* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

НОВЕ ІЗ ІНІЄВОГО ГОРЛА

08:35 08.07.2011

НОВЕ ІЗ ІНІЄВОГО ГОРЛА

 

 

 

*  *

*  *

я пишу в пустоту де для мене нема жодного слова

я малюю до пустоти де кольори ущільнились до болю

я говорю пустотою  риб свого рота

і відчуваю  як серце захлинається білокрів"ям райдуги

що катастрофічно втрачає кров

мов підводна тінь літака тихо випірну над піском людей

о голем мені –  і шматочка глини не знайти

щоб повернутися в руки батька

 

 

*  *

*  *

я вловив шелест змії

сповзла мертва шкура

під серцем жалість пригрілась

і почали випадати зуби

парувались в мені людці і комашки

ледь врятувалась вода після потопу

так зачерпнуло мною життя

що продірявились жмені

мене в мені відшелестіло

 

 

*  *

*  *

ми так розтеклися і нашим і вашим

береги із каламутної води розмивають солі океану

жалібними крильцями голосять душі болотних потопельців

і відлітає наша кров в мільйонних носиках туману

лиш в островах очей

ще можна зачепнути трохи глини

 

*  *

*  *

після щоденної важкої роботи самогону

хочеться покласти втомлені руки на клавіші роялю

хай спочине шуберт від нещасливого кохання

 

 

*  *

*  *

сонце пригасило вітер мерехтяних метеликів

риби як мила ковтнули

звірі вклалися в мовчання

так звучали пісні орфея

 

як наші казки  

справджуючись несправджуються

 

 

 

*  *

*  *

розлите вино перекинутий кратер

входить сонце все в хмарах

я говорю – радість моя в чому твоя печаль?

 

ця подряпина на стародавній вазі

з червоного вина

покрита пліснявою шукачів істини

а ми з тобою ходимо понад усе

понад усе

як дух вина у тілі думки

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   

над нами лиш оця подряпина

на терпкості вина що чавиться із серця

черленого

мов радість що закуталась у хмари

 

зір потроху втрачає мене

але прояснює сонце

 

 

 

*  *

*  *

гірку сльозу не витирайте

там наша мати

вона пише водяними чорнилами знаки

 

ніби приходила чаю попити

чи в тихому смутку переночувати

 

 

 

*  *

*  *

такий безмежний внутрішній світ

і така безкінечна самотність

квітка навпомацки поза красою

 

 

 

*  *

*  *

з нього винесли ризи і шати

завили вовки залізними зубами

 

привели мене проліски

у зимовий ліс

 

і скривилася в посмішці

моя зарюмсана рання весна

 

 

*  *

*  *

час населений

стрілочки крапочкам – тоді…тоді

а ми – сюди-туди

тільки згуби залишаються

 

знайшли доріжку відцифрованих сліз

хтось ними виплакав свою любов

цю тугу важко було вислухати

вона досадно лізла в середину горлом

 

ніхто не допитувався чиє воно

кожний пішов шукати в собі

 

типово чоловічий жест

прихоплену поглядом голизну

прикривати голим задом

 

 

*  *

*  *

прийняти ближніх такими як вони є

за нормальних

ей люди це комусь вдалося?

 

 

 

 

гей – воли – співоче поле

 

бики  ніби – інстинктивно – за коров"ячими хвостами

корови в позі – ретельно шукають в траві

вони  хочуть бачити биків

 

вічно пересихаюче джерело поглинання

завело їх в стадо навчило співати пісень

 

утворилась унікальна культура приручення

залишаючись поверхневим утворенням 

унеможливлювала розкопки етимології

 

живі носії привалені стилем безмовного імені

 

за кілька століть вони разом утворять одне слово

воли

 

 

 

 

*  *

*  *

я бачив як тремтить повітря вагаючись стати вітром

як жовторотих виманювала з гнізда синява далини

наповнюючи груди

ніби це зчитувалось у мені  з поза знакових кодів

щось відбулося в мені такого

що потім повториться красою  серед зруйнованого

чи розвиднятиме ваші сни тонкою білою лінією

світанку повік

а хочете я подарую вам радість

я залишив її в найглибших куточках неможливого

поки ви не відкриєте очі на зустріч

 

 

 

 

  хрест

 

так багато страждальців його приміряло

на людях як раму для своїх заслуг

що він перетворився на мундир

 

 

*  *

*  *

куля виривається з серця і затикає горлянку рушниці

похмура посмішка несподівано зачинає світанок

склянка розтрісканих стосунків зривається з долу

і вкладає в руки блиск ідеальної форми

а нестерпна гарячковість скромно відступає в чай

 

десь на звороті списку 10 заповідей

є ще одна невідомого авторства – другий шанс

 

це ілюзії з яких ми робимо кіно

підбираючи трохи підремонтовану правду

нашим злегка винуватим очам

 

коли дурість виходить з розуму

мало хто здогадується що вона там живе

 

 

*  *

*  *

рим в четвертих розбрівся по селах

всеохватні руки плебеїв ніби хрест на розп"ятті

ніби стилет що представляє мізарекордію

 

час скрутив собі в"язи на старій забаві – 

нещасних левів кинули християнам

 

дозволено все

наче боги читаємо в небесах

залишаючись у своїх сміттях

 

смерть вічна 

тому життя ніколи себе не доконає

 

дозволено все – може істина в цьому?

 

 

*  *

*  *

деякі питання мають мрево простору і часу

ніби випарувана туманність

з них певним чином виникають люди

вриваються до мене і запитують чи знаю

я про себе що мене поцілував ісус?

 

таке собі одне

зі скупчення див що мало не угробили

всі попередні тижневі труди

і цей голубуватий плямкіт поцілунку

я його бачив   спочатку відчувши –

той присмерковий сад рухомі тіні

і 13 скупчених осик

що розбігались в небі віфлеєма

 

…одна спіткнулась…

 

терпець увірвався – батько

навіть у триєдності не забуває хто головний –

мені наказано про все забути

 

чи знаю я про ісуса?

 

коли моя рука торкається хліба

на якусь мить я не знаю що з ним робити

може так повертається пам"ять?

 

це мій брат   він поніс туди  мого хреста

я  гукав до нього але видно обманули з іменем…

сказали почекати

 

 

 

*  *

*  *

щоглове море голчастий прибій

окремішня крапля мов порваний вітром

вітрильник

занурений в голос пташиний

пісок проспіває ніч

і насухо щезне вона в сосновій корі

 

то ж пиймо за тих хто у морі

і лиймо за тих хто вчахає

Микола БІДЕНКО