовчання
так звучали пісні орфея
як наші казки
справджуючись несправджуються
* *
* *
розлите вино перекинутий кратер
входить сонце все в хмарах
я говорю – радість моя в чому твоя печаль?
ця подряпина на стародавній вазі
з червоного вина
покрита пліснявою шукачів істини
а ми з тобою ходимо понад усе
понад усе
як дух вина у тілі думки
над нами лиш оця подряпина
на терпкості вина що чавиться із серця
черленого
мов радість що закуталась у хмари
зір потроху втрачає мене
але прояснює сонце
* *
* *
гірку сльозу не витирайте
там наша мати
вона пише водяними чорнилами знаки
ніби приходила чаю попити
чи в тихому смутку переночувати
* *
* *
такий безмежний внутрішній світ
і така безкінечна самотність
квітка навпомацки поза красою
* *
* *
з нього винесли ризи і шати
завили вовки залізними зубами
привели мене проліски
у зимовий ліс
і скривилася в посмішці
моя зарюмсана рання весна
* *
* *
час населений
стрілочки крапочкам – тоді…тоді
а ми – сюди-туди
тільки згуби залишаються
знайшли доріжку відцифрованих сліз
хтось ними виплакав свою любов
цю тугу важко було вислухати
вона досадно лізла в середину горлом
ніхто не допитувався чиє воно
кожний пішов шукати в собі
типово чоловічий жест
прихоплену поглядом голизну
прикривати голим задом
* *
* *
прийняти ближніх такими як вони є
за нормальних
ей люди це комусь вдалося?
гей – воли – співоче поле
бики ніби – інстинктивно – за коров"ячими хвостами
корови в позі – ретельно шукають в траві
вони хочуть бачити биків
вічно пересихаюче джерело поглинання
завело їх в стадо навчило співати пісень
утворилась унікальна культура приручення
залишаючись поверхневим утворенням
унеможливлювала розкопки етимології
живі носії привалені стилем безмовного імені
за кілька століть вони разом утворять одне слово
воли
* *
* *
я бачив як тремтить повітря вагаючись стати вітром
як жовторотих виманювала з гнізда синява далини
наповнюючи груди
ніби це зчитувалось у мені з поза знакових кодів
щось відбулося в мені такого
що потім повториться красою серед зруйнованого
чи розвиднятиме ваші сни тонкою білою лінією
світанку повік
а хочете я подарую вам радість
я залишив її в найглибших куточках неможливого
поки ви не відкриєте очі на зустріч
хрест
так багато страждальців його приміряло
на людях як раму для своїх заслуг
що він перетворився на мундир
* *
* *
куля виривається з серця і затикає горлянку рушниці
похмура посмішка несподівано зачинає світанок
склянка розтрісканих стосунків зривається з долу
і вкладає в руки блиск ідеальної форми
а нестерпна гарячковість скромно відступає в чай
десь на звороті списку 10 заповідей
є ще одна невідомого авторства – другий шанс
це ілюзії з яких ми робимо кіно
підбираючи трохи підремонтовану правду
нашим злегка винуватим очам
коли дурість виходить з розуму
мало хто здогадується що вона там живе
* *
* *
рим в четвертих розбрівся по селах
всеохватні руки плебеїв ніби хрест на розп"ятті
ніби стилет що представляє мізарекордію
час скрутив собі в"язи на старій забаві –
нещасних левів кинули християнам
дозволено все
наче боги читаємо в небесах
залишаючись у своїх сміттях
смерть вічна
тому життя ніколи себе не доконає
дозволено все – може істина в цьому?
* *
* *
деякі питання мають мрево простору і часу
ніби випарувана туманність
з них певним чином виникають люди
вриваються до мене і запитують чи знаю
я про себе що мене поцілував ісус?
таке собі одне
зі скупчення див що мало не угробили
всі попередні тижневі труди
і цей голубуватий плямкіт поцілунку
я його бачив спочатку відчувши –
той присмерковий сад рухомі тіні
і 13 скупчених осик
що розбігались в небі віфлеєма
…одна спіткнулась…
терпець увірвався – батько
навіть у триєдності не забуває хто головний –
мені наказано про все забути
чи знаю я про ісуса?
коли моя рука торкається хліба
на якусь мить я не знаю що з ним робити
може так повертається пам"ять?
це мій брат він поніс туди мого хреста
я гукав до нього але видно обманули з іменем…
сказали почекати
* *
* *
щоглове море голчастий прибій
окремішня крапля мов порваний вітром
вітрильник
занурений в голос пташиний
пісок проспіває ніч
і насухо щезне вона в сосновій корі
то ж пиймо за тих хто у морі
і лиймо за тих хто вчахає
Микола БІДЕНКО